»Він — справжній. А такі люди роблять усе з повною самовіддачею»

Так про закарпатця В’ячеслава Шутка відгукуються близькі й вірять, що депутатство йому буде до снаги.

Не кидати слів на вітер, виконувати обіцяне, добиватися справедливості, бути завжди кращим. Цими принципами В’ячеслав Шутко живе вже 45 років. І керується ними в усьому – бізнесі, громадській діяльності, навіть у родині. А тепер – ще й у політиці. Чи, може, це просто гарні слова? Спілкуючись із ним, підсвідомо розумієш – ні, він справді так живе. Інакше просто не вміє. Інакше сам собі цього не пробачить…

Кидався рятувати дівчину, навіть якщо проти нього було 5-6 хлопців… 

Звідки він такий узявся? Народився В’ячеслав Шутко в 1967 році в простій родині робітників. Батько родом із Доробратова Іршавського району, мати – з Тернопільщини. Обоє замолоду – кожен сам по собі – подалися на заробітки на Донеччину, аби допомогти вижити своїм родинам. Саме там і познайомилися, і там народився В’ячеслав. Згодом батько, як справжній закарпатець, засумував за нашим краєм настільки, що переконав близьких  повернутися додому. Вони оселилися в селі Ключарки, що на Мукачівщині. Дорослі Шутки працювали на енергетичній підстанції «Мир», а син навчався у місцевій середній школі.

Дитинство, проведене в селі, серед простих людей, навчило його цінувати працю та розуміти проблеми селян. «Батьки мною завжди опікувалися. І виховали в мені чесність та відповідальність. А ще – загострене почуття справедливості, – розповідає В’ячеслав Ласлович. – І це в мені сидить досі. Без тіні сумніву кидався захищати дівчину, навіть якщо її ображала на вулиці компанія з 5-6 чоловік. Хтось би назвав мене божевільним, але я завжди сильно реагую, коли хтось когось ображає або обманює. З іншого боку, якщо відчуваю, що сам когось ненавмисне образив, то зроблю все, аби загладити свою вину, попросити вибачення. Це принципи моїх батьків. Хочу, щоб і мої сини жили за ними, і вчили так своїх дітей».

Якщо любиш роботу, тоді й заробляєш 

Після школи В’ячеслав Шутко навчався в ПТУ №7, отримав спеціальність монтажника провідного зв’язку. Згодом він єдиний з усіх одногрупників реалізував здобуті знання на практиці й почав цим заробляти. Спочатку працював на заводі «Мукачівприлад» монтажником електромеханічних та радіотехнічних приладів 4-го розряду, потім після армії – електромонтажником 4-го розряду на заводі ім. Кірова. З 1989 року влаштувався електромонтажником 5-го розряду в кооперативі «Умілець». А вже на початку 2000-х вирішив відкрити власну справу. «Я завжди від своєї роботи отримував величезне задоволення. І вирішив реалізувати знання та досвід на вищому рівні. Буваючи в Угорщині, бачив як там працюють комунікації: й Інтернет, і кабельне телебачення. Тож захотілося це реалізувати в нашому краї», – пригадує В’ячеслав Шутко. Зі своїми партнерами він вирішив створити товариство з обмеженою відповідальністю «ДВС-САТ», яке займається проведенням кабельного телебачення та Інтернету. Власне, нині підприємство є лідером із надання цих послуг практично по всій Мукачівщині. Але успіх прийшов не відразу – спочатку були суцільні насмішки та знущання. «Знаєте, вкладати кошти в  високотехнологічний бізнес – це таки ризик. Але я знав, як це робити, –  зізнається В’ячеслав. –  І, незважаючи на всі труднощі, тепер можу сказати: ми – найкращі на ринку. Ми хотіли стати першими, і ми  є ними. Я люблю свою роботу і, зізнаюся чесно, вона для мене – справжній душевний відпочинок».

До слова, «ДВС-САТ» – не тільки успішний гравець на ринку високотехнологічних послуг, а й хороший роботодавець. Працівники фірми отримують непогану зарплату, крім того, мають соціальну та медичну страховку. В нашому краї цим мало хто може похвалитися. До речі, згідно з поданою декларацією, В’ячеслав Шутко є найбагатшою людиною, яка балотується до парламенту в окрузі. І це при тому, що, за великим рахунком, багатим його назвати важко. Про що це свідчить? Хоча б про те, що він, на відміну від опонентів, указав у декларації справжні цифри свого доходу. «Мені  приховувати нічого – податки я плачу справно. Це доводить, що мій бізнес – прозорий», – пояснює кандидат. 

«У нашій родині він –  локомотив. Так і тягне всіх за собою…» 

Крім трудових досягнень, зумів В’ячеслав Ласлович створити найголовніше у своєму житті – міцну родину. Попри те, що в нього зараз чимало роботи та клопотів, він завжди знаходить час для дружини Зіти й двох синів – 21-річного Роберта й 12-річного Миколи. «Він не просто батько, він – справжній друг», – в один голос стверджують рідні.

Зіта Іванівна запевняє: В’ячеслав – суцільна надійність. На нього можна покладатися в будь-яких справах. «Він завжди був такий серйозний, урівноважений. Мабуть, це в ньому мене й підкупило. Прийняла його пропозицію руки й серця – і не шкодую. Ми разом уже 22 роки, виховуємо двох чудових синів. І знаєте, що мені ще подобається? В’ячеслав завжди добивається поставленої мети. Якщо щось пообіцяв – обов’язково виконає. Він – людина слова», – стверджує дружина. І підкреслює: попри справжній чоловічий характер, В’ячеслав не цурається ніякої хатньої роботи – за потреби й їжу приготує, і посуд помиє. «А ще мій чоловік  –  справжній локомотив у родині, який завжди підштовхує мене та синів до саморозвитку, самовдосконалення. І сам подає нам хороший приклад», – розповідає Зіта Іванівна. А старший син, 21-річний Роберт, зізнається, що завдяки батькові  ніколи не сидить без діла: «В дитинстві я не тільки навчався добре, а й займався в художній школі, ходив у секцію футболу. Не подумайте, що тато змушував мене до цього. Радше, підштовхував вести активний спосіб життя. І я йому за це вдячний». Тепер Роберт – студент 5 курсу «Львівської політехніки», вивчає архітектуру. А ще паралельно займається тайським боксом. «Не професійно, а так, щоб уміти себе захистити. Батько любить повторювати, що спорт – це завжди на користь. До речі, з ним часто граю у футбол, волейбол. Намагаємося вільний час проводити в русі», – зізнався Роберт. І додає: «Дуже ціную пораду батька намагатися завжди бути кращим. У всьому. Це важко, але намагаюся!».

За словами рідних, В’ячеслав Ласлович дуже полюбляє подорожі. «Ще не було таких вихідних, аби ми нікуди не поїхали. Особливо любимо їздити нашим краєм. Фактично, нема на Закарпатті такого місця, де б ми не побували. І, до речі, ми не любимо розкошів, для нас є цілком нормальним переночувати в наметі посеред природи. Навіть якщо є вибір: намет чи готель, обираємо частіше перше…». 

«Боюся відпускати чоловіка в політику, бо буде віддаватися їй стовідсотково...» 

В’ячеслав Шутко не хоче зупинятися у своєму розвитку. Тому й іде в депутати. «Спочатку я була не в захопленні від його бажання стати депутатом, – зізнається пані Зіта. – Гадала, що у нас є все для нормального життя: будинок, машина, бізнес. Здавалося б, що ще потрібно? Але, знаєте, він усе-таки людина, яка не може зупинятися на досягнутому. Хоче чогось досягнути більшого. З часом я це зрозуміла і тепер підтримую чоловіка. Так, його фактично нема вдома, ні я, ні діти від цього не в захваті, але ж це тимчасово, цей період просто треба пережити». А враховуючи, що політичні опоненти не завжди чесно й коректно ведуть боротьбу проти В’ячеслава, вона розмірковує: «Нема такої людини, тим більше публічної, про яку нічого поганого не кажуть. Я просто не звертаю на це уваги. Ми поважаємо конкурентів, але не завжди погоджуємося з їхніми поглядами. Чоловік має своє бачення перспектив і розвитку краю, тому й іде в політику». Жінка зізнається, що намагається допомогти своїй другій половині, хоча в депутатських справах не надто розбирається: «Я завжди прошу його не обіцяти того, що не зможе виконати. Адже це ризик – слів на вітер викидати не можна. Хоча, з іншого боку, його високотехнологічний бізнес – це теж був ризик. І все ж він упорався. Вірю, що й депутатство В’ячеславу буде до снаги. Правда, боюся його відпускати в політику, бо він буде віддаватися цій справі стовідсотково». І, зітхнувши, додала: «Розумієте, він просто справжній… А такі люди роблять усе з повною самовіддачею, по-справжньому добре». 

Нині В’ячеслав Шутко балотується до парламенту по 69-му одномандатному округу. На питання, «Навіщо вам це потрібно?» каже просто: «Я був довгий час поза політикою і тепер іду туди, бо розумію, що мене не влаштовує, як вони працюють. І триматися осторонь не хочу». Аргументує: «У мене достатньо грошей. Я не йду у владу їх заробляти. Хочу відстоювати інтереси рідної громади. Тому йду мажоритарником, що дає мені більше прав у парламенті. Маю на меті стати рупором між громадою та владою».  

Петро Минай

16 вересня 2012, 15:51
KARPATNEWS.in.ua — Новини Ужгорода, Мукачева, Закарпаття та України

Сподобалась новина? Підтримай KarpatNews натиснувши "Подобається"!