Небагато нині авторів, які хочуть, можуть і вміють жартувати. Цинізм політиків, криза духовності у суспільстві, тотальна зневіра всіх у всьому відбивають бажання творити і сприймати гумор. Одним із тих, хто не втратив здатності бачити й відображати світ весело, оптимістично, є Іван Дмитрович Ситар. Книжка «Смійтеся, смійте з того, русины», яка вийшла цього року в Ужгороді, – добрий тому доказ.
Обравши за зразок форму віршування Степана Руданського, Іван Ситар увів у літературний ужиток термін «руданки» і пише ним свої твори. Книга складається з розділів: «Общественно-политичні руданки», «Школно-педагогичні руданки», «Дохторсько-медицинські руданки», «Любовно-еротичні руданки», «Міні-руданки з фотками». Збірка руданок багато ілюстрована малюнками Михайла Беленя, Херлуфа Бідструпа та Олександра Базилевича. Найбільше у своєму житті автор любить батьків, сім’ю, доньку та онучку, а також рідний край, вчительську працю. Цим визначено тематичний спектр його творчих пошуків. Першим підтвердженням сказаного є присвята видання матері автора Ганні Василівні на 90-річчя. Своє кредо щодо сприйняття життя автор подає у «Передньому слові». Як своєрідне мотто до книги звучать слова: Множество проблем в жыттьови Каждый из нас бы не мав, Кибы вшытко, што стаєся, Близько од серцьови не брав. Про людські слабкості Іван Ситар пише без злоби, радше як безсторонній состергач, але з блискучою дотепністю. Так, наприклад, у вірші «Глазунья» поет критикує закарпатського хлопця, який в армії забув рідну мову і , повернувшись додому, вдає з себе городського: А Иван ведеся й дале, Ги челядь не наша: -Моґла бы й ты научіться, По-русски, мамаша! Як Ви вже напевно здогадалися, невдовзі народна педагогіка батьків повертає заблудлого сина до пуття. Іван Ситар позиціонує себе культурологічним, а не політичним русином, не закликає до поділу сучасної держави Україна. Тому у вірші «Русинський сепаратизм» заявляє: Красна земля й Украйинська, Серцю й оку мила. Єдно треба – обы руснакув Вкрайина любила. Цинізм, сучасний культ грошей, споживатцтво, снобізм дратують автора, як і багатьох нас. Тому у вірші «Муки од реклами» він пише: Ниє народу од рекламы Ни хосна, ни радости, Майже ферталь кажду годину Указувуть нам гадости З приводу необхідності зберегти у супільстві повагу до старших, яку багатоде вже втрачено, автор резюмує: Не має будучность держава, Згибне – не треба й войну, Де не люблять отця й матір, Де не чевствують старшину. Поет дотепно жартує про типові взаємини між тещами й зятями, офіціантами і завсідниками ресторанів, лікарями й пацієнтами, чоловіками й жінками. Пишучи про жінок, автор проявляє себе як великий їх поціновувач. Але не дозволяє собі вульгарності, примітивності. Завжди підкреслює любов до власної дружини. Колегам-учителям Іван Ситар дає чимало життєвих та професійних порад у жартівливій формі. Наприклад, у руданці «Рудну бесіду сокотіть!» він риторично запитує: И вуткі в нас , неборята, Такий пуллый спадок, Ож кажеме не в(и’)падок, А майже всі – вип(а’)док. Любов і пошану до свого вчителя поет засвідчує у творі «Легенда про Юрія Ковача». Іван Ситар вміє покепкувати й над самим собою: Я Гегеля уважаву Не лем из-за мудростей книжных, А його славним пивним ділам Я – вірний сподвижник. Якщо узагальнювати, то руданки Івана Ситара знайдуть свого читача насамперед серед тих, хто любить Закарпаття настільки ж щиро, як він. Вони також стануть у пригоді усім, хто цінує шляхетний гумор і використає книгу як інструмент сміхотерапії для зміни кута сприйняття сьогоднішнього не надто солодкого життя. Хочеться сподіватися, що поет-педагог не зупиниться на досягнутому і продовжить творити. Нинішня книжка, як і попередня «Товмацтва. Руданки. Стихи.», матиме шанувальників і увійде в історію новітньої закарпатської літератури.
Віталій Жугай, журналіст, РІО
13 вересня 2012, 16:31 KARPATNEWS.in.ua — Усі новини Ужгорода, Мукачева, Закарпаття та України