Син закарпатської Свалявщини на перевалі віку

Закарпатському філософу, політику і чудовій людині Івану МИГОВИЧУ — 70!

Завжди цілеспрямований. З постійним виразом доброти на лиці, чого можна досягти лише за наявності справді чесної полум’яної душі серед цього загребущого світу. Це — Іван Мигович. Ми часто зустрічаємося з ним. І не лише як з науковцем, політичним діячем, а передусім — як із Людиною. Майже неймовірно на нинішній час, але він не втратив здатності поводити себе по-людському, хоча два належні терміни був народним депутатом України. Деяким іншим людцям подібні преференції в неоднозначній Україні на користь не пішли — закабаніли.
…Різні іпостасі в його долі. Скажімо, творча енергія його, як закарпатського філософа — просто невичерпна. Доктор філософських наук Іван Мигович не лише ряд своїх праць видрукував, але й підготував собі добру зміну в науці: 21 чоловік за його сприяння стали докторами, кандидатами наук та магістрами. Він і знаний журналіст. Цього року в травні, до речі, виповнилося 50-річчя його перебування в Національній Спілці журналістів України.  
Народився Іван Іванович 17 вересня  1942 року в селі Мала Мартинка Свалявського району у бідній селянській родині. Непевне соціальне становище  й дало йому імпульс для боротьби за соціальну справедливість і власне самоутвердження в жорсткому світі. Після Тибавської семирічної школи закінчив Мукачівський сільськогосподарський технікум (1960), Український поліграфічний інститут ім. І.Федорова у Львові (1969). Він, як зазначалося, доктор філософії, а ще — професор, дійсний член Української академії політичних наук. Автор шістдесяти книг і брошур, понад 260 статей та інших наукових публікацій. Є одним із ініціаторів створення і співавтором  семитомної серії фундаментальних праць з соціальної роботи (2000-2003 роки). Депутат Верховної Ради України (1998-2006 роки) від Компартії України.
Шлях подолання в Україні назрілих труднощів закарпатський філософ бачить у подальшому розвитку і трансформації в нових умовах комуністичних ідей. Свої позиції він обґрунтовує в книгах. От і нещодавно, наприклад, вийшла в Ужгороді об’ємна робота «Сила творча, інтернаціональна».
—Що викликало появу цієї книги? — принагідно запитав.
—В першу чергу, думки, — відповів крайовий публіцист ленінської школи, — що бурхливе двадцяте століття минуло все ж під визначальним впливом соціалістичних ідей на суспільний розвиток. Цей процес невідворотно й своєрідно відбувався на Закарпатті. Тут, у центральному європейському регіоні, доля звела докупи представників багатьох народів, у цих місцях вирували соціально-економічні суперечності, прокочувалися політичні бурі, змінювалися, мов у калейдоскопі, кордони, державні устрої, реальне буття і настрої розмаїтого місцевого люду. Впливовими учасниками цього процесу були комуністи. Коли і чому вони з’явилися в краї, як діяли колись і що роблять сьогодні, — про це я і повів мову у реалізованому виданні.
Автор веде читача в причини збочення суспільства зі шляху розвитку на путівці деградації. Пише, що, приміром, під час так званої «перебудови» в Закарпатті почали відчувати згубні хвилі горбачовського курсу. Політичні міжусобиці, декларації, безвільність і зрада верхівкою КПРС соціалістичних принципів породжували на місцях хаос, свавілля хворобливих антикомуністів, деструктивні процеси. Відміна статті 6 Конституції СРСР про керівну роль партії і на регіональному та місцевому рівнях створювали вакуум в управлінні суспільними сферами. Органи центральної і республіканської влади виявилися неспроможними призупинити послаблення єдиного народногосподарського комплексу, розрив економічних зв’язків, спад виробництва, інфляцію, соціальні катаклізми, міжнаціональні конфлікти, розгул екстремізму, шалену і безпардонну експансію з-за кордону. «Адже, — вважає І.Мигович, — монополістичний капіталізм, імперіалісти США і Західної Європи після переможного залпу «Аврори» у 1917 році ні на мить не полишали зусиль щодо послаблення революційного впливу реального соціалізму, стимулювали руйнівні процеси в СРСР.»
Головна думка врівноваженої роботи знаного політика і науковця виражена в рядках: «Не полишаючи мрію про справедливу й мирну соціалістичну революцію, вірячи в її неминучість у перспективі, ми, комуністи, постійно дбаємо про те, щоб полегшити народне життя вже сьогодні…»
Хотілося б, щоб таке прагнення позитивно і конструктивно переслідували всі партії, що йдуть цього року на вибори. Тоді, можливо, зміни підуть швидко, відродиться промисловість, а головне — занапащене українське село. Зрештою, з’явиться нормальна спецслужба без «чорнухи» колишнього КДБ, але така, що не ходить назирці за нещасними журналістами і «бомжами», а переслідує злочинців «від незалежності». І переслідує ефективно, бо має розум, а не діряву макітру замість голови.
…Словом, чоловік зі Свалявщини здолав верховини особистого життєвого успіху, але не впав при цьому до рівня ницого накопичувача матеріальних благ, що є наразі сенсом життя багатьох людиноподібних істот України. В погоні за багатством  вони здобувають останнього настільки багато, що воно на певному етапі роздушує їх, як тарганів, і відправляє на той світ без найменшого саквояжа чи барсетки. Треба повернутися до світла від пітьми. Адже ще раніше цілком сприятлива суспільна обстановка відкрилася для краян після 1945 року, коли Закарпаття визволила Червона Армія, а потім відбулося возз’єднання з Радянською Україною в складі СРСР. Завдяки народній владі, а також власній праці й разючій наполегливості, поряд з багатьма Іван Мигович став поступово особистістю державного рівня. В політиці він — багатолітній керівник Закарпатської обласної організації Компартії України, член її ЦК. Депутат ВР України (1998-2006 рр.) від КПУ. Працював там головою підкомітету Комітету з питань прав людини, національних меншин і міжнаціональних відносин. Автор і співавтор законопроектів «Про громадянство України», «Про біженців», «Про спеціальну економічну зону «Закарпаття», «Про соціальну роботу в Україні», «Про правовий статус закордонних українців», «Про ратифікацію Європейської хартії регіональних мов або мов меншин», «Про захист від дискримінації за расовою, національною чи етнічною належністю» та інших. Усього народний депутат України І.І.Мигович вніс 30 законопроектів, зробив близько 150 виступів, направив понад 600 депутатських запитів і звернень.
Недарма любо Івану Івановичу працювати на благо всієї нації. Сам із села Мала Мартинка на Свалявщині, він згадує величезну роль, яку відіграли в його становленні педагоги Дусинської і Тибавської семирічок, направлені сюди зі Східної України. Це — високого фаху вчителі української мови і літератури, математики, природознавства, історії.
Варто згадати Мукачівський сільськогосподарський технікум, що виявився для юнака доброю школою життєвого гарту. В цьому колективі в кінці 50-х Іван став комсомольцем, через рік — членом комітету комсомолу, а на четвертому курсі — головою учнівського профкому (1959-1969 рр.). Працюючи по закінченні навчання бригадиром колгоспу імені Кірова (потім «Правда») в рідному селі, в грудні 1960 року прийнятий кандидатом у члени партії. Ще через рік, уже у Воловці, в редакції районної газети «Радянська Верховина» став членом КПРС.
Ставлення до минулого, історичних подій і нинішніх реалій сформульоване в добротному стилі в книгах і публікаціях про Т.Шеченка, І.Франка, О.Борканюка, І.Туряницю, О.Духновича, Ю.Венеліна-Гуцу, А.Карабелеша, а також сучасників Ю.Пітру, А.Бірова, В.Сливку, К.Балог та інших видатних людей Закарпаття і країни. Це свідчить про широту зацікавлень професора, різнобічний розвиток нашого славного земляка.
Зверненням, скажімо, до минулого він завзято прагне змінити теперішній стан, перетворити Україну в суспільство, де добре кожному, а не лише «верхнім десяти тисячам.»

Василь ЗУБАЧ

11 вересня 2012, 12:17
KARPATNEWS.in.ua — Усі новини Ужгорода, Мукачева, Закарпаття та України

Сподобалась новина? Підтримай KarpatNews натиснувши "Подобається"!