Римо-католицький костел у Берегові – перлина історичної спадщини Закарпаття

Ця велична споруда вважається однією з найстаріших на Закарпатті. Берегівський костел Воздвиження Святого Христа – католицький храм, який уже понад 900 років відкриває для віруючих шлях до спілкування з Богом. Якщо вірити давнім переказам, то костел пов’язаний із заснуванням самого міста, адже Берегово нібито побудували навколо нього.

Директор музею Берегівщини Іван Шепа люб’язно показав нам книгу Яноша Ронаї «Історія римо-католицької церкви міста Берегово», датовану 1907 роком. Саме в цьому рукописі детально змальовується історія заснування костелу. Достовірно не відомо, чи все було саме так, однак існує легенда, згідно з якою засновником церкви став пастух на ім’я Сас.

– Одного спекотного літнього дня бідний пастух Сас випасав своє стадо на березі річки Верке, як це робив щодня. Раптом невідомо звідки повітря наповнилося хмарою пилюки, яка злякала навіть тварин. У той час двоє биків почали «кориду». Пастух ледь зумів їх розігнати, однак за хвилину перестав звертати на них увагу – крізь пилюку проглядалося щось блискуче, що лежало на землі. Через пару хвилин Сас розгледів золотий скарб, який зовсім випадково вирили бики під час своєї боротьби.

Кажуть, що саме через пастуха змінили назву міста Лампертгаз (засноване сином короля герцогом Лампертом) на Берегсас. Напевно, як символ цієї знахідки, на північному фасаді церкви зображена постать людини та голова звіра. Це одна з найдавніших прикрас будівлі, яка має нагадувати усім, що пастух Сас на місці знайденого золота збудував храм. Сас віддав Богу те, що від нього ж і отримав.

Історія

Перша письмова згадка про римо-католицьку церкву Берегова датується 1247 роком. Історики вважають, що костел був зведений саксонцями, котрі переселилися до Берегова в ХІ–ХІІ століттях, адже на одному з вікон будівлі висічена дата – «1100 рік». Вважається, що у 1241 році зведений у романському стилі храм знищили та спалили татари. Після набігу залишилося тільки декілька опорних каменів, що знаходяться над північною аркою храму, а відбудувати його вдалося майже через 200 років – у 1418-му.

У 1519 році костел отримав статус собору. Нове нещастя спіткало храм в 1657 році: поляки, які гналися за князем Дьордем Ракоці II, під час служби увірвалися в обитель, убили всіх, хто в ній знаходився, і підпалили її. Практично всі загинули. Видряпаний поляками напис, що зберігся на одній зі стін церкви: «Око за око, повертаю боржок, дорогий сусіде!» (латиною: Vicem pro vice reddo tibia, bone vicino!) – нагадує всім про цю трагічну подію.

Невдовзі відремонтований храм постраждав удруге. У 1686 році він став ареною боїв між австрійськими військами та повстанцями, які очолювала княгиня Ілона Зріні. Куруци – учасники антигабсбурзької боротьби в Угорщині, зробивши вилазку з обложеного Мукачівського замку до Берегова, оточили габсбурзьких військових, які намагалися заховатися за стінами храму – підпалили багаттям із розібраних дерев’яних хат. Загинули не лише солдати, пожежа охопила все місто, а в церкві провалився дах, потріскалися стіни. Після тих страшних років костел стояв у руїнах понад півтора століття. Його кілька разів намагалися відновити, однак бракувало грошей та й не було однозначної думки, який вигляд має бути у відродженого храму.

Архітектура

Реконструкція почалась аж у 1839 році, за проектом і під керівництвом архітектора Альберта Тіхлера. Будівельні роботи були сплачені графом Шенборном (за кошти, отримані з тяжких податків місцевого населення). Тоді над багатоярусною квадратною вежею-дзвіницею, з годинниковими циферблатами на всі сторони світу, надбудували ще один – восьмигранний ярус із високим шатровим верхом, оперезаний широким просторим оглядово-спостережним майданчиком, який виконував функції вартової вежі. До південного фасаду костелу прибудували нову каплицю.

Архітектор надав будівлі готичних форм, як і бажали мешканці. Крім того, зі зруйнованого любомирськими рейтарами храму в селі Мужієво до берегівського був перенесений вхід, що знаходиться між ризницею (приміщення біля вівтарної частини християнського храму) та святилищем.

1 листопада 1846 року собор освятили на честь Воздвиження Святого Хреста. На рубежі XIX-XX ст. у костелі встановили орган, виготовлений у 1899 році в Будапешті фірмою Франца Рігера.

Костел можна вважати архітектурним шедевром, адже він зберіг відбитки перехідного етапу – від романського до готичного стилю. На відміну від більшості середньовічних мурованих споруд Закарпаття фасади цього храму рясно декоровані. Стіни, що нагадують про їхнє середньовічне оборонне призначення, додатково оточені 14-ма кам’яними контрфорсами (архітектурна деталь для підтримки стін).

Цікавим елементом костелу став сонячний годинник – у вигляді дуги із римськими числами, який показує середньоєвропейський час. Щоб побачити вертикальний сонячний годинник, потрібно зайти у двір і пройти до південної стіни костелу. Про сам сонячний годинник мало хто знає, але екскурсоводи неодмінно розповідають про костел, як про одну з головних визначних пам’яток Берегова і пропонують звірити час із сонячним годинником.

Виконаний він ліпниною у вигляді дуги з позначками часу і стрічкою, що перетинає дугу. Розмір циферблату більш як 2,5 на 1,5 м. Розмітка – годинні поділки і позначки римськими цифрами від VI до V за 12-годинною шкалою.

На початку ХХІ століття проведено зовнішню реконструкцію святині, а на стіні будівлі встановлено меморіальну дошку засновнику міста – герцогу Ламперту. Всередині собор вражає своєю невимушеною, однак величною атмосферою. Недарма подивитись на нього щороку приїжджають тисячі туристів – його історія, незламність характеру мають своєрідну магічну привабливість.

Вікторія КОПИНЕЦЬ, Карпатський об’єктив