Система заселення в Карпатах у пізньоримський час та на ранніх етапах Великого переселення народів

До 70-х років минулого століття територія північно-західних Карпат була маловідомим з точки зору археології регіоном порівняно з просторами малопольських лесових височин та польської низовини

Ці терени вважали малозаселеними, в основному через несприятливі умови навколишнього середовища. Археологічні дослідження, що розпочалися в другій половині 1970-х рр. в районі Сондецьких Бескидів, а пізніше на схід від них, повністю змінили існуючу тоді думку щодо заселеності регіону у праісторичні епохи. Як виявилося, цю територію в давні часи з різною інтенсивністю заселяли археологічні спільноти. Одним з найбільш виразних хронологічних горизонтів заселеності цього регіону є період, починаючи від пізньоримського часу до раннього етапу Великого переселення народів (фази C1b-D), тобто часи від ІІІ ст. н. е. до середини V ст. н. е. Це – період чітко вираженого зростання кількості населення на територіях, які раніше були незаселеними або малозаселеними.

Дослідження тогочасної системи заселення Карпат доводить наявність у їхніх давніх мешканців глибокого знання довкілля, яке вони використовували в оптимальний спосіб. Цьому питанню варто присвятити особливу увагу і в контексті планування та інтерпретації результатів розвідкових досліджень у Східних Карпатах, що вивчені набагато гірше в археологічному аспекті, ніж західна частина цих гір.

Важливу роль в археологічних дослідженнях карпатських територій відіграє їхня доступність для проведення розвідкових робіт. У нашому випадку значна частина регіону, де проводилися дослідження, покрита різноманітним рослинним покривом, в основному лісами та луками, які дуже ускладнюють і навіть унеможливлюють проведення досліджень.

Потрібно зазначити і той факт, що знання зазначеної вище проблематики, пов’язаної з регіоном Західних Карпат, базуються переважно на результатах розвідкових робіт, а не на матеріалах з розкопок. Отже, основним хронологічним індикатором поверхневих досліджень є тільки кераміка, яка датується відносно широко у хронологічному аспекті – від пізньоримського часу до раннього періоду Великого переселення народів. До сьогодні, на жаль, нема жодних матеріалів з розкопок, які б дозволили точніше продатувати феномен, що пов’язаний із заселенням цієї гірської території. До унікальних знахідок належить знайдений в р. Сян біля Солінського озера меч (spatha) з пізньоримського періоду – фази C3-D. Важливими для досліджень цього регіону є також останні відкриття декількох поховальних пам’яток, а саме могильника в Райброці на кордоні Острівних Бескидів і Вішніцького підгір’я, що датується останньою фазою періоду Великого переселення народів, так званої “княжої гробниці” у Попрадзє-Матейовцях у Спіші, на Словаччині, яка датується завдяки золотій монеті імператора Валента кінцем IV ст. н. е., та могильника в місцевості Прусєк над Сяном. Особливо потрібно наголосити на важливості відкриття цих поховальних пам’яток, бо на сьогодні це єдині відкриті могильники порівняно зі значною кількістю виявлених поселень. Цінними щодо датування заселення Карпатського регіону є і нумізматичні знахідки, незначну кількість яких виявили і надалі знаходять у Карпатах. Так, певними датувальними індикаторами є монети V ст. н. е. імператорів Гонорія, Валентиніана ІІІ, Костянтина І та ІІ, а також солід Валентиніана ІІІ. Хронологічно наймолодшим є солід східноримського імператора Маркіяна.

У заселенні Карпатського регіону головну роль відіграло населення пшеворської культури, яке наприкінці римської доби поширилося з західних теренів Малопольщі на південні, перейшовши таким чином Головний карпатський вододіл. Із цією культурною спільнотою словацький археолог Карел Пєта пов’язує виникнення так званої північнокарпатської групи, яка займала територію Північної та Північно-Східної Словаччини, а також південну бескидську частину Польських Карпат. Південною межею поширення групи цих пам’яток є територія Словаччини по хребту Малої Фатри та Низьких Татр. Інші межі до сьогодні не є чітко визначеними. До виняткових знахідок цієї групи пам’яток належить, окрім згаданої вище “княжої гробниці” з Попрадзя-Матейовців, знахідка золотого браслета з Бардейова, що знаходиться на кордоні Низьких Бескидів та Ондавської Височини. Заселення словацької частини північнокарпатською групою, принаймні якоюсь її частиною, можна віднести до ранньої фази Великого переселення народів, тобто до періоду D1, а перш за все до D2, точніше, до кінця V ст. н. е. Аналогічно польські археологи датують перебування північнокарпатської групи і на польських теренах, визначаючи його також кінцем V ст. н. е. Період існування цієї групи припав на часи великих етнічних міграцій у Середній Європі, занепаду та розпаду старих культурно-поселенських структур, домінування гунів у Карпатській улоговині і їхнього, правдоподібно, проникнення на території, що знаходяться на північ від Карпат.

Як зазначалося вище, на поселеннях у Карпатському регіоні, що датуються пізньоримським часом та раннім періодом Великого переселення народів, основний матеріал з розвідок та розкопок представлено керамічним посудом. Найкраще стаціонарно дослідженими є поселення на території Сондецьких Бескидів – Мощеніца Вижна, поселення А і С, Ритро, поселення А, Підвальна, поселення А, що знаходяться в районі Нового Сонча. На цих поселеннях виявлено як гончарну кераміку, що вирізняється різноманітністю форм та технологією виготовлення, так і ліпну. Серед гончарного посуду з’являється так звана сива кераміка з гладкими та шорсткими поверхнями. Окрім того, на всіх досліджених поселеннях виявлено посуд типу “Krausengefäss” (рис. 1). Важливо, що серед керамічних комплексів цих поселень є знахідки гончарних посудин, аналогії яким походять з території Карпатської улоговини, зокрема з середовища черняхівської культури. Подібна ситуація, що пов’язана з південно-східними культурними впливами, простежується також і на території Північної Словаччини. До цього виду кераміки належать дзбанки з циліндричними шийками, вухами, загнутими під прямим кутом, і “ровиком” посередині (рис. 2).

Їхнє побутування на території Центральної Європи пов’язане з початковим етапом Великого переселення народів, зокрема з культурою кочових племен, особливо гунських. Цікавою знахідкою є миска, знайдена в Ритрі, що прикрашена орнаментом у вигляді розеток, виконаних штампом (рис. 3). Поява такого штампу в орнаментиці пов’язана з раннім періодом Великого переселення народів і є характерним елементом оздоблення кераміки для середнього етапу Великого переселення народів однаково для західної частини варварського світу та Карпатської улоговини. Крім того, у Ритрі виявлено амфору, покриту шаром ангобу цеглястого кольору (рис. 4), що подібна до двовухого посуду із середовища черняхівської культури – Sîntana de Mureş.

Значно гірше досліджено культурну ситуацію зазначеного періоду в Карпатах, розташованих на схід від Сондецьких Бескидів. Це в основному матеріали з розвідок та стаціонарних досліджень, що проводилися невеликими площами на кількох поселеннях. Зокрема на поселенні в Леську, що знаходиться на першій надзаплавній терасі у верхів’ях Сяну, виявлено значну кількість керамічного посуду та фрагменти двох скляних посудин.

Характерною ознакою цих поселень у досліджуваний хронологічний період є їхнє розташування в основному на вищих теренах, зокрема на пласких верховинах. Як правило, вони знаходяться у вододільних зонах (рис. 5–10). У Сондецьких Бескидах ці поселення розташовані на висоті від 430 до 602 м над рівнем моря, деяка частина їх локалізована і на краях вищих терас великих карпатських рік, у межах широких долин (рис. 11–12). Інші розташовані на невеликих площинах у межах схилів.

На підставі результатів дослідження природного середовища та його впливів на заселення людьми цього регіону (гіпсометрія і рельєф території, ґрунти, водні артерії, клімат, флора та фауна) можна стверджувати, що найкращими теренами для рослинної продукції на просторах Карпат є території верховин та високі надзаплавні тераси, а також верхні й нижні частини південних сонячних пологих схилів (< 6º). Отже, території широких улоговин та річкових долин кращі за вузькі, увігнуті рельєфні форми. Ці зони також є найвигіднішими для довготривалого проживання.

На сьогодні верхня межа сприятливої зони для землеробства проходить у Західних Карпатах на висоті близько 700 м над рівнем моря. У тепліших, ніж нинішній, періодах – атлантичному та субареальному – вона, напевно, знаходилася вище. На території Північної Словаччини є випадки виявлення поселень пізньоримського часу навіть вище від 800 м над рівнем моря. У міру того, як мінявся клімат у наступних фазах голоцену, верхня межа послідовно знижувалася, досягнувши нинішньої висоти.

Серед пам’яток цього регіону, що датуються пізньоримським часом, на значній частині поселень виявлено велику кількість керамічного посуду.

Стаціонарні дослідження, що проводилися на чотирьох поселеннях у Сондецьких Бескидах, дали значну інформацію щодо господарської діяльності давнього населення. Так, на кожному з поселень виявлено рештки злаків, а також бур’янів, що пов’язано з засіванням полів. Серед них: ячмінь звичайний (Hordeum vulgare), жито звичайне (Secale cereale), пшениця звичайна (Triticum aestivum), пшениця двозернянка (T. dicocum), пшениця спельта (T. spelta), просо звичайне (Panicum miliaceum). Також спеціально висівався, напевно, рижик посівний (Camelina sativa). Овес (Avena sp.) у цей час могли сіяти, або ж він виступав як бур’ян. Усі ці дані доповнюють результати досліджень, проведених на поселенні в Леську. Там домінує просо звичайне (Panicum miliaceum) та пшениця кількох видів (Triticum aestivum, T. dicocum, T. spelta).

Крім того, виявлено значну кількість вівса звичайного (Aventa sativa) та жита звичайного (Secale cereale). З інших рослинних культур знайдено горох (Pisum sativum) та льон звичайний (Linum cfr. usitatissimum). Проте всі ці матеріали представлені малою кількістю екземплярів окремих сортів, що не дає змоги зробити якихось висновків щодо використання тих чи інших злакових та інших культур. Отже, жоден із сортів цих рослин не виступає на досліджених поселеннях у такій кількості, яка могла б свідчити про його використання у споживчих цілях. На поселеннях у Ритрі та Леську за фіксовано хоч і непрямі, проте однозначні докази, які свідчать про обробіток злаків. Так, на території поселень виявили рештки ротаційних жорен, на частині яких зафіксовано сліди довготривалого використання.

Розкопки поселень на території Сондецьких Бескидів з урахуванням результатів поверхневих досліджень дозволили зробити припущення, які стосуються внутрішньої структури тодішніх поселень на цій території. На кожному зі згаданих поселень на поверхні виявлено відносно чималу кількість кераміки в радіусі кількадесяти метрів. Під час стаціонарних досліджень було зафіксовано рештки великого подвір’я (довжиною кільканадцять метрів) та об’єктів, імовірно, господарського призначення (відкриті вогнища, стовпові ями, рештки великих посудин – зерновиків, тощо).

Отже, підсумовуючи усе вищезазначене, можна стверджувати, що основою поселенської мережі в пізньоримський час та в ранній період Великого переселення народів у цьому регіоні Карпат були невеликі однодворові поселення, що складалися з об’єктів, які утворювали певний комплекс житлово-господарського характеру. Вони знаходилися в межах галявин, зайнятих для обробітку злакових, серед листяних лісів.

У районах вузьких річкових долин такі поселення займали високі щодо дна річок площини у вигляді “мисів” та вододіли. У широких середньогірських улоговинах вони розташовувалися головно на краях надзаплавних терас. Мабуть, таке розташування мали і поселення, що займали і більші за площею території, наприклад, по селення в Леську. Всі без винятку пам’ятки цього регіону у своїй основі мали землеробський (зерновий) характер економіки

Концентрація пам’яток у природних зонах гірського середовища, які були найбільш зручними з погляду економіки, що мала землеробськоскотарський характер, доводить, що давні мешканці добре знали довкілля та раціонально його використовували.

Всі згадані вище поселення на території Польських та Словацьких Карпат функціонували в один і той самий час – наприкінці IV – у першій чверті V ст. н. е.

Не виключено, що існувати вони перестали в результаті подій, які могли бути пов’язані з військовими діями. Так, на поселеннях у Ритрі, Леську та Рівному археологічно зафіксовано сліди великих пожеж.

Автор: Кшиштоф Туня

Переклад з польської – Наталя Войцещук

ЛІТЕРАТУРА

1. Dobrzański B. Gleby i ich wartość użytkowa. – Warszawa, 1966. – 366 s.
2. Dzieżyc J. Wpływ wysokości położenia użytków rolnych w Sudetach na rozmieszczenie uprawy i plony zbóż, okopowych i koniczyny // Zeszyty Naukowe WSR we Wrocławiu. – Wrocław, 1960. – Zesz. 29. – Rolnictwo. – X. – S. 53–68.
3. Gerlach T. Współczesny rozwój stoków w polskich Karpatach fliszowych. – Wrocław, 1976. – 116 s. – (Prace Geograficzne. – Nr 122).
4. Gumiński R. Meteorologia i klimatologia dla rolników. – Warszawa, 1954. – 207 s. Hess M. Próba rekonstrukcji klimatu w holocenie na terenie Polski Południowej // Folia Quaternalia. – Kraków, 1968. – Nr 29. – S. 21–39.
5. Hess M. Zróżnicowanie stosunków mikroklimatycznych w profilu pionowym Karpat // Folia Geographica. Series Geographica–Physica. – Wrocław, 1970. – T. IV. – S. 43–61.
6. Hess M. Metoda określenia warunków klimatycznych w górach dla potrzeb planowania przestrzennego // Zeszyty Problemowe Postępów Nauk Rolniczych. – Warszawa, 1975. – Nr 162. – S. 507–514.
7. Hess M., Niedźwiedź T., Obrębska-Starklowa B. Charakterystyka stosunków termicznych obszarów górskich z punktu widzenia warunków wegetacji roślin uprawnych // Folia Geographica. Series Geographica– Physica. – Wrocław, 1976. – T. X. – S. 5–28.
8. Jurzecki S. Wpływ pogody i klimatu na wegetację roślin uprawnych w pogórskim odcinku Raby // Zeszyty Naukowe Uniwersytetu Jagiellońskiego. – Kraków, 1969. – T. CCXVIII, zesz. 25. – S. 117–130.
9. Klimaszewski M. Geomorfologia. – Warszawa, 1978. – 1098 s. Kubijowicz W. Życie pasterskie w Beskidach Magórskich. – Kraków, 1927. – 63 s. – (Prace Komisji Etnograficznej PAU. – Nr 2).
10. Lityńska-Zając M. Roślinność i gospodarka rolna w okresie rzymskim: Studium Archeobotaniczne. – Kraków, 1997. – 279 s.
11. Lityńska-Zając M. Szczątki roslinne z okresu rzymskiego ze stanowisk archeologicznych w polskiej części Karpat // Okres lateński i rzymski w Karpatach polskich / red. J. Gancarski. – Krosno, 2004. – S. 363–387.
12. Madyda-Legutko R. Zróżnicowanie kulturowe polskiej strefy beskidzkiej w okresie lateńskim i rzymskim: Katalog stanowisk. – Kraków, 1995. – 86 s.
13. Madyda-Legutko R. Zróżnicowanie kulturowe polskiej strefy beskidzkiej w okresie lateńskim i rzymskim. – Kraków, 1996. – 135 s.
14. Madyda-Legutko R. Polskie Karpaty w okresie późnolateńskim i okresie wpływów rzymskich. Uwagi dotyczące zróżnicowania kulturowego // Okres lateński i rzymski w Karpatach polskich / red. J. Gancarski. – Krosno, 2004. – S. 71–92.
15. Madyda-Legutko R., Tunia K. Studien zur römischen Kaiserzeit im Sącz Beskid // Urzeitliche und frühhistorische Besiedlung der Ostslowakei in bezug zu den Nachbargebieten. – Nitra, 1986. – S. 239–244.
16. Madyda-Legutko R., Tunia K. Rytro. Karpacka osada z okresu wędrowek ludów // Zeszyty Naukowe Uniwersytetu Jagiellońskiego. – Kraków, 1993. – Nr 1118. – 161 s. – (Prace Archeologiczne. – Zesz. 57).
17. Madyda-Legutko R., Tunia K. Historia badań nad okresem lateńskim i rzymskim w strefie beskidzkiej Karpat polskich // Okres lateński i rzymski w Karpatach polskich / red. J. Gancarski. – Krosno, 2004. – S. 29–42.
18. Madyda-Legutko R., Tunia K. Late Roman and Early Migration Period in Polish Beskid Mts., Carpathians. Settlement aspect // The Turbulent Epoch. New Materials from the Late Roman period and the Migration Period / ed. by B. Niezabitowska-Wiśniewska, M. Juściński, P. Łuczkiewicz, S. Sadowski. – Lublin, 2008. – T. I. – S. 227–248.
19. Maruszczak H. Zmiany środowiska przyrodniczego kraju w czasach historycznych // Przemiany środowiska geograficznego Polski / red. L. Starkel. – Wrocław, 1988. – S. 109–125.
20. Mosołow W. P. Rzeźba terenu a rolnictwo/ przeł. z ros. T. Daszewski. – Warszawa, 1950. – 31 s. Niklewski M. Uprawa roślin na stokach w układzie naturalnym i w świetle doświadczeń polowych // Roczniki Gleboznawcze. – Warszawa, 1963. – Dodatek do t. XIII. – S. 101–107.
21. Nowak M. Agrotechniczne podstawy gospodarki rolnej w górach. – Warszawa, 1954. – 63 s.
22. Nowak M. Problematyka badań przy wyznaczaniu granicy rolno-leśnej w Karpatach i Sudetach // Komitet Zagospodarowania Ziem Górskich PAN. – Kraków, 1965. – Nr. 9. – S. 53–65.
23. Reniger A. Charakterystyka rzeźby terenu jako jedna z podstaw właściwego jego użytkowania i zagospodarowania // Postępy Nauki Rolniczej. – Warszawa, 1954. – T. 1 (6), nr 1. – S. 60–71.
24. Reniger A. Znaczenie rzeźby terenu dla rolnictwa // Przegląd Geograficzny. – Warszawa, 1954. – T. 26, zesz. 4. – S. 37–47.
25. Starkel L. Charakterystyka rzeźby polskich Karpat i jej znaczenie dla gospodarki ludzkiej // Problemy Zagospodarowania Ziem Górskich. – Kraków, 1972. – Zesz. 10. – S. 75–150.
26. Starkel L. Paleogeografia holocenu. – Warszawa, 1977. – 362 s.
27. Starkel L., Baumgart-Kotarba M., Kramarz K., Niemirowski M., Partyka J. Cechy morfologiczne terenów reprezentacyjnych dla Karpat // Problemy Zagospodarowania Ziem Górskich. – Kraków, 1973. – Zesz. 12. – S. 77–92.
28. Tunia K. Archeologiczne zdjęcie terenu polskiej części dorzecza Popradu // Acta Archaeologica Carpathica. – 1977. – T. XVII. – S. 183–206.
29. Tunia K. Geografia osadnictwa prahistorycznego i wczesnośredniowiecznego strefy zachodniobeskidzkiej Karpat polskich. – [s. l.], 1985 [manuscript]. Tunia K. Środowiskowe uwarunkowania gospodarki rolniczo-hodowlanej na terenach górskich w czasach prahistorycznych. Casus zachod niokarpackiego osadnictwa późniorymskiego // Okres lateński i rzymski w Karpatach polskich / red. J. Gancarski. – Krosno, 2004. – S. 329–356.
30. Uhliř P. O pogodzie dla rolników. – Warszawa, 1965. – 314 s.
31. Ziemońska Z. Stosunki wodne w polskich Karpatach Zachodnich // Zeszyty Problemowe Postępów Nauk Rolniczych. – Warszawa, 1971. – Zesz. 162. – S. 297–305.

«Портал Археології Закарпаття»