Чому на Закарпатті дітей вчать жорстокості

Дітей у нас вчать жорстокому поводженню змалечку і це чомусь вважається нормою.

Достатньо оглянутися навкруги і можна згадати чимало подібних випадків.

Нещодавно Інтернет облетіла світлина із вбитою змією.

Фото супроводжувалося написом: «Цьогоріч маємо якесь зміїне нашестя. Цих лускатих плазунів у карпатських лісах розвелося стільки, що хоч греблю гати. Декотрі з них полюбляють заповзати у житлові двори. Ймовірно, у пошуках гризунів, котрі зазвичай вештаються поруч з людьми. Одного з таких “красенів” завдовжки 168 см біля свого будинку виловив Анатолій Мага».

Оглядаючи знімок, справді кидається в очі довжина плазуна, однак він не є ядовитим.

Взагалі у Карпатах водиться тільки один вид отруйних змій – гадюки. Але вони ніколи самі не нападають на людину, як правило, ховаються. Можуть, звісно,  вкусити, але переважно лише в тому випадку, якщо на змію наступити, або якщо у неї шлюбний період, чи коли самка оберігає яйця  або малюків.

Але… одна важлива деталь!

Чомусь мало хто звернув увагу на те, що вбитого нещасного плазуна тримають на палці троє дітей!

Ні, це не вони позбавили його життя, але дорослі показують своїм нащадкам недолугий приклад і виховують у них жорстокість.

На жаль, через нелюбов людей до змій, у нашому краї щороку гинуть унікальні плазуни, занесені до Червоної книги України. Дорослі завжди, вбиваючи їх кажуть: «Ліпше його задавити, поки дитину не вкусив» і чинять акт насилля прямо перед своїми нащадками, аби вони бачили і знали, як треба розправлятися з тими, від кого бояться.

Зі слів психолога Андріани Криванич, така модель поведінки згодом для дитини стає нормою. Ще юна, не зовсім сформована особистість вважає, що якщо перед кимось стає страшно, то краще одразу почати атакувати. Таким чином поступово формується жорстокість, яка може бути спрямована проти будь-кого.

До речі, це ж стосується й викидання домашніх улюбленців на вулицю.

За даними Всесвітньої організації захисту тварин, Україна входить у п’ятірку країн з найгіршою ситуацією з тваринами-безхатьками, разом з Албанією, Азербайджаном, Білоруссю, Вірменією. А по-варварськи вбитих собак у нашій області волонтери знаходять чи не щодня.

Навіть отруєння чотирилапих уже набуває системного характеру… і не тільки в Ужгороді, але і в Мукачеві, Хусті, Виноградові, а найбільше у селах області.

Чомусь пригадується один досить незвичний випадок у Шаяні. Переселенець із Луганщини купив у селі, що на Хустщині, земельну ділянку і почав зводити там будинок. Із місцевими подружився. Та якось до нього приїхали гості з рідного міста, а тим часом на необгороджену ділянку зайшла сусідська корова. Чоловік схопив рушницю і на очах у малечі застрелив тварину.

Згодом, коли почався скандал, пояснив, що думав, ніби то бик і він хоче напасти на дітей.

Тоді його засудили всі… справа дійшла навіть до суду.

Але чомусь мало хто з користувачів Інтернету  адекватно сприйняв випадок із вбивством змії.

Не можна не згадати про ще одну ситуацію, яка трапилася кілька років тому в Хусті, коли троє школярів оприлюднили в соцмережі фото із вбитим лелекою.

Того разу громадськість не мовчала, випадок набрав всеукраїнського розголосу і підлітками навіть зайнялися правоохоронці. Але все звелося до того, що буцімто птаху вони не вбивали, просто фотографувалися з ніби вже мертвим пернатим. Тож справа закінчилася проведенням профілактичної бесіди з дітьми для галочки.

Більше того, адміністрація школи, в якій навчалися двоє з хлопців, дуже ображалася на журналістів, що не змовчали… що звернули увагу на факт.

У той же час сказати, що проблема жорстокого поводження з тваринами – нова не можна, адже аналогічні приклади траплялися й раніше.

Але останнім часом  вона набула особливо великого масштабу.

Скільки лише дітей на шкільних подвір’ях постійно б’ють собак, ганяють голубів, кидають камені в котів. Але є між ними й такі, що віддадуть останню булочку, аби нагодувати безпритульного чотирилапого. Тому зводити всіх під один шаблон також не варто.

Однак усе ж у багатьох закарпатських сім’ях діти бачать насилля… і не лише у відношенні до тварин, але й відчувають його, як кажуть, «на власній шкірі».

Тож і не варто дивуватися, що в нас виростає стільки озлоблених людей, які виявляють агресію не лише до тварин, але й до оточуючих.

Марина АЛДОН,  zakarpatpost.net