Як ховали померлих у добу залізного віку

Як відомо, найхарактернішою археологічною культурою (групою) ранньозалізного віку на Закарпатті є куштановицька, існування якої припадає на кінець VII – cередину ІІІ ст. до н. е.

Свою назву вона отримала від курганного могильника, що досліджувався в 30-х роках ХХ ст. в с. Куштановиця Мукачівського району. Серед старожитностей культури провідне місце займають поховальні пам’ятки. Найбільша кількість некрополів зафіксована в межиріччі Латориці й Боржави, де знаходяться могильники Білки, Голубине, Колодне, Станово, Лецовиця, Мукачево, Куштановиця, Чорний Потік та ін.

Переважна більшість некрополів нараховує від 4–6 до 10–16 насипів. Останні розміщувалися без будь-якої системи на порівняно незначній відстані один від одного. На окремих з них удалося простежити навіть сліди планування. Наприклад, на куштановицькому три найбільші насипи були розміщені по лінії схід – захід, а навколо них знаходилися менші. Середня висота курганів становила від 0,45 до 1 м, вони споруджувались із землі та каменю з переважанням першої. В окремих курганах каміння укладалося навколо ритуальних вогнищ і служило своєрідним панциром від сповзання та розмивання або для ущільнення насипу.

Єдиним поховальним обрядом куштановицької культури було тілоспалення, що здійснювалось на місці поховання або на стороні. Воно зародилося в регіоні ще за часів доби бронзи, де звичай кремації поширився як у ґрунтових могильниках, так і в підкурганних захороненнях. Кремація на місці поховання встановлена на основі залишків вогнищ зі слідами перепаленої землі, вугілля, попелу, кісток. Такі вогнища влаштовувалися на рівні поховальної поверхні або в неглибоких ямах. У той же час відсутні дані, де здійснювалася кремація, коли спалення відбувалося на стороні.

Відповідно до способу поховання залишки кремації розміщалися в урнах, ямках, на купках, на горизонті. У носіїв культури була відсутня спеціальна поховальна кераміка, урнами служили горщики, корчаги. Кістки засипалися в урну часто перебраними й відділеними від вогнища. Досить часто тілоспалення обсипали залишками кремаційного вогнища. Були випадки, коли кістки засипалися в анатомічному порядку. Внизу клали кістки ніг і ребер, зверху – черепа. На дні окремих урн зроблено отвори, які мали, ймовірно, ритуальний характер. Вони, на думку вчених, призначалися для вільного виходу душі, бо урна зверху могла прикриватися покришкою або кам’яною плиткою.

При ямковому типі поховань тілоспалення здійснювалося на місці поховання та на стороні. Кремація на місці поховання засвідчена на могильниках Колодне, Чорний Потік. Так, у кургані № 2 Колодного перепалені кістки, очищені від залишків вогнища, були засипані в ямку конусовидної форми, а вугілля й попіл поміщені в іншу ямку. На некрополі Чорний Потік у кургані № 2 під кам’яно-земляним насипом виявлено залишки кремаційного вогнища, а в ньому ямку з роздрібленими кістками.

Тілоспалення, що зібрані в купку, фіксуються тільки в курганах з кремацією на стороні. У кургані № 2 у с. Білки купка кальцинованих кісток зсипана в шкіряний мішечок, навколо якого знаходилися супровідні посудини. Інколи поховання, зсипані на купку, супроводжувалися залишками тризни у вигляді вогнищ та битої кераміки навколо них. Навмисне розбивання посудин належало до деталей поховального ритуалу й символізувало, ймовірно, закінчення життя померлого. Їх кидали у вогонь під час спалення тіла небіжчика, про що свідчить повторне обпалення уламків.

Тілоспалення на горизонті характеризується тим, що кальциновані кістки після кремації залишалися на вогнищі. Наприклад, у кургані № 15 Колодного під земляним насипом на рівні горизонту підкурганної площі простежено вогнище площею 3 х 2 м, товщиною 0,4 м, де знаходилися кальциновані кістки.

У куштановицьких курганах зустрічаються і колективні поховання. Їх могло нараховуватися від 3 до 17 урн поховань у купках або ямках. Найбільша кількість таких поховань зафіксована на некрополі в Куштановиці, у курганах Невицького та Бобового. За своїми розмірами кургани з колективними похованнями більші, ніж індивідуальні. Останні, як правило, мають висоту насипу не більше 1 м, діаметр основи – 6,8–10 м, тоді як колективні сягають у висоту 1,5–2,5 м при діаметрі основи 18–20 м.

 

Разом з кістками в курганах виявлено різні предмети, зокрема посудини-приставки, в яких, імовірно, знаходилися їжа й питво. Знайдено також невелику кількість знарядь праці (залізні ножі, кам’яні точильні бруски, пряслиця), прикраси, деталі одягу. Язичницький звичай класти речі, що належали покійнику або використовувалися при житті, в науковій літературі трактується по-різному. Пояснюють його, наприклад, вірою в загробне життя, аналогічне земному. Покійника ніби збирали в дорогу, відправляючи з ним найнеобхідніші речі. Тілопальні поховання бідні на жертовні та супроводжувальні речі. Основну причину слід шукати в самому ритуалі, який не передбачав дарування речей небіжчику, а якщо такі предмети і клалися, то завдяки спустошливій дії вогню багато їх горіло або втрачало свій первісний вигляд. Віра в потойбічний світ найповніше розкривається в ритуалі тілоспалення, що здійснювалося для того, щоб відділити тіло від душі. Цей звичай міг нести і ряд інших навантажень, наприклад, страх перед мертвими, що вело до спорудження курганних насипів.

Поховальний обряд носіїв куштановицької культури оформився в цілий комплекс дій, пов’язаних із ушануванням предків та піклуванням про них у загробному житті. Він віддзеркалює різні сторони реального життя, знайомить з нормами, прийнятими й закріпленими тогочасним суспільством.

Павло ПЕНЯК

«Карпатський об’єктив»