»Добрий кінь коштує як автомобіль». Закарпатський ґазда про своїх незамінних помічників

Нині гужовий транспорт є доволі великою рідкістю в місті. Навіть роми пересіли на маршрутки та власні автомобілі.

Утім Василь Кузьма переконаний, що коні завжди у моді і є незамінними помічниками в господарстві та годувальниками сім’ї.

Добрий кінь коштує як автомобіль

У середньому вартість коня – 8-10 тисяч гривень. Лоша можна придбати втричі дешевше. Однак, зі слів досвідчених конюхів, деякі тварини дорожчі за автомобілі бізнес-класу. Старожили запевняють, що з усієї області найкращих граційних скакунів можна придбати саме на хустській «торговиці», тобто, на тваринному ринку.

-Мати пару коней – значить мати роботу на цілий рік. Звичайно, крім основного хобі вдома є й інші тварини, зокрема, корова. Тож із гужовим транспортом підвожу і сіно, і городину з поля, і маю можливість допомогти іншим: кому треба – доставляю старі меблі, поросят, пісок чи щебінь… Підвода – це мій автомобіль, – усміхається пан Василь.

Його двоє баских красенів – Сікра та Сюрь не просто втіха для господаря, але й радість для дітей. Власник навчив своїх підопічних виконувати різні акробатичні трюки, тож коні вміють і на двох ногах ходити, і підстрибувати, і танцювати, і цілувати господаря… А нещодавно у Василя Кузьми  з’явилося й поповнення – лошатко Зірка.

-Вона ще занадто емоційна, але потихеньку вже починає слухатись. Коні, між іншим – одні з найрозумніших створінь на планеті. Вони запам’ятовують дорогу краще, ніж собаки і можуть хоч звідки, без жодної команди, привезти господаря додому. Крім того, у коня чудовий нюх. Навіть якщо він надто старий і перестає бачити, може без проблем пересуватись на великі відстані, не втрачає орієнтацію у просторі, – ділиться думками хустський ґазда. – А ще побутує думка, що чорні коні найбільш стійкі та витривалі.

Іпотерапія і  підкови своїми руками

Звичайно, зараз багато говориться про унікальні властивості їзди верхи. Тож і коні пана Василя теж нерідко розважають дітлахів.

-Спокійні, добрі і мудрі істоти з особливої любов’ю ставляться до малечі. Багато матерів просять покатати синів і дочок. Радію й сам, коли бачу в очах дітей, які вони сидять на Сікрі, щирі іскорки втіхи й задоволення, – переконує сивочолий чоловік. – Лікарі приписують іпотерапію, як реабілітаційний курс при ДЦП, стресах, атрофії м’язів… Тому, чим можу, допомагаю оточуючим…

Утім Василь Кузьма не тільки розважається зі своїми конями, але й самотужки виготовляє для них підкови.

-За своє життя я зробив більше, ніж 1500 «металевих черевичків» для граційних красенів, – запевняє 56-річний умілець. – До речі, коня не болить, коли його підковують. Він так само нічого не відчуває, як і людина, коли взуває чоботи. А виготовити «залізне взуття» неважко, хоча й уміє його змайструвати далеко не кожен власник коней. Отож спочатку потрібно нагріти у горні метал, далі його загнути, нанести насічки. Підкова має бути не надто товстою, але й не дуже тонкою, адже коневі доводиться витримувати великі навантаження, долати перешкоди, терпіти негоду.

Слід зазначити, що підкови завжди вважалися амулетом на щастя, тож дехто з краян охоче замовляє собі додому такі незвичні сувеніри, зроблені руками справжнього майстра – коваля.

А сам умілець захоплено ділиться цікавими розповідями з минулого.

-Мого першого улюбленця звали Чіллог. Він був дивовижним створінням, пройшов усю Другу Світову війну, а коли вона закінчилась – возив сіль у колгоспі. Його подарував мені дід Василь Вовчок, коли я мав всього 15 років. Саме дідусь і прищепив мені величезну любов до тварин. Зараз усі свої знання та вміння я передаю власним онукам, – задумливо каже хустянин.

Звичайно, маючи вдома таких великих домашніх істот, як коні, треба й чимало пропрацювати, однак пан Василь роботи не боїться, бо переконаний, що його улюбленці того варті…

-Кожну людину щось у житті надихає. Комусь подобається малювати, комусь – займатися різьбою, комусь – вишивати… Мені ж до снаги слухати милозвучний цокіт копит, гладити пишні гриви своїх благородних і миролюбних скакунів та бачити перед собою їхні розумні очі. Поруч із ними я почуваюся щасливим, – запевняє Василь Кузьма.

Марина АЛДОН