Ужгородські фотоспогади

Це було нещодавно, це було вже давно…

Переглядаючи архіви репортажних фотографій, що публікувалися в минулі роки, щоб звільнити місце на носіях та позбутися зайвого «електронного баласту», відчув певний жаль.

Адже серед багатьох знімків – робочих, невдалих, неактуальних, зустрічаються й ті, що нагадують про досить важливі події, цікаві заходи, або ж просто про те, як виглядав Ужгород років 4-7 тому. Це дає можливість порівняти з тим, як те чи інше місце виглядає сьогодні. Часу пройшло ніби й небагато, але дещо сприймається зараз як привіт із давнини.

Відтак вирішив зробити серію невеличких добірок фото під загальною рубрикою «Це було нещодавно, це було вже давно». Сподіваюсь, це буде цікавим і для читачів нашого сайту.

Площа Театральна та «Апріорі»

Перша архівна фотографія, що потрапила під руку при підготовці цього матеріалу – площа Театральна. Така, якою вона виглядала  у далекому 2005 році з протилежного  боку Ужа.

Це один з найулюбленіших ракурсів у фотографів та художників. Зверніть увагу на старий будинок на розі площі та набережної. Він був двоповерховим, і тому не домінував над архітектурним ансамблем, вдало продовжуючи горизонт дахів. Зараз дехто може сказати, що та будівля була примітивною, як барак. Але ми бачимо – це була характерна для того часу і доволі цікава архітектура.

Знайшлася також світлина з Дня Ужгорода-2007. Пам’ятаєте оту стіну, увиту плющем?  Хіба це було не гарно?

OLYMPUS DIGITAL CAMERA

Проте часи змінилися. Дехто з підприємців вирішив, що краще знає, як має виглядати історична частина Ужгорода і може збудувати дещо, скажімо так, красивіше. Спочатку приватизувавши підвал, підприємець якось отримав дозвіл на реконструкцію всієї будівлі. В результаті реконструкція виявилася повним демонтажем, з фундаментом включно.  Відтоді (і дотепер!) постійним елементом краєвиду в пішохідній зоні стала важка будівельна техніка – бетонозмішувачі, самоскиди, крани тощо. А головним елементом декору до всіх ужгородських свят і буднів – цурава синя плівка. Як на цьому фото:

Нині ця будівля закінчена, в ній відкрито бар «Апріорі» і все виглядає отак:

А якщо подивимося з протилежного боку Ужа, побачимо, що міський горизонт перекривлено – нова будівля стала домінантою.

Можливо, комусь це здасться нормальним і прийнятним… Наскільки це було важливо для власника будівлі – знає він сам. Місто від цього не виграло – однозначно.

А от що залишилося у спадок від будівництва –  понівечена і продавлена колесами важкої техніки бруківка. Постійна калюжа перед «Апіорі» вже стала частиною  ужгородського гумористичного фольклору як «Театральне море».

«Карпатський ведмідь», він же – «Нульовий кілометр»

Дещо сумна історія, якась несправедлива історія. Колись, у 2010 році, на площі Поштовій з’явився з ініціативи тодішнього мера С.Ратушняка незвичний, але оригінальний пам’ятник – Карпатський ведмідь. Автор – тоді ще не надто відомий (так, таке було!) скульптор Михайло Колодко.

Попри нестандартність рішення, скульптура виявилася популярною, сюди часто приходили фотографуватися цілими родинами і ужгородці, і туристи.

Тоді ж аналогічні (але з іншими малюнками) брати-ведмеді були встановлені і в інших районах міста. Але втрутилась політика. Якраз проводилися вибори, і опоненти Ратушняка розв’язали справжню війну з ведмежою «родиною». Найбільше не пощастило тому, що був встановлений на площі Петефі. Його спочатку перекинули…

…а потім знищили остаточно.

Можемо, звісно, віднести це до чистого вандалізму, без політичного підтексту, та відразу після закінчення виборів антиведмежі акції дивним чином припинилися.

Зате перший ведмідь надто муляв комусь очі. Його тихенько перенесли подалі, на майданчик вище Поштової. Вигадали пристойне обгрунтування: біля ведмедя встановили велику цифру 0 і оголосили, що відтепер отут, в густій тіні дерев, скульптура символізує нульовий кілометр – точку відліку відстаней до Ужгорода.

Так клишоногий і простояв певний час. Але… тут, на терасах зверху Поштової,  постійно «тусуються» зграйки молоді. Це не дивно – місце нежваве, відеокамери не встановлені, поліцейські патрулі не заходять – тут спокійно можна, не озираючись на батьків, покурити (в тому числі і тютюн), випити пляшку-другу алкоголю тощо.

Тому спочатку у ведмедя була зруйнована велика кругла сідниця, а всередині оболтуси влаштували смітник для пляшок, склянок та іншого непотребу.

Фото 2012 р.

Потім його зламали повністю, залишивши тільки ноги.

Фото-2015.

На сьогодні навіть ці рештки демонтовані. Спочивай з миром, ведмедику!

 Креативний велопаркінг на вул. Уральскій (Небесної сотні)

Перше фото, що стосується цього місця (жовтень 2012 р.), – вкрай непривабливе. Тут, під задньою стіною Лінгвістичної гімназії (ЗОШ №1) в 2012 році був розташований смітник.

Пізніше, після численних публікацій у пресі та звернень громадян, фірма AVE перенесла контейнерний майданчик на 30 метрів і більш-менш його облаштувала.

І ось минулого року група молодих художників-ентузіастів вирішила надати цьому місцю гарного вигляду. За ініціативи Віталії Мунчак студенти Закарпатського художнього інституту перетворили облуплену стіну школи і паркан поруч на гарну карту міста. А завод «Турбогаз» встановив криту велосипедну парковку. Місце начебто вдале – поруч історична пішохідна зона, тому за задумом велосипедисти мали лишати тут своїх «залізних коней» і прогулюватися центром Ужгорода пішки. Ми висвітлювали хід робіт і щиро раділи, що Ужгород прикрасив цікавий художній (і практичний!) об’єкт.

Але, на жаль, у такому стані велопаркінг простояв недовго. В прилеглому дворі вечорами за аналогією до попередньої історії, проводить час певна частина ужгородських тінейджерів. З таким самим рівнем культурного та інтелектуального розвитку, що й біля ведмедя – «нульового кілометра». Оця молодь і вирішила, що такий гарний навіс ніби створений для посиденьок.

Одна халепа – стільців не передбачено, але кого ж це зупинить? У результаті на перекладину, призначену для пристібання велосипедів, почали вмощуватися сідниці «тусівників». Інколи – вельми вгодовані. На постійний тиск такої ваги конструкція не розрахована. Тому спочатку було виламано одну таку трубу. Здавалося б, розумний здогадається, до чого призводять такі посиденьки, і спробує зберегти другу, вцілілу половину парковки. Але ж то розумний…

Тому на сьогодні, на жаль, велопаркінг як такий зруйновано. І бажання відновити його у організаторів, схоже, зникло. Не дивно…

Площа перед філармонією (синагогою)

Серед інших натрапив в архівах ось на таке фото 2007 року. Ракурс банальний, проте увагу звернув на пивні намети під будівлею. Багато хто обурювався, що вони вщент плюндрують вид історичної будівлі, і з цим важко не погодитися.

Пізніше міська влада прийняла рішення про демонтаж наметів і торгової точки.

Ще нещодавно майданчик на набережній перед філармонією виглядав отак.

Але, як ми вже повідомляли, восени 2016 року тут встановлений пам’ятник жертвам Голокосту.

А вид з іншого боку ріки тепер отакий.

Єдине, що дивує – це стан самої будівлі філармонії-синагоги. Адже якщо від пам’ятника подивитися вгору, можна побачити отаку, вкрай небезпечну картину…

Костянтин Черкай, korzonews.info