Українці карпатського типу близькі до більшості хорватів. Гематологічні риси (фото)

Карпатський тип охоплює українців карпатської зони, не доходячи дещо до Верхнього Дністра, включає ряд західнобуковинських районів та Закарпаття

Чорні очка, як терен та руса коса до пояса… Антропологічні типи українців

Чи зміг за сотні, а то й тисячі років наш етнос, змішуючи кров з іншими народами, зберегти свої корінні риси? Науковці, відповідаючи на це запитання, стверджують, що навіть у сучасних українців простежується дуже багато спільних рис у всіх антропологічних областях, пише всвіті.  Чого не скажеш, наприклад, про німців чи італійців, які є більш різнорідними. Тож який він, “типовий” українець? Високий, чи низький, світло- чи темноволосий, за якими рисами обличчя можна його впізнати?..

Етнічна антропологія України в історіографічному плані починається ще з Геродота. Він дає перші цікаві етнографічні, а іноді й антропологічні описи древніх етносів нашої території. За Геродотом, елліни своєю зовнішністю, пігментацією шкіри зовсім не були подібні до аборигенів величезної лісової зони – світлооких блондинів, європеоїдів. Серед давніх слов’ян, північних іллірійців, кельтів і, очевидно, неврів переважали середньоєвроп. європеоїди.

Український вчений минулого століття Василь Дяченко у ході своїх досліджень дійшов таких висновків: у кольорі очей переважають мішані відтінки. Темних (карих без будь-якої домішки), зелених, або світлих тонів завжди менше, ніж мішаних. Поза мішаними тонами чітко і повсюдно простежується переважання світлих над темними. Найвиразніше таке переважання на Чернігівщині, у Західній Бойківщині (Бориня), на Посянні, в Тростянецькому районі Вінничини (в 10—15 разів), найменше (в 1,5 разу) — в центральній Бойківщині (район Славського). Найвищий відсоток темнооких (15—18%) фіксований у деяких місцях карпатської зони, а також у Південній Полтавщині, Дніпропетровщині, на Поділлі. Світлоокі на більшій території України становлять 35—40%. За кольором очей українці значно відрізняються від білорусів.

За кольором волосся (за шкалою Фішера) 50% українців темноволосі, 10% — світловолосі. Максимум темноволосих (65—70%) виявлено серед українців Північної Молдови, в окремих регіонах Буковини і Карпат, Південній Полтавщині. Найменше темноволосих (35—40%) у північно-східних областях України. Серед темних відтінків переважає помірковано темний і дуже рідкісний є синювато-чорний відтінок. За кольором волосся українці на загал значно темніші за білорусів, де 30—35% темноволосих, і від росіян північних областей.

Колір шкіри в українського населення скрізь світлих відтінків. Смаглявість лише трапляється у деяких районах Дніпропетровщини, Буковини і Західної Волині.

Морфологічна висота обличчя в українців (від лінії брів до нижнього краю підборіддя) становить від 122 до 129 мм. Вона найбільша у населення Верхнього Дністра і Карпат, найменша — на Поліссі, в Житомирській і Рівненській областях.

Покажчик обличчя залежить від морфологічної висоти обличчя і діаметра між вилицями. Найбільші величини характерні для Верхнього Подністров’я, більшої частини Карпат, Північної Молдови, найменші — на Поліссі. Різниця між мінімумом і максимумом цього покажчика становить 4 одиниці.

Довжина тіла, за В. Дяченком, в українського місцевого сільського населення вища середньої і становить 168—169 см. Вона менша на заході, наближається до свого мінімуму в південно-західній Львівщині (164,5 см), і більша в районі Центрального і Нижнього Подніпров’я (170 см).

Довжина носа в українців Наддніпрянської України середня, найбільша — в Карпатській зоні й на Верхньому Подністров’ї. За формою на великій території Наддніпрянської України різко переважають прямі носи (60—70%). Увігнуті спинки носа трапляються лише в 10—13% населення, решта — горбоносі. У Карпатах кількість горбоносих становить 20—25%, а з ввігнутими спинками — у кілька разів менше. Зрозуміло, і тут найбільше прямоносих. Горбоносих також більше, ніж кирпоносих, на Поліссі, у Верхньому Подніпров’ї.

Українці волинського варіанту поліського типу мають масивну будову чола. Ареал волинців – північ, р-ни Львівщини і Тернопільщини, півд. і зах. Волинь, українці Брестщини – разом з поліщуками становлять близько 10 % всіх українців.

Антрополог. матеріали та аналіз варіацій важливих для укр. регіону ознак дає підстави для виділення на етнічній території укр. народу 7 антропологічних типів. Дамо їх коротку характеристику, ареали та вірогідні корені походження і формування.

Поліський тип

Найхарактерніші його риси – дуже низьке і широке обличчя з таким же низьким лицьовим покажчиком (85,5), що не зафіксований, за літературними даними, в жодному ареалі Європи, та максимальний в Україні розвиток надбрів’я, масивної будови чола. Зріст – середній. Пігментація очей дещо темніша, ніж загальноукраїнська, а волосся – світліша. Ряд ін. ознак — типово європеоїдні. У пізньому неоліті низькими і широкими обличчями характеризуються носії дніпро-донецької культури, які в останній період свого існування пересунулися в поліську зону, зокрема правобережну.

Центральноукраїнський тип

Охоплює більшу частину України, приблизно 60 % українців. Розміри голови і обличчя, показник голови і лиця- середні. Третинний волосяний покрив, пігментація волосся і очей, висота перенісся і більшість ін. ознак також середні. Зріст високий при типово європеоїдних рисах обличчя. Характерно, що внаслідок пересувань і змішування: антрополог. риси більшості популяцій, навіть дуже віддалених, близькі або подібні. Слов’янська основа типу – дещо модифікований дунайський тип, що включив поліський (палеоєвропейський) компонент, а також більш півд. (індоіранський, іллерофракійський і пізніший тюркський) елементи. Останній при порівняльному аналізі виділяється в окремих селах Полтавщини, а також Зах. України з визначеною історичною тюркською домішкою, але виступає нечітко – складка верхньої повіки і сплющення обличчя більші, ніж у центрально-українському типі в цілому. Зіставлення матеріалів по Київщині XVI-XVIII ст. (Лаврська експедиція) свідчить, про його генетичний зв’язок з місцевим староукраїнським населенням як XII – першої пол. XIII ст., так і з сучасними українцями. Це свідчить про аборигенність українського населення Київщини, єдність його генетичних зв’язків, незважаючи на татаро-монгольську навалу.

Дунайський (нокірський) тип

Займає рівнинну Галичину з зах. Поділлям без крайніх північ, р-нів Львівщини і Тернопільщини. Переважає і в українців Польщі – в Холмщині, Томашові. У бойків Борині наявний його більш світлопігментований варіант, суттєво поширений у поляків та північ, росіян. Він охоплює більше 10 % українців. Характеризується максимальним виявом комплексу європеоїдних ознак, довгим, відносно вузьким лицем з відносно довгим і вузьким носом. У галичан він чітко виступаючий (взагалі ж прямі спинки носа в українців завжди переважають – “ніс рішуче прямий”, як писав Хв. Вовк). Дунайський тип входить як основа до складу ін. типів українців, а також білорусів, росіян, поляків (у цих народів переважає його валдайський варінт, що характеризується більш високим процентом світлооких і меншим – чорноволосих), словенців, деяких популяцій хорватів, а також австрійців, німців, литовців.

Нижньодніпровсько-прутський тип

Високорослий, відносно темнопігментований, зі зниженим покажчиком голови. Складається з двох варіантів – нижньодніпровського (у півд. р-нах Київської Русі) і припрутського – на Хотинщині і в північ. Молдові. Суттєва пігментація очей і волосся, значний розвиток волосяного покриву (особливо в с. Кам’яне Лебединського р-ну) свідчать про помітний індоіранський компонент, і навіть древньоіндійський, відомий на Україні також за лінгвістичними, археологічними і орнаметальними матеріалами (трипільський). Індодніпровський палеоантрополог. тип характеризується довгоголовістю, деяким виступанням нижньої частини обличчя, а також надзвичайно специфічним поєднанням різко профільованого лиця з низьким симотичним покажчиком носа.

Карпатський (карпато-альпійський) та динарський типи

Карпатський тип охоплює українців карпатської зони, не доходячи дещо до Верхнього Дністра, включає ряд західнобуковинських р-нів та Закарпаття, збігаючись (разом з українцями-динарцями) з ареалом культури підкарпатських курганів (III ст.- поч. VI ст. н. е.), носіями якої, очевидно, були карпи, котрі пов’язуються з франкійською куштановицькою культурою VI-III ст. до н. е. Гематологічні риси (особливо за зниженою резус-від’ємністю) характеризуються зв’язками з народами Балканського півострова, Кавказу, Північної Індії. Українці карпатського типу близькі до більшості хорватів, деяких популяцій сербів переважно з північ. Сербії, більшості популяцій Чехії і Словаччини, Південної і Центральної Угорщини.

У динарців-українців приблизно однакова кількість світло- і темнооких, чорноволосих – 70%, світловолосих – лише 2%. Цей тип тісно межує з карпатським, а іноді й має з ним ряд взаємних переходів, тому їх не завжди легко і потрібно розрізняти. Динарський тип більше характеризує чорногірців, греків Єпіру, боснійців, більшість популяцій сербів, північ. румунів та південно-зах. словаків.

Верхньодніпровський тип

Зафіксований лише у Рипкінському р-ні Чернігівщини (десь 0,5 % всіх українців). Характеризується дуже світлою пігментацією (60%) очей. Показник голови – найнижчий в Україні – 80. Цей тип, що включив давній палеоевроп. (але без помітних кроманьйонських рис), характерний для північ, і північно-схід. поляків, північ, білорусів, новгородців і поморів, “будаків” мордви-єрзі, західних комі, деяких естонських популяцій.