На вікні закарпатця з'явились Богородиця з Ісусом (фото)

Люба в понеділок, 31 серпня, десь під вечір, ішла попри Гринчишину хату до магазину. Щось зупинилася біля неї. Підняла очі. А на вікні другого поверху — зображення жінки й над нею наче ангел стоїть. Зображення з часом стало чіткіше. Виявилося — Матір Божа, а над нею — Ісус.

— Хотів уже хату накривати, та люди стали йти і йти. Не станеш на дорозі з палкою, гонити не будеш. Нема роботи, — говорить 30-річний Василь Гринчишин із села Берегове Мостиського району на Львівщині. Тиждень тому на вікнах його будинку з'явилися силуети. ­Людям вони нагадують постаті святих, пише Газета.

Берегове розташоване по трасі до Мостиськ, за 50 км від обласного центру. Від головної дороги по вулиці, де стоїть будинок Василя Гринчишина, припарковані близько 50 автівок.

— Потоками люди тиждень ходять, відколи Люба Іваньова то побачила на вікнах, — зустрічає дорогою 60-річний Ярослав Клок. Погоджується провести до будинку. — Люба в понеділок, 31 серпня, десь під вечір, ішла попри Гринчишину хату до магазину. Щось зупинилася біля неї. Підняла очі. А на вікні другого поверху — зображення жінки й над нею наче ангел стоїть. Зображення з часом стало чіткіше. Виявилося — Матір Божа, а над нею — Ісус. Покликала рідних. Так одно через другого — і купа людей зійшлася за годину.

Із чоловіком переходимо вузь­кий дерев'яний міст. За ним під старим кленом мурована кап­лиця, далі — необгороджений 2-поверховий цегляний будинок зі старими дерев'яними вік­нами. Вхідні двері помальовані білою фарбою, закриті на гачок. Під хатою витоптана суха трава. Збоку насипана гора шутру й піску. Розкидане ремонтне приладдя: стара тачка, дошки, відра з-під цементу. Через нього переступають люди. Ходять довкола будівлі. З усіх сторін роздивляються шибки: дехто сідає, хтось лягає, щоб краще побачити.

— Ну, во‑що не бачиш? Зліва — Матір Божа. За нею таке жовте — то лан пшениці, і таке темно-синє — небо кудлате, — показує чоловікові на вікно жінка років 50. Тримає білий смартфон.

— Валя, ну в тебе й уява. Я нічого не бачу. Щось як розводи. Але то різне можна уявити, — відказує чоловік, оперся на стару дошку під вікном, роздивляється зображення.

— То треба віру мати, аби бачити. А не так просто. Присядь отут, я тобі покажу. Що, дурно сюди їхали зі Стрия! — жінка підходить до шибки, фотографує. Її слухає молодиця з немовлям на руках. Приїхала до села із сестрою. Теж присідають, вдивляються у вікно.

— Одні кажуть — ліпше на знимках. Інші вживу бачать. Ще від сонця залежить — як присвітить, — каже Ярослав Клок. Стає перед хатою. — Я на чотирьох вікнах вижу. Вікна господар із старої хати зняв. Як тимчасові поставив, потім хтів міняти.

Чого саме на його хаті, ніхто не знає — лише догадуються. Ота капличка за мостом під деревом, побудована на місці старого хреста. Його ще в 1930-ті роки більшовики порубали на дрова й кинули в ріку. А наші люди кілька дощок встигли витягти з води. Закопали під тим деревом. Потім каплицю вимурували. Може, тут яке святе місце.

Це точно якийсь знак — міркуємо собі зі старожилами. Тоді більшовики знищили нашу святиню, а тепер явилися ікони, то, може, москалів скоро переможемо. Ікони не плачуть. На одній — Богородиця як Покрова. Є Марія з дитям, Ісус, Марія й ангел. Все до добра.

Щоденно о 20.00 на подвір'ї Гринчишина священики відправляють молебень. У перший вечір вікна вимили й витерли насухо.

— І Василь, і наш священик мили скло засобом для вікон. Потім — водою. Потім протирали рушником. Та образи тільки яскравіші ставали. Чудо, — долучається до розмови 52-річна Надія Заболітна секретар сільради. — Священик казав у проповіді, що 1986-го у Грушеві також Богородиця явилася. Після того Чорнобиль вибухнув. Хоч би це з'явлення до добра було.

Під церквою одне зняте з будинку вікно поставили поряд із розп'яттям Христа. Щоб зображення було краще видно, ззаду затулили темно-вишневою тканиною. Паломники тут моляться навколішках.

— У мене аж сльози течуть, стриматися не можу. Не думала, що так усе видно буде. Ну, от жінка — явно видно силует. І ­фігура Христа над нею. Навіть ­серце на грудях, — утирає рукавом заплакані очі 60-річна Ольга Кравець. Торкається руками скла. Люди, які моляться поруч, просять так не робити, аби не затерти зображення. Жінка витягує з кишені картату хустину, протирає скло, потім прикладає її до обличчя:

— Може так ще додому привезу святого.

"У мене дах клійонков накритий, буде дощ — затече"

Василь Гринчишин, власник будинку, на вікнах якого виникли зображення, від зустрічі відмовляється. До паломників не з'являється.

— Я звичайний хлоп, маю жінку, двоє малих дітей. Сам на заробітках трохи, дружина вдома діти бавить. В мені ніц ­унікального і блаженного. Навіть до ­церкви ходжу, як кожен, коли годен, — говорить телефоном Василь. У слухавці чути, як поруч плачуть діти. — Живемо в батьків моїх. Хотіли побудуватися, перебратися, хату за рік доробити. Мав перекривати й не годен тепер, бо люди кожен день приходять. А в мене дах клійонков накритий, буде дощ — затече.

Я тільки на однім вікні видів зображення, як на образах. Віддав вікно до церкви, щоб паломники туди йшли. А люди ще й на інших побачили.