Чим «живуть» ужгородські пожежники? (фото)

Один день з місцевим Героями

Проект "Цікаві професії" ми хочемо продовжити розповіддю про те, як працюють ужгородські пожежні-рятувальники. У цих хлопців – небезпечна і складна робота, всі нюанси якої не раз обговорювали після скандальної пожежі на нафтопереробному заводі під Києвом. Тоді всі наші пожежники пожертвували власні кошти на те, аби допомогти обпеченим під Києвом колегам, бо усвідомлюють: самі не застраховані від такого. То як вони працюють, чи мають усе необхідне для допомоги населенню, в які цікаві історії втрапляли – про все це вони розповіли "Про Заходу".

Цю розповідь слід, мабуть, почати з того, що в Ужгороді нині є дві пожежні частини: старовинна – на вулиці Кармелюка, неподалік площі Корятовича, та центральна – на вулиці Болгарській, біля заводу "Турбогаз". Основні потужності пожежних рятувальників знаходяться саме в частині № 14 на вулиці Болгарській, тож туди ми і відправилися на екскурсію.У той день лив дощ, а це означало, що мені не дуже поталанило, бо, як правило, у дощові дні рідко трапляються пожежі. Хлопці сиділи у кімнаті відпочинку: хтось читав, хтось дивився телевізор. "Наш робочий день починається о восьмій ранку і триває добу, – почали вони гуртом говорити на моє прохання розповісти про робочий розпорядок дня. – Після цього ми три доби відпочиваємо вдома. Це дуже зручний графік, хоча буває, що за ту робочу добу ти так втомишся, що потім нічого не хочеш. 

Караул, який заступає на чергування, обов'язково з самого ранку вишиковується перед начальником. Він перевіряє наш зовнішній вигляд, наявність посвідчень, відповідає на наші запитання, якщо такі є. Проходимо і невеличкий медогляд. Зокрема, черговий медик обов'язково засвідчує, чи всі тверезі – з цим у нас суворо. Далі ми приймаємо від попереднього караулу приміщення, автомобілі, технічні засоби, перевіряємо, чи все на місці. А тоді готові приступати до роботи".

Щодня таким чином у пожежній частині на чергування заступають 14-15 вогнеборців. Вони обслуговують не лише Ужгород, а й весь Ужгородський район. Відстані, кажуть, такі великі, що поки караул доїжджає до крайнього села району, пожежа, як правило, встигає розгорітися, приносячи зрештою збитки, яких можна було би уникнути, якби частин було більше і вони розташовувались не так далеко одна від одної. "Ще не так давно в Ужгороді на  заводі "Ужгородприлад" працював окремий пожежно-рятувальний пост, але згодом завод перестав повноцінно функціонувати і пожежний пост розформували, а шкода, бо звідти пожежники могли швидко дістатися густонаселеного Нового району міста, де доволі часто трапляються різного роду неприємності. Зараз для того, щоб доїхати до Нового району, нам потрібно близько 10-12 хвилин, до крайніх сіл Ужгородського району доїжджаємо приблизно за 25-30 хвилин", – кажуть хлопці.То як же проходить їхній робочий день? Якщо викликів немає, пожежники несуть службу згідно з розпорядком дня. У ньому чітко розписано, коли вони мають снідати, обідати, вечеряти, відпочивати та навчатися. 

Хлопці показують мені свої приміщення. Біля навчальної кімнати є простора кухня та їдальня. Там пожежники можуть або приготувати собі їжу або розігріти принесене з дому. Поруч, у їдальні, довгий стіл, де може разом поїсти вся команда.

Далі по коридору – вхід у гараж. Поруч – ванна кімната з сучасною душовою кабінкою та пральною машинкою. Хлопці бідкаються: єдине, чого їм тут не вистачає – приміщення, де могли би сохнути мокрі речі. Бо іноді, кажуть, приходять усі мокрі, а просушити одяг банально ніде. Особливо важко із цим взимку, коли у приміщеннях (особливо у кімнаті відпочинку) не дуже тепло.  

Сам гараж у частині великий. Там, у повній бойовій готовності до виїзду знаходяться 10 пожежних автомобілів та 4 одиниці спеціальної техніки. Вони наповнені водою, заправлені пальним, поруч із ними на стелажах акуратно складені захисні костюми, перев'язані ременем і накриті зверху каскою. Якщо в цю секунду пролунає сигнал "Збір по тривозі", а у гучномовець диспетчер скаже, яке пожежно-рятувальне відділення виїжджає на виклик, рятувальники повинні кинути всі справи і за хвилину одягнути на себе захисне спорядження. Командир відділення або начальник караулу ще має забрати дорожній лист, який диспетчер спускає по спеціальній трубі з верхнього поверху на мотузочці з прищіпкою. На цьому дорожньому листі – адреса, за якою потрібно виїхати, та причина виклику", – зазначають пожежники.       

Оскільки виклику немає, хлопці показують мені машини. Є тут і 30-річні, і 10-річні. Найкращою вважають австрійську, подаровану тамтешніми пожежниками. Вона – одна з найстаріших, але легко дасть фору найновішим зразкам вітчизняного чи російського виробництва. 

Питаю у хлопців про їхню зарплатню. Вони сміються, а потім зізнаються, що отримують в середньому 2200 гривень. "Мало хто з нас прийшов сюди працювати, бо мріяв про це з дитинства, в основному так життя склалося. Ми себе героями не вважаємо і рідко чуємо від людей слова подяки. Воно і зрозуміло: коли палає будинок, його мешканці в такому розпачі, що не можуть адекватно все сприймати. Тому часто замість подяки ми ще й залишаємося винні у всьому. Люди, мабуть, не знають, що весь запас привезеної з собою води ми виливаємо з машини за 3 хвилини. Коли через ці 3 хвилини нам потрібно поповнити воду, вони починають кричати, що ми знову приїхали без води.При цьому всі воліють мовчати про те, що наші міста банально не обладнані протипожежним водопостачанням, а на деяких вулицях нових квартальних забудов міста Ужгорода  воно взагалі відсутнє. В Ужгороді, до прикладу, вуличні гідранти найбільше є в старій частині міста. Та і що користі з тих гідрантів, якщо ми не можемо взяти з них воду, бо тиску не вистачає. Коли у всьому місті за графіком відключають воду, доводиться або у Водоканал дзвонити, щоб тиск збільшили, або з річки воду брати, що теж важко, бо до неї немає нормальних під'їздів, а також облаштованих протипожежних пірсів", – скаржаться хлопці.

Між тим, пожежних-рятувальників віднедавна відряджають також на порятунок людей у ДТП. Такі випадки ці хлопці люблять найменше – надто багато трупів їм доводиться бачити. Один із рятувальників розповідає, що його, як найменш гидливого, завжди відправляють у найважчих випадках. "Колись доводилося одразу 4 мертвих тіла по частинах з розбитої машини витягати, а не так давно хлопці труп з машини витягли, дивляться, а ніг немає. То відправили мене повернутися до машини за ногами. Я за 15 років на цій роботі всяке бачив, взяв ті ноги і поніс. А є у нас такі, хто поки себе перебороти не можуть, слабкий шлунок мають", – спокійно так розповідає рятувальник.

Вони стукають по дереву, що цього дня у них не було ще жодного виклику. Таке не часто буває, трапляється, що за зміну викликають і 15 разів. "Чим ми лише не займалися на викликах: і коня з каналізаційного отвору витягали, і страусів ловили, і кішок з дерева знімали, і пташок у гнізда повертали. От нещодавно з  гнізда на смереці біля приватного дворогосподарства у Баранинцях випало совенятко. Люди його знайшли, пожаліли, принесли у будинок, а мама-совиха всю ніч у них під вікнами літала, билася об скло і пронизливо кричала. Довелося тим людям нас викликати, а ми вже по драбині піднялися і совеня назад у гніздо повернули. 

А ще кілька днів тому такий неприємний випадок стався. Одна старша жінка ніяк не могла знайти свою доньку. Та жила в орендованій квартирі, дверей кілька днів не відчиняла, на телефонні дзвінки не відповідала. Жінка переживала, що її донька всередині квартири і з нею щось сталося. Аби не вибивати двері, ми акуратно розбили вікно, залізли у квартиру, побачили, що там пусто. А власниця орендованої квартири потім на нас поскаржилася, тож доведеться нам, мабуть, "скидатися" власними грошима на нове скло", – жартують хлопці.

Не завжди відчувають вдячність людей і дівчата-диспетчери, котрі приймають дзвінки. Вони скаржаться: 80% дзвінків до них є хибними. Найчастіше помиляються з мобільного: набирають 101 без "зірочок" і "решіток", а потім безтурботно питають, як їм можна поповнити рахунок. Звісно, граються і діти, але є і дорослі, котрим просто хочеться поговорити. Чимало проблем мали ужгородські пожежники з однією жінкою, котра постійно їх викликала, бо їй здавалося, що щось горить. А днями, коли у Барвінку горіло пшеничне поле, у частину й зовсім дзвонили безперестанку. Кожен, хто проїздив повз на автомобілі, набирав 101 і кожен казав, що біля Ужгорода горить трава.

Між тим, всі ці хлопці та дівчата вважають свою роботу важливою і готові далі працювати з повною віддачею. Знаючи, на який ризик вони щодня наражають свої життя, регулярно отримуючи фізичні та моральні травми, наші пожежники вірять, що удача їм усміхатиметься. Недарма ж кожен із них, щойно прийшовши на роботу, отримав від старших колег традиційне посвячення в пожежники – був на щастя і удачу облитий з ніг до голови водою з пожежного рукава.