Таємниці Середньовіччя розкриває «Dragonfly»

Історична реконструкція – незвичне захоплення сучасної молоді в Ужгороді

Нещодавно я відкрила для себе серію фестивалів історичної реконструкції, що проводяться в різних замках і фортецях нашої країни. Була дуже вражена, коли вперше потрапила на «Срібний Татош». Люди в середньовічному одязі, дивна музика й атмосфера Чинадіївського замку перенесли мене на кілька століть назад. Я бачила лицарські бої, людей, що без остраху танцювали з вогнем, волинкарів, гончарів… Спогади дуже яскраві. Але я була лише глядачем. Як же все це сприймають ті, хто безпосередньо займається реконструкцією?

Я вирішила розпитати в генерального директора театру оригінального жанру «Dragonfly» Марини Медведєвої, як відтворюють матеріальну й духовну культуру тієї чи іншої історичної епохи. «Загорілася реконструкцією, коли почула про середньовічні плаття. Думаю, кожна дівчина мріє про чарівну сукню принцеси, от і я захотіла пошити собі щось схоже. Знайшла – хоч це було й нелегко – старі книжки з викройками взуття, одягу, різних накидок, поясів… Із них почерпнула дуже багато. Для виготовлення одягу потрібні лише натуральні матеріали: льон для незаможних (до речі, бідні мали одне плаття на все життя) і оксамит для багатих. Для зимового періоду використовували шерсть», – розповідає Марина Медведєва.

Вона також додала: головним завданням дівчат на фестивалях є розважати відвідувачів танцями. Її улюблений – італійський придворний танець сальтарелла, що веде свій початок із XII століття, а ще – шотландська джига, котра належить до народних. Обидва – досить жваві, більшість рухів у них стрибкові.

«Реконструкція – це цікаво, пізнавально й узагалі корисно для здоров’я. Ми не просто люди – ми і актори, і танцівники, і співаки, і фаєрщики… Й водночас активісти, що розвиваються розумово та фізично, вивчаючи історію того чи іншого краю й відточуючи навички в стрільбі з лука або фехтуванні», – підсумовує керівник нетрадиційного театру.

У свою чергу «середньовічний лицар» Тарас Хома зізнається: «Реконструкція для мене – дещо більше, ніж просто хобі. Це частинка мого життя. Хоча потрапив сюди випадково: побачив фото в соціальній мережі й прочитав, що в нас в Ужгороді проводять набір усіх бажаючих. І зрозумів, що здійснилася моя мрія».

Хлопець каже: історичних фестивалів в Україні досить багато, але вони з клубом переважно відвідують ті, що проводяться на заході нашої держави. Особисто він надає перевагу таким фестам, як «Срібний Татош» і «Меджибіж», де можна й повоювати, й потанцювати. Аби змагатися, довелося зробити собі обладунки за зразком експонатів, які зберігаються в музеях або зображені на старих картинах. Його доспіхи майже повністю латні, лише юбка й бармиця (захист для шиї, що кріпиться до шолома) – кольчужні. Останні елементи робив сам, латні – замовляв у ковалів. Тарас розповідає, що в основному бере участь у бугуртах – боях 21 на 21 (кількість учасників може бути й іншою). Суть поєдинку в тому, аби вистояти до кінця. Супротивник, якого повалили, вважається «мертвим» і до завершення бою не встає. За чесністю змагань сте-
жать судді.

Наразі театр налічує чимало напрямів, серед яких можна виокремити історичне фехтування, середньовічні танці, акторську майстерність, уроки історії, стрільбу з лука, ходіння на ходулях, майстерню одягу й кухні FILO і, звісно, фаєр-шоу. У театрі є 24 актори, та він увесь час закликає активних молодих людей у свої ряди. Тож не зволікайте й пориньте в дух пригод! А якщо просто хочете потрапити на виступ – театр чекатиме на вас щосуботи в Ужгородському замку з 11.00 до 13.00.

Вероніка СТАНЧАК,
студентка відділення
журналістики УжНУ