Таємниці одного із найстаріших замків Закарпаття (фото)

#Суспільство

Там, де Тиса виривається з лещат Хустських воріт, посеред долини, на продовгуватій скелі видніються сірі, з фіолетовим відтінком, руїни стін і вежі Королевського замку Нялаб – одного з найстаріших замків Закарпаття.

Lomus regalis – мисливський будиночок Іштвана П’ятого
(на фото: Так виглядає Королево з замку)
Угорський король Іштван V, що правив в 1270-1272 роках, зводить на одинокому пагорбі, як сказано в древній грамоті, – “Lomus regalis”. Не був це ні замок, ні фортеця, а просто дерев’яний мисливський будиночок. Звідси й угорська назва села – Кіральгаза – Будинок короля. За століття до того, тут було поселення під назвою Городище. В північно-східній частині Королева, якраз біля підніжжя гори, яка й зараз має назву Городище, досліджене слов’янське поселення ІХ-Х століть. (Мусимо зауважити, що Королево, однак, славне іншими розкопками – в 1974 році тут відкрита одна з найстаріших стоянок на території СНД та Центральної Європи - з залишками ашельської епохи раннього палеоліту – 1 мільйон 100 тисяч років, що свідчить: найперші люди на території Закарпаття і Східної Європи зупинялися саме в Королеві).

Митний пост на Соляній дорозі
(на фото: Шмат славнозвісної Соляної дороги)
Пізніше син Іштвана V Ласло ІV Кун наказує на місці дерев’яного мисливського будиночка закласти кам'яний замок для укріплення кордонів держави. Також при ньому замок став виконувати представницькі функції королівської резиденції, а ще функції військового та митного посту на славнозвісній соляній дорозі з Мараморошських соляних копалень в Угорщину. Приблизно тоді ж в нього з’являється назва Нялаб. Можливо, від угорського слова nyalab – в'язка, оберемок, пук (що ними сплачували купці мито, коли проминали митний пост). Поза тим, легенда Курган Красуні або Легенда про прекрасну Ілку та лицаря Нялаба стверджує, що замок названий за ім’ям "дикого, пристрасного Нялаба, володаря замку". Справжню ж історію цієї власної назви ще ніхто не дослідив.
Так тут виникає укріплена споруда замкового типу, з якої поступово виростає могутня феодальна резиденція. Дмитро та Іван Попи в своїй книзі "Замки закарпаття" про Нялаб пишуть: "...Розміщений замок на двох терасах. Основні його споруди зведені на самій високій частині скали. В плані асиметричний, має форму неправильного чотирикутника, пристосованого до нерівностей пагорба. В північно-західному куті виступає назовні напівкругла башта. Посередині внутрішнього двору видні сліди криниці. Довжина верхньої частини замку 57 м, ширина – 47 м, висота стін – до 10 м, а товщина понад 2 м. До головної споруди примикає частина укріплень, що мають форму прямокутника. В південно-східній частині пагорба, на значній відстані від кріпосних споруд, окремо стоїть сторожова кілевидна башта. Скала за баштою з півдня прорізана глибоким ровом. Розташований замок на двох терасах."
Аж до 1301 року Нялаб офіційно належав Арпадовичам. Поза тим, "Історія Угорщини в текстах і картинках у 21 томах", розділ Північно-східні Карпати, пише, що записи з часів Ласло ІV повідомляють таке: Нялаб був маєтком угорських феодалів Убулів (Ubulfiak birtoka), а пізніше в них його вдібрали феодали Томаші, одне з найдавніших угорських сімейств (Tamasfiak).

Нялаб за часів Карла-Роберта
(на фото: Родовідне дерево Перені)
Як би там не було, але коли в 1301 році помер Ендре (Ондраш) Третій, останній із династії Арпадовичів, почалася боротьба за угорський трон. Папа Боніфацій УІІІ коронував Карла-Роберта Анжуйського.
Та йому довелося силою зброї утверджувати свою владу, особливо на території з руським населенням, яке боялося загрози окатоличення і тому хотіло бути підданними галицького князя. Цей період Королевського замку нерозривно пов’язаний з історією Севлюського Канкова, що в 1307 році був подарований Карлом Робертом жупанові Барші. Той не виправдав королівської довіри, і став прибічником супротивників короля. За це Карл Роберт 10 років потому силоміць конфіскує і частково руйнує Канків, а переслідуваний Барша знаходить притулок у Нялабі в Томашів, через що замок піддається тривалій облозі королівських військ. У 1312 році сильно пошкоджений Нялаб переходить до Карла-Роберта, який, добре розуміючи його стратегічне значення, як прикордонної захисної споруди, а також митного посту, що приносить надзвичайно високий прибуток, одразу ж наказує відбудувати його. Для цього запрошені італійські архітектори під керівництвом Аристотеля Фіоравенті, прославленого і дуже дорогого венеціанського майстра (пізніше він керував будівництвом Успенського собору в Московському Кремлі і подейкують, що брав за роботу 10 рублів на місяць, при тому, що за курсом того часу маленьке село на Русі продавалося за 2-3 рублі, велике село з кількома десятками селянських дворів - за 100 рублів).

Аристотель Фіоравенті суттєво добудовує замок
(на фото: Башта Королевського замку)
Італійці перебудували замок згідно з вимогами часу й добудували кілька споруд – на південній стороні скали потужну кілевидну вежу, яка суттєво підвищила ефективність оборони замку.
Бійниці перебудували на вікна з ґратами. До башти готичного стилю, що знаходилась на першій терасі біля головного входу, примкнула захисна стіна, декорована з зовнішньої сторони сітчастим орнаментом з цегли-залізняка. Територія замку була розширена в бік села до земляного валу, де виросла потужна кріпосна стіна, яка збереглася до наших днів. Вперше на головних воротах був відчеканений герб, який цілком ясно символізував замок – річка, риба, жменька солі та головна башта фортеці на срібному фоні. Територія була огороджена цегляною захисною стіною з чотирма кутовими і однією надбрамною баштою. В скельному масиві гори були видовбані просторі підвали.
Карл-Роберт після перемоги почав роздавати землі і титули своїм улюбленцям, виникло багато нових магнатських родів. Він обдарував великими маєтками в Мараморощині волоського воєводу Богдана, котрий прийшов із сучасної Сербії чи Албанії. Йому дістався й перебудований Нялаб, а також права на навколишні землі, звільнення від притисового мита, і дозвіл на полювання в обширних королівських лісах на ведмедів, кабанів та оленів, яких тут було в достатку.
По смерті Карла-Роберта в 1342 році корона перейшла до його сина Лойоша Великого І, а Богдан разом з своїми волохами таємно відійшов з Мараморошу і поселився в Молдавії, де заснував князівство молдавське. В Марамороші залишилася тільки невеличка частина волохів на чолі з Балком і Драгом, синів волоського воєводи Саса.

Нялаб в руках волоських воєвод
(на фото: Залишки моста)
Лойош І подарував Нялаб своїй доньці Марії та її чоловікові Жігмонду Люксембурзькому.
Згідно із грамотою за 1378 рік, король Жігмонд подарував замок Нялаб та хустський замок і всю королевську домінію Драгу та Балку за борги (волоські воєводи вже тоді були такі заможні, що часто-густо допомагали мадярським королям у фінансових скрутах). Цим він зробив воєвод назвичайно заможними і впливовими людьми. Рід Драга, заволодів усією територією від Сукмара до Марамороша. Жігмунд І не зрадів, що так вийшло і налякавшись занадто великого впливу та заможності Драга, відібрав замки і віддав їх барону Перені. Але Драги з утратою замків не змирилися, затіяли судовий процес, який тягнувся ціле століття. Нащадки Драги процес програли, замок було закріплено за бароном Перені. Протягом цього століття волоські воєводи не віддавали замок Нялаб, нападали на барона Перені в замку Канків. І лише з допомогою королівських військ і при підтримці князя Федора Корятовича барону Перені вдалося закріпитися в Королеві. Постійні сутички змусили барона Перені додатково укріпити замок. Після 1405 року барон переніс свою резиденцію в Нялаб, а виноградівський Канків передав ордену францисканців під монастир.

Королевський замок під час правління Перені
(на фото: Руїни Королівського замку, які видно здалеку)
Замок і далі контролював кордон, збирав мито і був неприступним.
На початку ХVI століття естергомський архієпископ оголосив хрестовий похід проти турків. Похід не відбувся, але феодал Дьордь Дожа, згуртувавши розбурханих селян, оголосив себе королем. Сергій Федака пише, що після придушення цього повстання, севлюські куруци-хрестоносці поселилися у печері під Чорною горою, звідки ще деякий час нападали на багатіїв. З часом і їх переловили, окрім одного. Він поставив хрест усередині печери у пам’ять про загиблих товаришів, і подався геть. Переказують, що невдовзі біля печери з’явився чорт, який підкупив пастуха, щоб той виніс з неї хрест. Після того чорт оселився в печері, і насилав біди на місто.
Але це було пізніше. А поки що під шумок повстання, деякі мешканці Королева та селяни на чолі з Гергеєм Кермешем, челядином Перені, скористалися відсутністю Габора Перені, який на той час перебував у Хусті, оточили Королівський замок, де переховувалися від народного гніву сім’я барона Перені та інша знать, та взяти його не змогли. А коли дізналися про те, що барон разом з військом поспішає визволяти родину, спалили всі господарчі будівлі, до яких змогли дотягтися, і втекли.
Починаючи з 1510 по 1516 рік частим гостем барона Габора Перені в замку Нялаб був професор Краківського університету Паулус Рутенус. З допомогою володаря замку, королівського скарбника, Паулус Рутенус в 1512 році починає видання творів угорського поета-гуманіста, хорвата за походженням Януса Паноніуса (1434-1472), який з 1458 по 1466 році був перським єпископом і королівським канцлером під час правління короля Матяша Гуняді (1458-1490).
Володар замку Габор Перені загинув у 1526 році в битві з турками під Могачем. У замку залишалась його вдова Катерина Франгепан з дітьми. Вихователем дітей барона Перені в цей час був Бенедек Ком’яті (уродженець сусіднього села В.Ком’яти). Під час навчання в Німеччині він познайомився з вченням Мартина Лютера, ідеї якого приніс на Закарпаття. У замку Нялаб він переклав більшу частину Біблії зі старослов’янської мови на угорську. Перекладена Біблія була згодом видана угорською мовою. Так замок у Королеві увійшов в історію реформації Угорщини.
В ХVІ – ХVІІ століттях, після битви під Могачем, між Перені та австрійською владою виникають часті незгоди. Родина Габсбургів не дуже довіряє Перені, вважаючи його прибічником антигабсбурзького напрямку, а коли в зговорі було визнано близького родича барона, хорватського магната Франгепана, імператор послав військових на тимчасове перебування у замку. А після наступної великої антигабсбурзської змови, яку очолив П.Зріні в 1672 році, за наказом імператора Леопольда замок Нялаб було зруйновано, хоча участь володарів замку в змові й не була доведена. Останньою мешканокою замку, за угорськими документами, була Анна Добо, яку генеалогічне дерево роду Перені позначає, як Анна Добо де Руска, вдова Іштвана Перені.

Після цього замок більше не відбудовувався.
(на фото: Вміло розставлені пріоритети)
Каміння з нього частково порозтягували місцеві жителі для своїх потреб, але найбільше замку зашкодив час.
Нині з цієї монументальної споруди мало що лишилося, а й те, що ще є, несе на собі сліди відвідин сумнівних поціновувачів старовини, що вважають за необхідне увіковічнювати на древніх каменях свої письмена.

Історія Каплички
(на фото: Капличка проти сонця)
Син Габора Янош Перені, у 1530 році, в честь того, що благополучно пережив бойню під Могачем, а його сімейство – її наслідки, побудував біля південної башти маленьку капличку, яка слугувала королівчанам аж до кінця другої світової війни. В 1945 році радянські війська облаштовували в руїнах Нялабу протиповітряниий оборонно-спостережний пункт, а позаяк ці роботи потребували матеріалу, вони розібрали капличку і частину стін замку. Королівчанин, житель підніжжя гори Янош Токач за прізвиськом Янда порятував тоді від знищення меленький церковний дзвін, але його сім’я, побоюючись ускладнень після такого вчинку, подарувала дзвін будівельникам дерев’яної греко-католицької церкви в Дубове, що саме тоді споруджувалася. В 90-х роках Янош Токач, ставши куратором місцевої римо-католицької громади першою чергою взявся за вибивання дозволу на відновлення зруйнованої каплиці. Мало хто вірив, що його задум здійсниться, та й голова Королівської сільради був проти. Поза тим, все вийшло, і спільними стараннями королівчан нововідбудовану каплицю було висвячено 8 вересня 1993 року. Свято затьмарилося тим, що Дубовицька церква відмовилася повернути капличці дзвін. Ситуацію врятували мешканці с. Гуді, які подарували королівчанам дзвін з власного кладовища.

Також існує зв’язана з Королівським замком досить таки загадкова й незрозуміла легенда
"Про Королівський замок та смерть короля Володислава" Котрого Володислава має вона увазі, так і не відомо.
Вірогідно легенда переплутала два замки Королівський і Олесський, позаяк саме в історії останнього згадується інформація про те, що Лойош І, польський і одночасно угорський король (ми про нього писали вище) передав Олесський замок у власність Опольського князя Володислава - останнього князя Галичини. Також про Владислава згадує Леонтій Войтович в "Князівських династія Східної Єропи".
"...Син Карла Роберта — Людовик «по кужелю» також мав права на Галицьку спадщину. Ці права були більшими за права Казимира III, але не були легітимними при житті Любарта. Повторилася історія угоди в Спіші. Обидва претенденти з огляду на непевність власних аргументів, погодилися виступати разом. Карл Роберт рівночасно був і спадкоємцем Казиміра III, сестра якого Єлизавета була його матір'ю. Це штовхало його до анексії Галицького королівства. І тут угорський король підшукав більш вагомі аргументи. Серед його найближчих соратників був опольський князь Владислав, внук дочки белзького князя Гремислави Всеволодівни. Тому саме йому було передано в лен зайняті землі Галицького королівства. І він поспішив прийняти титул «господаря Руської землі, вічного дідича і самодержця» та почав карбувавати власні гроші..."

Також мова могла йти ще про Ладислава II - мадярьского короля (1162 - 1163) або ж про Ладислава Постума (чеськ. Ladislav Pohrobek, угорськ. Utószülött László; 1440 - 1457) — короля Чехії (c 1453 р.), і короля Угорщини (з 1440/1453, під ім’ям Ласло V).