Карпатський блискавковий лабіринт

#Суспільство

Коли на темно-синьому полотні гір раптово, ламається під хаотичними кутами блискавка, гра почалась

Ворота попереднього рівня зачинились, перед тобою чорні полонини, помережані залишками снігу, насичено зелений жереп та хмари, куди не глянь хмари і ще раз хмари. Ігровий процес вражає, все відбувається наживо, кнопки зберегтися нема, відчуття екстриму гупають в грудях і у скронях. Перемогти боса, який сидить в небесній канцелярії - не є ціль цієї гри. Він щиро сміється з твоїх намірів, з легкістю шпурляє на твою голову град, поливає тебе дощем, а на останок засипає снігом. Твоя ціль просто пройти цей рівень, залишитись цілим та неушкодженим. Джойстик який дали тобі в руки має небагато функціональних кнопок. Можна дістати з ранця додаткову амуніцію у вигляді дощовика, можна підкріпитися смаколиком, є аптечка. Досить цікавою з них є кнопка - молитва, яку навіть самі затяті атеїсти щосили тиснуть, коли неподалік від них блискавка гримне в смереку. Помалу з усіх сторін тебе починають оточувати хмари, з яких стіною на тебе йде дощ, а попереду нього розсипає свої іскри громовиця. Стежки які розходяться в різні сторони, ставлять тебе перед вибором, в яку сторону лабіринту йти і де шукати вихід. Швидкість рішень множиться з кожним ударом блискавки. Гравці зі стажем поділилися одним хінтом : "Якщо в Купальську ніч губами зірвати квітку сну, то отримаєш таку силу, що можна розганяти хмари ", але на жаль в нашому варіанті чітерство не пройде. Залишається лише чимдуж тиснути стрілку вперед, просто нахабно втікаючи. Та врешті ситуація набирає обертів, все більше схоже що game over не за горами, а прямісінько перед тобою, проходи в лабіринті стають все вужчими і врешті ти потрапляєш в тупик. Перед тобою непереборний суперник з грому, світла і дощу, якому ти, наче збожеволівший кидаєш виклик, бо зібравшись силами йдеш назустріч. Краєм ока помічаєш портал у вигляді старої гуцульської колиби, яка то зникає то з'являється серед лісу. Мокрий жереп який дає тобі добрячого ляпаса по лицю ,робить з тебе туриста енного левелу, ти не те що біжиш, а летиш, скидаєш висоту, і врешті ступаєш в портал, який у цьому лабіринті, привідкриє тобі шлях до нових рівнів.

Хр.Свидовець з під гори Братківська Велика

Подорожуючи головним водороздільним хребтом, який тепер на мапах пишеться як Чорні полонини, небесна канцелярія вирішила спробувати нас на міцність. Справжня весняна погода з градом, дощем, снігом і грозою в свою чергу вирішила нас загартувати, дала вкотре зрозуміти що в театрі погоди в горах, люди, як голки на смереках, гудуть, шумлять але вдіяти нічого не можуть. Старий кордон між Польщею та Словаччиною який сьогодні розділяє Івано-Франківщину і Закарпаття заховався в жерепі та каміннях. З немалими перепадами висот, місцями важко прохідний, дає прикурки всім, хто бажає тут побувати.

Перед підйомом на г.Братківська Велика, по центру г.Чорна Клива.

Його ядро предаставляє пасмо гори Братківська, що разом з горою Ґропа та Дурня, своїми чорними північними схилами зустрічають подорожніх. Такий собі горганський мікс з переходом в жерепові поля, познакований гранітними стовпчиками, для багатьох матрацників далекий і недосяжний. Серед старих окопів часів першої світової війни тепер знаходить прихисток глухарі, які дочекаються коли ви підійдете до них зовсім близько, а потім наче тяжкі бомбардувальники підуть на взліт. Смакуючи ще тогорічні ґоґодзи, роздивлялися ми на всі боки, у пошуках, того за що може зачепитися око.

Чорні полонини з під г.Пантир

Десь вдалині видніється Стримба з Стреминосом, Сивулі і Довбушанка ніби поруч, на горизонті височіє Свидовецький масив зі сніжниками на північній стороні, хто не бажає продовжувати шлях жерепами Чорної кливи, втікає від них до перевалу Околе і через гору Тататруку переходить на Свидовець.

Під горою Дурня, видніється гора Ґропа

В загальному місця ці відлюдні і не надто привітні. Чи то погода десь заховала свої яскраві кольорові фарби до портфеля, чи й справді Чорні полонини, навіюють якийсь смуток знайти грандіозні гірські витвори виявилось важкувато. Вихід на вершини хребта малопомітні, схожі на ігровища. Лише перед Братківською Великою є невеличке нагромадження кам'яних брил, які змінюють одноманітний ландшафт.

Степ Братківських полонин

Втікаючи від грози, яка зіпсувала нам плани і змінила шлях у лабіринті, ми зійшли з задуманого маршруту і спустились на полонину Левковець, де перечекали негоду в гуцульській стаї. Щільно закриваючи двері, що бува шарґа крізь двері не поцілила в нас, сиділи під дахом і мовчки кожен про себе щось думав. Поки заварювався чай, в голові в нескінченно довгому клубку думок, нагадувалися голубі оченята донечки її сміх, погляд коханої, яка завжди перед походом сідає мені на коліна і хвильку сидить обнімаючи, тривожний голос матері та настанови батька, туриста, який пройшов цю гру на хард-левелі без підказок, та й взагалі без джойстика.Слухаючи як падають краплі на стріху колибки, я відчуваю, що десь далеко за межами карпатського блискавкового лабіринту, вдома мене чекають мої найрідніші, і їхня любов, їхні молитви, надають мені сили, знайти безпечний вихід з цієї гри.