Закарпатський журналіст розповів про авіаційні змагання у Будапешті

Столиця Угорщини шість довгих років чекала, коли в її небі зазвучать високі ноти авіаційних моторів. У минулий вік-енд ця подія, нарешті, відбулася.

Будапешт вдруге приймав етап світового чемпіонату «Ред Булл Аїр Рейс». За відгуками фахівців та самих пілотів – це, напевно, наймальовничіший і найзахоплюючий, пише Валерій ЛИТВИНОВ. Не полюбити це місто неможливо. Але коли до аромату кави по-турецьки додається запах авіабензину, а до мелодії чардашу – соло двигуна літака, з такими спокусами навіть звичайному перехожому впоратися не під силу. А якщо ще до всього цього додати застиглу симфонію архітектури одного з найкрасивіших міст світу, неквапливу течію блакитного Дунаю і вищий пілотаж асів світового авіаспорту, то вийде картинка минулих двох днів.

ДЕНЬ ПЕРШИЙ

Автору цих рядків пощастило провести їх разом з командою «Ред Булл». Після невеликих формальностей в прес-центрі організатори видали прес-карту, і через кілька хвилин я вже стояв на трибуні для представників медіа. У небі над пілотажною зоною якраз почалася підготовка до тренувальних польотів. Кілька слів про те, як це виглядало. Спершу пара вертольотів служби забезпечення безпеки польотів облетіла дистанцію гонок і зависла над місцем старту і фінішу, після них заробила наземна артилерія – шумові гармати для відлякування птахів. За лічені хвилини від причалів відшвартувались платформи зі встановленими на них надувними буями-вішками. До слова, цим займалися військовослужбовці угорської армії, і все, що в ці дні плавало по Дунаю, а саме платформи для буїв-вішок, майданчик для посадки вертольотів, місця розміщення розрахунків сигнальних гармат і бригад рятувальних служб, буксирувальні катери – це добре знайоме всім, хто служив в інженерних військах комплект ПМП (понтонно-мостовий парк) радянського виробництва. Та й злагоджені дії розрахунків понтонерів викликали не менше захоплення глядачів, ніж майстерність їхніх колег в небі, а роботи у них було дійсно багато: кілька разів пілоти зачіпали надувні буї-вішки крилами машин, і солдати швидко заміняли їх на нові. Перед урочистим відкриттям змагання організатори влаштували барвисте авіашоу за участю пілотажної групи на JAS 39 «Gripen», які супроводжував середній бомбардувальник часів Другої світової війни В-25 «Mitchell». Ветеран ВПС США ефектно виглядав у небі, а рокіт його двох зіркоподібних двигунів із лишком перекривав децибели шведських винищувачів. Після невеликої паузи було дано старт кваліфікаційним польотам і відбірковому туру серед категорії майстрів. Численних глядачів, які розташувалися на набережних Дунаю, де, до речі, можна було дивитися гонку безкоштовно, не збентежила навіть 40 градусна спека. Їх симпатії, безумовно, були на боці іменитого земляка – чемпіона світу 2003 року Петера Бешеного. Прославлений ветеран зібрав за свою кар’єру блискучу колекцію нагород: 8 перемог на етапах серії, 22 подіуму і, незважаючи на поважний вік, до останніх стартів залишався одним із основних претендентів на перемогу. Але, як часто буває, перемога в кваліфікаційному раунді дісталася представнику молоді – австралійцю Мету Холу. Його MSX – R краще за всіх переніс суботню спеку, як, втім, і сам пілот, із яким вдалося поспілкуватися на прес-конференції. «Така погода у нас звична справа, буває і спекотніше, завтра теж треба добре підготуватися до стартів», – так мені відповів пілот з найзеленішої країни і з боязкою посмішкою підписав на пам’ять старт-лист і мою прес-карту. На пропозицію помінятися бейсболками віджартувався боязню злякати удачу. Довше за всіх затримали після інтерв’ю угорського «аса». Майже всі журналісти встигли з ним не тільки перекинутися словом, а й сфотографуватися. Не втримався від такої можливості і я. Кілька моїх угорських фраз його здивували, але коли я представився закарпатським журналістом, він дружньо поплескав мене по плечу.

Перший день змагання закінчився мілітаризованим видовищем. Водну гладь Дунаю борознили бронекатера угорських Збройних Сил за підтримки пари «Мі-17» у камуфляжній розмальовці. Після демонстрації військової потужності свого озброєння і висадки повітряного десанту ними були захоплені катери терористів. Але, на мою думку, на нашому маленькому континенті і так пахне порохом, тож можна було обійтися і без брязкання зброї. Нітрохи не прохолодний вечір охолодила компанія «Ред Булл» на своєму традиційному коктель-паті.

ДЕНЬ ДРУГИЙ

За планом оргкомітету в неділю було заплановано відвідання ангарів на аеродромі «Будаорш». Тут базувалася вся авіатехніка і квартирували пілоти зі своїм технічним персоналом. Він розташований в 12 км від Будапешта і являє собою затишний аеропорт в стилі 30-х років минулого століття з грунтової ЗПС. Недоглянутість і скромність оснащення надають йому більше шарму, ніж скло і алюміній його сучасних побратимів. Навіть не здався анахронізмом невеликий зелений базарчик, де майже за безцінь можна було купити свіжі фрукти і овочі з сусідніх сіл. А вони після «Енерджайзер» та коктейлів були вельми до речі. Після нетривалої брейк-кави на вишці, нас запросили в барвисті тенти-ангари пілотів. Майже всі вони були на місці і були готові до спілкування з журналістами і гостями. Бажаючі могли отримати будь-яку інформацію від техперсоналу, підійти до літального апарату, сфотографуватися, отримати автограф і буклет від кожного учасника. Я пробився до самого загадкового і імпозантного представнику ескадрильї «бубнових тузів» – французу з російським корінням Ніколасу Іванофф. Корсиканец з поширеною в іншій країні прізвищем ні слова не знав мовою своєї прабатьківщини і здивувався запитанню, чи говорить він російською. «Я французький льотчик», – і з галантністю персонажа Олександра Дюма залишив автограф на своєму буклеті з уточненням «авіаторам України».

Підвищений інтерес викликав льотчик із країни Висхідного Сонця Йошіхіде Муро. Його білосніжний літак Zivko Edge 540X, окрім захоплення технічними параметрами, привертав увагу стоїть поруч прекрасною дамою в бездоганному кімоно (як виявилося, дружиною пілота). Біля машин стояли вентилятори для охолодження моторів, зосереджено працювали механіки, і незабаром усіх нас попросили покинути територію…

На злітній смузі вже готувалися до вильоту вертольоти забезпечення безпеки польотів, і ми поспішили зайняти місця в автобусі.

До честі організаторів, усі пересування гостей та представників ЗМІ були грамотно організовані як на землі, так і на воді. Щогодини ходив автобус або річковий трамвай на інший берег Дунаю, до послуг пишучої братії було безліч пунктів перекусу і холодильних камер з прохолодними напоями, оперативна інформація моментально подавалася в прес-центр. Рівень гонок вимагав високого професіоналізму від усієї команди етапи – від паркувальника біля «Новотеля» до керівника польотів.

І ось строго за розкладом розпочався другий день. Або катаклізм температури, або стартове хвилювання змушують учасників отримувати штрафні очки і дискваліфікацію. Вчорашні лідери стають аутсайдерами. Помиляється переможець минулого етапу в Будапешті американець Майкл Гулиа, і один з лідерів загального заліку Мартін Сонька. Невдало проходять дистанцію наші знайомі француз і японець. Успішно складаються польоти у молодого обдарування з Канади Піта Маклеода. Його агресивний стиль пілотування викликає захват багатотисячної глядацької аудиторії. Стабільні результати показують австрієць Ханес Арч і англієць Пол Боном, що дозволяє їм до фіналу чотирьох гарантувати собі місце на подіумі. Камбек вдається і чеху Мартіну Сонька до радості його численної групи підтримки.

Фінальні старти розставили пілотів на п’єдесталі таким чином: 1 місце – Ханес Арч, 2-ге – Пол Бонем, 3-те – Мартін Сонька.

Перед церемонією нагородження переможців в будапештському небі над величним будинком Парламенту пролітає літак – мрія з минулого авіації – Локхід С-69 «Констеллейшн». Трохи похитуючи крилами, гонка прощається з гостинним Будапештом. Будемо сподіватися, що наступна зустріч з його небом відбудеться раніше, ніж через п’ять років.