Найстаріші дуби України ростуть на Закарпатті (фото)

А точніше - у закарпатській Стужиці

Два дуби, що ростуть у селі Стужиця на Великоберезнянщині, привертають увагу не тільки закарпатців, а й туристів із багатьох інших регіонів, пише Юлія Юрковецька, Унікум. Дерева визнано одними з найстаріших в Україні. Дідо-дуб та Дуб-чемпіон, котрим по 1100 та 1300 років, унікальні не тільки своїм віком. Дерева чарують своєю величністю та красою. Вони мають особливу енергетику, котру щиро дарують усім, хто до них доторкнеться.

Багато історій та легенд пов’язано з деревами, одна з яких навіть розповідає, що у дуплі Дідо-дуба під час «сухого закону» робили самогон. Правда це чи ні – ми, мабуть, не дізнаємось ніколи. Але те, що ці дерева зовсім не прості, – залишається фактом.

Дуб – це дерево, що з самого дитинства (напевно через казки та легенди), асоціюється з мудрістю, силою та з певною магією. У багатьох індоєвропейських традиціях існував культ дуба, який вважався священним деревом, оселею богів, небесними воротами, через котрі божество може з’явитись перед людьми. Це дерево завжди символізувало мир, силу, мужність, витривалість, довголіття, родючість та вірність. В Україні ж дуб завжди був символом дужих та відважних чоловіків. «Міцний, як дуб», — здавна казали про статного парубка.

Не дивно, що саме це дерево увібрало у себе всі перераховані символічні якості, адже дуби відомі з найдавніших геологічних епох.Дерева є сучасниками мамонтів та інших реліктових тварин. Вони можуть жити до двох із половиною тисяч років, а зрілість дуба настає лише у… сто п’ятдесят. За цими параметрами наші закарпатські Дідо-дуб та Дуб-чемпіон уже давно перетнули межу молодості та можуть ділитися старечою мудрістю. У своїх розмірах вони вже досягли «дубового» максимуму: їх висота, приблизно, 30 м, а розмах крони – 20 на 25 метрів.

На Всеукраїнському конкурсі «Національне дерево України», що проходив у 2010 році, Дуб-чемпіон зайняв третє місце в номінації «Найстаріше дерево України». Проте через похилий вік дерево потребувало лікування та належного догляду. З цим допомогли чеські арбористи, котрі за власний кошт здійснили лікування дуба. Таким чином, Дуб-чемпіон має шанс вразити своєю величчю більшу кількість поколінь.

Багато-хто приходить до дерев, щоб обійняти їх та перейняти частинку енергії у цих гігантів, проте самотужки це нікому, звісно, не вдається. Окружність стовбурів дубів – понад 9 метрів, отже, аби згребти котресь із цих гігантських дерев у ніжні обійми, потрібно зібрати компанію не менше, ніж із сімох друзів.

Вважається, що Дідо-дуб – це син Дуба-чемпіона. Виходить, що самотнім цьому мудрому дереву довелось бути лише 200 років. Майже за тисячу років ці дуби побачили вже тисячі людей із різних міст, країн та навіть часів.

Даних про те, хто посадив ці дерева, не збереглось, адже перші письмові згадки про Великоберезнянщину датуються 1409 роком. Тоді цей район належав домінії графів Другетів. Дідо-дуб та Дуб-чемпіон зберегли у своїй пам’яті легенди та перекази про опришків XVII та XVIII століть: Івана Варгу, Миколу Васильчака та Івана Бецу, котрі мстили за бідність селян та нападали на панські маєтки.

Бачили ці дерева і словаків, що переселилися пізніше, у другій половині XVIII століття. Вони суттєво вплинули на розвиток культурних традицій Великоберезнянщини, зокрема села Стужиця. Величні дуби чули стукіт залізничних колій, поки по них їхали перші потяги, що, нарешті, дали можливість людям зручно дістатись не тільки до Ужгорода, а й до Львова. Дідо-дуб та Дуб-чемпіон змінювали назву своєї батьківщини, міцно закріпившись могутніми коренями у землю, – Австро-Угорщина, Угорщина, Чехословаччина, Радянський Союз, і, нарешті, Україна.

Довелось мудрим деревам спостерігати за тим, як руйнуються сім’ї у роки воєн. Ховали вони у затінку своїх могутніх крон й багато закоханих пар. Біля їх дужих стовбурів набиралися сил зморені подорожні… Чого тільки не було за понад тисячу років?! Багато закарбувалось у їхній пам’яті облич, історій, прохань та бажань. Вони ж залишились споглядати на людей зі своєї висоти та величності й до сьогодні.