Пригоди туристів на Закарпатті

Не все так добре, як то малюють

Небувалу популярність набирають путівники незвіданою України. У зв'язку з економічною кризою багато людей тепер не можуть дозволити собі відпочинок за кордоном. За словами експертів туристичного бізнесу, цього року, принаймні, третина, а то й половина громадян нашої країни відмовляться від відпустки на світових курортах. Провідні туроператори кажуть, що скорочують чартерні рейси навіть по улюбленим серед українців напрямках, таких як Туреччина, Єгипет, Греція ...
На тлі цього з'являється безліч сайтів і компаній, що пропонують відкрити для себе Україну.

За останній рік я багато подорожувала по країні на машині. Можу судити з особистого досвіду, що просуваючи внутрішні туризм, люди роблять ведмежу послугу Україні. Адже, на ділі, популяризація українських пам'яток виявляється справжнісінькою антирекламою. Розповім на простому прикладі вікенду в Прикарпатті.

Траса Київ-Чоп, що має міжнародне значення, одна з кращих в країні за якістю покриття. До Львова їхати - одне задоволення, далі серпантин до Ужгорода теж стерпний. Пригода починаються вже в горах. Одна з головних визначних пам'яток тієї частини Карпат - це легендарне озеро Синевир, а також селище десяти музеїв Колочава. Там розваги на будь-який смак і є де розгулятися, принаймні так свідчать путівники. Можна побродити в заповіднику, зловити і тут же засмажити річкову форель, відвідати ведмедів в реабілітаційному центр для цих звірів, «проїхатися» вузькоколійною залізницею на ретро паровозі, «звариться» в чані, як у казці «Коник-Горбоконик». І всі ці задоволення всього в 122 км від найближчого міста Мукачево. Однак, варто вбити в навігатор напрямок і з'їхати з траси М-06, як починаються пригоди.

Кілька разів інтерактивна карта заводила нас у глухий кут, коли дорога впиралася в гірську річку або до зруйнованого мосту. Але і дорогий це можна назвати з великою натяжкою. Це скоріше богом забута стежка, розмита дощами і розбита колесами великогабаритних машин, які приїжджають на вирубку лісу. На таких ділянках пропадає мобільний зв'язок і будь-яка цивілізація. Більш того, за кілька десятків кілометрів нам зустрівся лише один покажчик «Оз.Сін.». І якщо ми ще це розшифрували, то іноземця таке скорочення точно не направить на шлях істинний.

Зате бігбордів, які вказують дорогу до ресторану «Арніка» тьма тьмуща і знаючі люди рекомендують орієнтуватися на них, якщо їдеш до озера. Подолавши шлях на швидкості 10-20 км год, ми дісталися до Синевир, але він виявився під льодом і снігом. Тому оцінити всіх його красот не вийшло. Їхати якихось 15 км до Колочави вже не було ніякого бажання.

Більше того, у святкові дні, коли у багатьох українців були збільшені вихідні, більшість кафе, розважальних комплексів, магазинів і сувенірних крамниць не працювали. Туристична мекка Карпат була більше схожа на вимерлий селище.

По-моєму, чесніше було б писати в путівниках не тільки про красу. Але й про те, що добиратися до пам'ятки складно, сервіс кульгає, інфраструктури немає і взагалі, треба бути великим патріотом, мати витримку і джип-всюдихід, щоб відкривати для себе Україну!

 

Вести