Василь Іванчо, який займає посаду першого заступника голови Закарпатської обласної державної адміністрації.

Індустріалізація Закарпаття не передбачає повної відмови від розвитку туризму чи кардинальної зміни його напрямку.

Повномасштабна війна змінила вектор розвитку Закарпаття: область, яку роками в країні сприймали переважно як туристичну та дотаційну, прийняла сотні релокованих підприємств, уперше залучила понад мільярд гривень податків до місцевих бюджетів та розпочала розробку нової Стратегії розвитку за стандартами ЄС на 2027-2034 роки.

Швидкий приток інвестицій сприяв формуванню нових промислових секторів в країні та значно активізував розвиток прикордонної інфраструктури. Проте, така масштабна індустріалізація також принесла серйозні виклики, включаючи екологічні конфлікти, напругу між місцевими підприємцями та релокованими бізнесами, а також суттєву кадрову кризу на ринку праці.

У своєму інтерв'ю для Укрінформу перший заступник голови Закарпатської обласної військової адміністрації Василь Іванчо поділився думками щодо впливу промислових підприємств на сферу рекреації, шляхів вирішення проблем із заторами на кордоні, причин, через які область відмовляє деяким інвесторам, а також заходів, що вживаються для подолання дефіциту кадрів.

ІНДУСТРІАЛІЗАЦІЯ ТА ТУРИЗМ: СПІЛЬНИЙ РОЗВИТОК ОБОХ СФЕР

- Отже, Закарпаття перебудовує стратегію регіону і міняє вектор розвитку із туризму/рекреації в минулому на індустріалізацію та розбудову логістики. Пане Василю, чи це таке "або-або" - або "і-і", тобто, і стара стратегія, в якій область розвивала туризм також залишається робочою? Як ви це трактуєте?

Я б не зосереджувався на зміні курсу розвитку, оскільки, говорячи про перехід до індустріалізації в регіоні, може скластися враження, що ми щось втрачаємо. У нас є певні аспекти, які асоціюються із Закарпаттям — це туризм та рекреація, і ми розуміємо їхню цінність і прагнемо зберегти. Тому я б підкреслив, що ми не відмовляємось від існуючих напрямків, таких як туризм. Навпаки, ми плануємо інвестувати в цю сферу. Тому стверджувати, що область змінила курс на протилежний, було б некоректно.

Внаслідок складних обставин, що виникли з початком повномасштабного вторгнення, бізнес почав шукати можливості для переїзду у західні, більш безпечні регіони. Завдяки нашому географічному розташуванню, близькості до кордонів Європейського Союзу та ситуації з безпекою, підприємства мають шанс налагоджувати тут свою діяльність, купувати земельні ділянки, будувати нові об'єкти та розвиватися. Ми, як регіональна влада, прагнули бути підтримкою в цьому процесі. Ми створювали сприятливі умови для бізнесу, який переїжджає до нас, щоб він відчував нашу підтримку. В результаті ми отримали чотириста релокованих підприємств, більшість з яких вже запустили свою роботу, а деякі ще завершають будівництво. Це призвело до появи нових галузей промисловості, які раніше не існували в регіоні, а також до збільшення надходжень до бюджетів. Закарпаття зазнає індустріалізації. Проте це не означає повного відходу від туризму; навпаки, стратегія передбачає розвиток як промисловості, так і туристичної сфери.

Перед релокацією на Закарпатті функціонував лише один промисловий парк, а наразі їх вже сім.

Справді, до процесу релокації, викликаного повномасштабною війною, питання індустріалізації в Закарпатті не піднімалося. У попередньому коментарі для Укрінформу ви зазначали, що до релокації в області функціонував лише один індустріальний парк, тоді як наразі їх кількість зросла до 12, з яких реально діють 7. Це свідчить про значні зміни для регіону.

- Індустріальний парк - це ще не означає одразу металообробка або інше виробництво. Це інфраструктура, де згодом буде виробництво. Наприклад, переробка - як у Виноградові, але ж переробка у нас була й до війни, просто не в таких масштабах. Індустріальний парк передбачає діяльність на 10 і більше гектарах, тобто той бізнес, який до нас почав заходити, він більш глобальний, він просто більший, ніж все, що тут було доти. І ще момент: якщо ми говоримо про період умовно від 2000-х років, то так, у нас справді з'являється щось масштабне і нове. Але якщо трошки повернутися - у нас були великі виробники.

- Маєте на увазі гігантів типу Флекстронікс чи ТОВ "Джейбіл", які з'явилися під час дії вільної економічно зони?

Не тільки це. У нашій області функціонували Мукачівський точний прилад, Ужгородський завод машинобудування та інші підприємства. Загалом ми підрахували, що на цих заводах працювало близько 28 тисяч осіб. Вони займалися, в основному, подібними справами, просто в менших обсягах.

РЕЛОКАЦІЯ ЗМІНИЛА СПРИЙНЯТТЯ ЗАКАРПАТТЯ ЯК РЕГІОНУ

Проте, на 2022 рік Закарпаття в Україні не вважалося серйозним гравцем у економічній сфері. Область залишалася дотаційною, з одними з найгірших доріг у країні, переживала постійний відтік молоді з міст і сіл, відчувала нестачу вчителів і медиків, а також демонструвала найнижчі результати на ЗНО. Чи змінився імідж Закарпаття в очах інших регіонів за останні п'ять років, починаючи з процесу релокації?

Безсумнівно, цей етап суттєво трансформував уявлення про Закарпаття як про область, що пропонує не лише туристичні можливості. Імідж регіону, який активно приймає релоковані підприємства та забезпечує їх функціонування, сприяє налагодженню співпраці з іншими частинами країни. Ми сприяємо залишенню цього бізнесу в Україні, що є важливою місією. І цей інтерес залишається актуальним і надалі.

Основним чинником, чому цей запит є й далі, чому Закарпаття надалі цікаве бізнесу, щоб релокуватися - це відносна безпека, менше тривог і обстрілів. І відсутність комендантської години, яка в свій час не була запроваджена - і це було одним із найкращих рішень для транзитного регіону. Тоді в перші місяці війни воно дало нам певну перевагу - і бізнес обирав Закарпаття. Зараз це продовжує працювати як перевага. Плюс - близькість до кордонів.

Чи ви знаєте, що найефективнішою рекламою для регіону є сам бізнес? Наша територія зарекомендувала себе як така, що активно підтримує розвиток підприємництва — єдиною умовою є чесне виконання податкових зобов'язань. Це позитивне ім'я стало темою обговорення на різних публічних платформах, особливо в 2023 та 2024 роках.

За дев'ять місяців relocated companies внесли до бюджету 1 мільярд 309 мільйонів у вигляді податків.

- Якраз з приводу цього маю питання - бо ми ж знаємо, що не всі релоковані компанії платять податки тут у нас. І це, в принципі, добре для прифронтових регіонів, що бізнес поїхав, а податки лишаються. Та все ж - пане Василю, чи маєте ви цифру, скільки релокованих компаній на Закарпаття платять податки тут?

- Можу сказати, що за 25-й рік релокованими підприємствами виключно місцевих бюджетних податків сплачено 1 млрд 106 млн грн. У 26-му році за дев'ять місяців вже 1 млрд 309 мільйонів - тобто, ріст продовжується. Уперше область відчула силу цих надходжень у 24-му році.

Таким чином, голова ОВА вперше оголосив, що регіон переходить від залежності від дотацій.

- Так, тоді ми це вперше відчули. Але я ще додам, крім податків є ще так званий єдиний соціальний внесок - це ще майже мільярд. Це я говорю про наші податки, які адмініструються через ДПС у Закарпатській області. Тобто нема такого, що хтось із релокованих підприємств не платить тут у нас податки. Є такі, що платять тут всю суму стовідсотково, а є такі, що частину сплачують там, де у них лишилися активи. Як, наприклад, харківський "Турбогаз".

ГОЛОВНИЙ ПЛЮС ВІД ІНДУСТРІАЛІЗАЦІЇ - ГРОШІ В БЮДЖЕТ

Перелічте основні переваги індустріалізації для Закарпаття. Можемо розпочати з фінансових надходжень до бюджету, адже це тільки що було обговорено.

Безсумнівно, ми зосередимося на місцевій економіці як на головній перевазі. Ілюструю це простим прикладом з життя, а не цифрами. Що означає наявність одного робочого місця на заводі з виробництва машин? Це людина, яка отримує зарплату вищу за середню по регіону, має стабільний дохід, що дозволяє їй купувати різні товари та послуги. Вона може дозволити собі провести вихідні на відпочинку, таким чином підтримуючи місцеві бізнеси. Ці гроші, отримані з зарплат на заводі, циркулюють в місцевій економіці, сприяючи створенню нових робочих місць.

Це підтверджують статистичні дані. Станом на сьогодні ми спостерігаємо збільшення кількості фізичних осіб-підприємців з 47 до 54 тисяч, а юридичних осіб — з 26 до 30 тисяч. Якщо ж ми розглянемо цю тенденцію на рівні держави, то, на жаль, вона буде демонструвати зниження, приблизно в аналогічному напрямку. Ви розумієте?

- Добре, перший і найбільший плюс - це гроші в бюджет та місцеву економіку. Що ще?

- Індустріалізація вимагає від нас піднімати стандарти в інших сферах. Наприклад, освіті й медицині. У нас з'являються приватні медичні центри. За останні 5 років на Закарпатті з'явилося багато клінік, пов'язаних із тою чи іншою сферою медично-естетичних послуг. Тобто є люди, які готові за це платити. Також великий запит на освітні послуги, з'являються приватні школи, особливо багато в Ужгороді. Ми модернізуємо освітні професії, наші заклади профтехосвіти, університет так само переорієнтовується на нові запити в регіоні.

Отже, давайте підсумуємо цей список змін.

- Далі я би акцентував на капіталізації регіону. Якщо подивитися на економіку краю, то сьогодні можемо казати, що 33% загальних надходжень на Закарпатті дає Ужгородський район. Це найбільша частка в регіоні, третина - якщо узагальнити.

- Тобто найбагатші люди на Закарпатті живуть в Ужгороді та Ужгородському районі?

Отже, варто зазначити, що 56% з усіх релокованих підприємств із 400 компаній, які перемістилися на Закарпаття, обрали для свого нової локації саме Ужгород та його околиці. Це складає більше 200 компаній.

Мукачево демонструє значно нижчі результати, інші міста також виглядають досить скромно. Вірогідно, Хуст показує трохи кращі показники, а Берегово та Свалява також поступово поліпшують свої позиції.

Варто зазначити, що цей аспект також потребує інвестицій з боку держави для створення необхідної інфраструктури, такої як дороги, електричні мережі, газопроводи та водопроводи. Цього року в регіоні розпочалася розробка стратегії на наступні десять років, і цей процес активно триває, враховуючи всі ці фактори.

ОРІЄНТИРИ РЕГІОНАЛЬНОЇ СТРАТЕГІЇ: РЕАЛІЗАЦІЯ ІНФРАСТРУКТУРНИХ ПРОЕКТІВ, РОЗВИТОК СФЕРИ ЗДОРОВ'Я ТА ОСВІТНІХ ІНІЦІАТИВ

Які аспекти цієї стратегії ви вже помічаєте в даний момент?

Індустріалізація потребує розвитку інфраструктури. Перш за все, необхідно створити пункти пропуску, а також забезпечити зручні під'їзди до них. Це є пріоритетом, оскільки всі компанії, які переміщуються сюди, націлені на експорт. Це основна вимога з боку бізнесу.

І тут постає важливе питання. Коли підприємство запрацює на повну потужність, виникає необхідність у власному пункті пропуску. Це вимагає від нас термінового рішення. Адже виглядатиме абсурдно, якщо компанія, наприклад, вклала 300 мільйонів євро в інвестиції, збудувала сучасний завод, знайшла працівників, які там працюють, і почала виробляти продукцію, але врешті-решт стикається з кордоном, де її товар затримується на тижні. Так не повинно бути, тому всі ці питання вже потребують нашої уваги і термінового вирішення.

Не менш суттєвим є розвиток медицини та освіти. Ми також плануємо створення численних соціальних установ для тих, хто потребує реабілітації, догляду і соціальної підтримки.

Цікаво, адже ми вже давно мешкаємо на Закарпатті і знаємо, що відкриття нового контрольного пункту - це довготривалий процес, який може тривати роками. Це пов'язано з численними міжурядовими домовленостями, узгодженнями та всіма нюансами відносин з угорцями, словаками та іншими. Тож як можна реалізувати цей терміновий запит - відкрити необхідні нові КПП за рік чи два, а не за десяток років?

- Все так, саме тому, в першу чергу, ми спираємося на збільшення пропускної здатності уже діючих пунктів пропуску. Якщо там є тільки легкові авто - додаємо буси, потім вантажівки. Це розвантажує інші КПП - і дозволяє зняти напруження. "Лужанка", на яку зараз їдуть порожні фури, гарний тому приклад. Після закінчення реконструкції цього КПП "Лужанка" ще більше покращить загальну ситуацію - і, до речі, це найближчий пункт пропуску до угорського автобану. Тому ось такі кроки є першочергові: реконструкція діючих КПП та збільшення їхньої пропускної можливості.

Щодо відкриття нових пунктів пропуску, ми активно співпрацюємо з нашим найбільш стабільним сусідом - Румунією. Таким чином, найближчі нові КПП з'являться на українсько-румунському кордоні. Довжина нашого кордону з Румунією перевищує 200 км, і ця країна є важливим шляхом до морських портів.

З розвитком індустріалізації виникли фінансові можливості для малих виробничих підприємств.

Обговорімо "темні" аспекти індустріалізації: у соціальних мережах Закарпаття активно обговорюють ситуацію, коли регіон надає пріоритет релокованим підприємствам, ігноруючи потреби місцевого малого та середнього бізнесу. Яка ваша відповідь на такі звинувачення від громадян?

Відповім, можливо, не зовсім традиційно, але чесно. Якщо говорити по правді, то більшість людей в цій ситуації реагуватиме подібним чином. Коли у тебе є список з 100 питань, першочергово ти зосереджуєшся на найважливіших і тих, що можуть принести швидкий результат. Тому може скластися враження, що перевага надається релокованому бізнесу на шкоду дрібним місцевим підприємствам.

Однак існує ще один аспект: коли мова йде про малий місцевий бізнес, в більшості випадків це стосується сфери послуг. Тут варто визнати, що фінансування цієї сфери в значній мірі походить від промисловості. Таким чином, можна стверджувати, що індустріалізація регіону може сприяти розвитку цих малих підприємств. Для кращого розуміння цього процесу можна звернутися до прикладу фермерів, які теж представляють малий та середній бізнес. Досі в нас не було можливості підтримувати сільське господарство на Закарпатті через брак фінансування в обласному бюджеті. Проте за останні чотири роки ми надали фермерам більше допомоги з обласного бюджету, ніж за весь період Незалежності. Цього року на цю програму було виділено понад 50 мільйонів гривень для розвитку рослинництва, тваринництва та вівчарства. Це означає, що фермер, який придбав трактор, може подати заявку і отримати компенсацію від 40 до 80% вартості в рамках обласної програми. Аналогічні умови діють і для систем поливу, іншої техніки, шпалер для виноградників тощо. Таким чином, індустріалізація позитивно впливає на малих виробників, адже в області з'явилися кошти, які дозволяють їх підтримувати. Раніше таку допомогу отримували лише закарпатські угорці через програми угорського уряду.

- Чи були за цей час випадки, коли на Закарпаття не зайшов бізнес через певні обмеження по викидах, забрудненню води. Чи ми щось втратили від цього?

Так, мали місце випадки, коли відмовляли в релокації через екологічні обмеження. Чи є в нас якісь втрати? Ми навіть не підраховували, адже це неможливо порівняти.

В цілому, ми зазнали втрат кількох значних підприємств через екологічні обмеження, оскільки вони обрали інші регіони для розвитку. Це вже ні для кого не таємниця: наш регіон не може похвалитися великими потужностями та розвиненою інфраструктурою, здатною прийняти справжніх гігантів бізнесу. Важливо також зазначити, що потенційні інвестори звертають увагу на доступність великих приміщень, а у нас їх насправді недостатньо.

Ну і також хочу сказати, що ми відмовляли великому бізнесу не лише через фактори екології: ми відмовляли суб'єктам, котрі не були добрими платниками податків. Так само, як вони нашу інфраструктуру, ми вивчаємо їхню історію бізнесу. Були підприємці, яким ми відверто казали, що із таким способом ведення бізнесу вони тут не потрібні. І зрештою, їх тут нема.

КЕЙС РУНОЇ ДЛЯ ЗАКАРПАТТЯ ЗАЛИШАЄТЬСЯ СКЛАДНИМ

Ще перед обговоренням питань, пов'язаних з релокацією, хотілося б дізнатися: чи зазнало Закарпаття іміджевих втрат через ситуацію з будівництвом у високогір'ї, що стосується одного з найбільших наших релокантів - компанії "Вітропарки України"?

Ця компанія складається не з одного, а з кількох учасників. На сьогодні в Закарпатті чотири з її суб'єктів входять до десятки найбільших платників податків до місцевих бюджетів, і вони зосереджені в так званому кластері Перечина. Щодо конфліктів навколо полонини Руної, ми, безумовно, сподіваємося на відсутність подібних суперечок у регіоні.

- Вони просто не можуть відсутніми бути, враховуючи, як розвивалися події.

Так, уникнути таких викликів у даній ситуації складно. Однак важливо звертатися до реальних фактів, що свідчать про вигоду. Маємо громаду, яка чітко визначила свою потребу в цьому проєкті. Їхня мотивація цілком зрозуміла: раніше вони не мали практично нічого, а тепер отримали значні бюджетні ресурси. Чи можемо ми стверджувати, що мешканці Туря-Реметівської громади не заслуговують на той же рівень освіти, охорони здоров'я чи соціальних послуг, як жителі Ужгорода? Громада отримує значні фінансові вливання для розвитку, що дозволяє їй рухатися вперед. Чи можуть інвестори прийти в ці райони та збудувати завод? Ні, це малоймовірно. Якою має бути роль держави в цьому процесі і як вона повинна регулювати ситуацію? Будемо відвертими: чи можемо ми законно розподілити бюджетні кошти так, щоб повідомити жителям громади, що ми усвідомлюємо, що на їхній території не з'явиться велике підприємство з тисячами робочих місць, яке стане основним джерелом податків, оскільки є певні обмеження для їхньої діяльності? Отже, ми готові надати вам фінансову підтримку, щоб ваші жителі мали такі ж соціальні гарантії, як у інших громадах. Чи можемо ми це здійснити? Ні, ми не можемо цього зробити.

Проте не можна завжди виправдовувати свої дії потребами суспільства.

Чому б і ні? Розгляньмо це питання: хто повинен ухвалити рішення? Ми чи місцеві жителі? Напевно, саме громада. Проте, ситуація з Руною все ще є досить проблемною для Закарпаття.

РЕЛОКОВАНЕ МАШИНОБУДУВАННЯ ДЕМОНСТРУЄ НАЙБІЛЬШЕ ЗРОСТАННЯ

Які, на вашу думку, сфери промисловості в Закарпатті, що з'явилися внаслідок релокації, виявляють найбільший потенціал для зростання, і в яких аспектах це стає помітним?

У Перечині це очевидно – розвиток машинобудування призвів до збільшення міського бюджету в три рази.

Наступними на черзі є Ужгород та Мукачівський район, де активно розвиваються галузі машинобудування, послуг та будівництва. Виноградів також є важливим центром переробної промисловості: тут розмістилося релоковане підприємство, яке спочатку функціонувало в Бердянському регіоні, потім у Миколаєві, а зрештою, переїхало до нашого міста.

Чи залишається Закарпаття актуальним як транзитний маршрут для перевезення українського зерна? Це питання активно обговорювалося кілька років тому, коли був представлений проект сухого порту в Горонді, який, на жаль, так і не реалізувався. Чи все ще вважають регіон перспективним у цьому контексті, адже для бізнесу витрачати зайві кількасот кілометрів – це додаткові витрати?

- Доцільність цього коридору через Закарпаття залежить від ситуації на Чорному морі. Поставляти морем продукцію набагато дешевше, ніж залізницею чи вантажівками через наш регіон. Бізнес везе зерно з центру та інших регіонів країни через нас уже тоді, коли не має іншого виходу і кордон з Польщею забитий чи заблокований. Це тимчасове вирішення критичної ситуації - саме тому про сухий порт говорили, але як тільки відкрили море в наступному році, цей проєкт погас. Зараз, у жовтні 2026 року, і ще станом на два місяці тому всі вільні складські приміщення на Закарпатті були забиті. Жодного вільного місця на наших перевалкових пунктах нема. А два роки до цього вони просто стояли. Утім, це не призводило до збитків. Це така інфраструктура на точці безбитковості. Станом на тепер про сухі порти на Закарпатті мова не йде - це невигідно.

Чи створюються натомість підприємства для переробки: не обов'язково вивозити сировину за кордон, можна здійснювати переробку прямо тут і реалізовувати готову продукцію.

Так, я вже згадував про Виноградів та перенесений бізнес у сфері обробки овочів. У Ужгороді зараз зводять завод для переробки сої на олію.

Закарпаття відновлює свій імідж як регіон, відомий своїми соляними ресурсами.

Хочу запитати ще про один невдалий випадок - це відновлення проєкту "Закарпатська сіль" та репутації соляного регіону, який колись існував у Закарпатті. Йдеться про Тереблянське родовище, де бізнес, що планував розпочати видобуток, отримав усебічну підтримку в регіоні, а також представив Зеленському першу добуту сіль. Однак, в кінцевому підсумку, власники почали судові розгляди, і видобуток так і не стартував у повному обсязі. Що зараз відбувається з цим проєктом? Чи все ще немає новин про закарпатську сіль, так само як і про сухі порти?

- Ні, ситуація інакша, закарпатська сіль буде. Насправді, нам дуже шкода, що конфлікт між акціонерами негативно позначився на стратегічній галузі для регіону. Навіть і для країни - бо в Дрогобичі нема стільки покладів харчової солі, як на Закарпатті. Тобто, це й для країни стратегічне підприємство. І передовсім через видобуток технічної солі, яку країна імпортує.

Наскільки мені відомо, інвестори вже завершили судові розгляди, і зараз поступово відновлюють виробничі потужності. Я щиро сподіваюся, що цей процес вдасться довести до кінця. Безумовно, в цій сфері є великий потенціал. Сьогодні Україні необхідні сотні тисяч тонн цієї солі.

З іншої сторони, це не є державним підприємством, тому ми не можемо законно впливати на його власників. Повірте, регіональна влада доклала всіх зусиль, щоб знайти з ними спільну мову.

У Закарпатті працюють вихідці з Кавказу та Центральної Азії, які є іноземцями.

- Наостанок поговорімо про ринок праці. У нас понад 3 тисячі вакансій в регіоні - і криза робочих рук. Із бангладешцями не вийшло, ми також розуміємо, що закарпатці, які виїхали за кордон, ближчими роками не повернуться. Водночас дивно, що в регіоні не з'являється HR- агенцій, які б хантили робочих на вакантні посади професіоналів. Чому немає цього руху в області?

- Скоріше за все, що підприємства самі вирішують ці питання за допомогою майданчиків типу Work.ua та оголошень в соцмережах та місцевих медіа. Погоджуся, що цей ринок на Закарпатті не сформований - можливо, фахівців з HR наймають в інших регіонах.

На вашу думку, чи вдається нам справлятися з проблемами нестачі кадрів?

Здається, що в Україні повинна існувати якась державна програма, спрямована на повернення громадян, до якої ми могли б приєднатися. Справді, варто бути відвертими: ті, хто виїхав за кордон, навряд чи повернуться через питання мобілізації. Проте, за нашими спостереженнями, багато з тих, хто виїхав, все ж мають бажання повернутися, оскільки рівень зарплат в Україні не сильно відрізняється від того, що пропонують у Словаччині чи Угорщині. На жаль, чим довше триватиме війна, тим гіршою стане демографічна ситуація в Україні, адже це безпосередньо вплине на кількість працездатного населення.

Що стосується іноземців, то в нашому регіоні кількість осіб, які мають робочі дозволи, є досить обмеженою. В даний час в Закарпатті видано лише 86 таких дозволів, більшість з яких зосереджена у сфері будівництва. Основними групами є громадяни пострадянських країн, таких як Азербайджан, Вірменія та Узбекистан, а також представники Пакистану.

У той же час, якщо говорити в масштабах країни, я не впевнений, що нам вдасться відбудувати країну, не залучаючи мігрантів з країн третього світу.

Перелік як ілюстрація співпраці між бізнесом і професійною освітою.

Чи функціонує в Закарпатті угода між підприємствами та професійною освітою? Перші меморандуми були підписані два роки тому. Чи вдалося за цей період підготувати спеціалістів та вирішити проблему нестачі робочої сили? Яскравим прикладом є Перечин, де студенти отримують від роботодавців додаткові виплати у розмірі 4-6 тисяч гривень до стипендії, а мер зазначає, що молодь після 11 класу більше не виїжджає за кордон. Чи спостерігається така ж ситуація в інших районах і містах?

Перечин є яскравим прикладом ефективної співпраці між бізнесом і професійно-технічними навчальними закладами. Подібні ініціативи вже реалізувалися в містах Сходу, де підприємства використовували свої доходи для розвитку місцевої освіти та інших важливих галузей. Однак на Закарпатті лише Перечин може похвалитися такою співпрацею. У Мукачеві та Ужгороді немає підприємств, які б активно формували кадровий потенціал у навчальних закладах. Деякі компанії надають підтримку студентам і пропонують їм добре оплачувані вакансії, але це не гарантує, що молоді спеціалісти не вирушать за кордон у пошуках кращих можливостей.

Хочу звернути увагу на один важливий аспект, який має юридичний характер і є досить складним. Діти до 18 років вважаються юридично недієздатними, що означає, що їхні рішення часто залежать від волі батьків. Таким чином, навіть якщо бізнес пропонує стипендію та роботу, студент може виявитися в ситуації, коли змушений залишити цю можливість через рішення сім'ї. Це створює проблеми для бізнесу, оскільки він не може бути впевнений, що студент врешті-решт приєднається до їхньої команди. Крім того, відсутній механізм для повернення стипендій у випадку, якщо студент відмовляється від працевлаштування на виробництві. Отже, цю ситуацію необхідно врегулювати на законодавчому рівні, щоб забезпечити ефективність таких ініціатив.

Чи має цей договір зворотну дію – чи впливає він на затримку дітей на Закарпатті? Чи спостерігається зменшення кількості випускників, які покидають регіон?

Виступає справді менше. Але це, в основному, пов'язано з ухваленням закону, який обмежує виїзд чоловіків у віці 18-24 років, і саме це стало причиною зменшення масового виїзду молоді за кордон.

На завершення, виникає питання: чому в Закарпатті, регіоні, що проявляє інтерес до індустріалізації, в цьому році лише двоє студентів обрали фізичний факультет Ужгородського університету, а на хімічному факультеті немає жодного?

Це дійсно серйозна проблема. Чесно кажучи, університету слід терміново реагувати та шукати шляхи вирішення цієї ситуації. З іншого боку, якщо ми стикаємося з подібними умовами, це свідчить про те, що абітурієнти не мають чіткого уявлення про свої майбутні можливості працевлаштування з цим дипломом. Безумовно, у цій сфері є багато аспектів, над якими потрібно працювати.