У селі Долина було урочисто відкрито Алею Слави, присвячену пам'яті полковника УПА Василя Бринського.

Нещодавно в селі Долина Олешанської громади в центрі населеного пункту було відкрито Алею слави, де встановлено портрети п'яти місцевих жителів, що загинули внаслідок війни між Росією та Україною.

У той же день вшанували пам'ять полковника УПА Василя Бринського. 5 травня 1945 року він мужньо загинув поблизу свого рідного села, захищаючи відхід своїх товаришів, повідомляє Репортер.

На урочисте відкриття Алеї слави завітали близькі загиблих військовослужбовців, а також нащадки полковника УПА Василя Бринського, відомого під псевдонімом "Блакитний".

У роки Першої світової війни Василь Бринський вступив до бригади українських січових стрільців та дослужився до сотника. У складі Української Галицької армії брав участь в боях проти більшовиків та білогвардійців на Наддніпрянській Україні.

Після війни у рідному селі та навколишніх селах організовував молодіжне руханкове пожежне товариство "Луг", аби навчати односельців військово-спортивних вправ. Його діяльність гартувала патріотів держави, майбутніх борців за її волю.

Він належав до організації українських націоналістів і під час Другої світової війни сміливо вступив до лав УПА, де навчав молодих бійців військовому мистецтву. Сотня Василя Бринського неодноразово завдавала потужних ударів своїм супротивникам.

Восени 1943 року провів вишкіл молоді біля Яремча, неподалік гори Щівки. А в 1944 році в Чорному лісі та в Карпатах на горі Малиновище вишкіл новостворених сотень УПА. Керував успішним штурмом Тлумача 20 грудня 1944 року зі звільнення в'язнів.

Його підрозділ опинився в оточенні в урочищі Данчиця, неподалік від рідного села. Він забезпечував прикриття для відступу товаришів. В останній момент, використавши останній патрон, він загинув у сутичці з батальйоном Червоної Мітли.

Ворог не дає нам спокою вже майже чотири століття, - виступив на відкритті онук Василя Бринського - Ярослав Бринський. - Цей біль відчувається і тепер, бо ворог один. І він не бачить Україну, він не бачить нас, як українців. А ці козаки, ці хлопці, вони боряться за те, аби ми ходили по своїй землі, дихали на повні груди і казали гордо, що ми є українці. Вчили дітей, хто вони є, чиїх батьків вони діти. Вчити історію треба, знати хто наш друг, хто наш ворог.

За словами Василя Тимківа, керівника комунального підприємства "Пам'ять", противник тривалий час готувався до цієї війни і вживав численні заходи для знищення нашої історичної спадщини.

І саме такі заходи, якось сьогодні відбуваються. Це наш захист від московського агресора, - говорить Тимків. - Бо не тільки танками, артилерією, літаками він воює. Олешанська громада завжди показувала найкращі приклади боротьби. У радянський час, якраз найбільш патріотичні села були під прицілом радянської пропаганди. Намагалися зробити все для того, щоби ці села були найбільшими слугами радянського режиму, але їм не вдалося. Не вдалося, бо була пам'ять.

Алею слави освятили чотири священнослужителі, які також провели панахиду на честь загиблих. На банерах можна побачити портрети п'яти героїв з села Долина: Євстахія Бобика, Володимира Візнюка, Остапа Бринського, Ігоря Палюги та Тараса Даниша.

80 років тому великий полковник з нашої рідної Долини Василь Бринський воював проти двох режимів - як проти гітлерівського нацизму, так і проти сталінського фашизму, - говорить голова Олешанської територіальної громади Богдан Двояк, - І ці хлопці, які на цих світлинах сьогодні воюють з кремлівським рашистським режимом. Тому наше зараз основне завдання - пам'ятати про наших героїв, всілякими силами підтримувати наші збройні сили, молитись за їхню міць, за нашу перемогу. Ми обов'язково її здобудемо, але одними словами перемоги не буде. Ми повинні з усіх зусиль, не стомлюючись підтримувати нашу армію.

Євстахій Бобик народився 5 серпня 1994 року в селі Долина Олешанської територіальної громади. У 2023 році він поповнив ряди військовослужбовців ЗСУ. Служив розвідником 126-ї бригади.

Разом із товаришами по службі захищав Херсонщину, перебуваючи на нульовій позиції. Загинув 13 березня 2024 року під час виконання бойового завдання поблизу населеного пункту Новотягинка, що входить до складу Дар'ївської територіальної громади Херсонського району.

Згідно з указом Президента України, 9 квітня 2025 року Євстахій Бобик був посмертно відзначений орденом "За мужність ІІІ ступеня". На фасаді місцевої школи встановили пам'ятну дошку на честь героя.

Володимир Візнюк з'явився на світ 30 червня 1983 року у селі Долина, що входить до Олешанської територіальної громади. Він вступив до лав захисників Батьківщини 30 жовтня 2023 року. Служив штурмовиком та гранатометником у 15-му окремому гірсько-штурмовому батальйоні, який є частиною 128-ї окремої гірсько-штурмової Закарпатської бригади. На жаль, його життя обірвалося поблизу села Привільне в Волноваському районі Донецької області.

Нагороджений відзнакою Міністра оборони України "За поранення" та орденом "За мужність ІІІ ступеня". У Володимира Візнюка залишилися дружина, син, мати та сестра.

Остап Бринський з'явився на світ 30 липня 1987 року в Івано-Франківську. Він здобував освіту в українській гімназії номер 1.

У 2008 році здобув ступінь бакалавра з філософії на факультеті гуманітарних наук Києво-Могилянської академії. Брав активну участь у Революції гідності. Коли розпочалися бойові дії в 2014 році, мав бажання служити на передовій, кілька разів відвідував військовий комісаріат, але тоді не отримав призову.

У Франківську, куди в перші дні березня родина Бринських виїхала з Києва, Остап одразу записався до тероборони, а згодом добровольцем вирушив на фронт.

Спочатку Остап служив у державній прикордонній службі, охороняючи український кордон на північному напрямку. Згодом його направили на схід, до Бахмута, де молодший сержант 94 прикордонного загону виконував бойові завдання.

Остап Бринський загинув 19 серпня 2023 року під час бою біля Бахмута внаслідок мінометного обстрілу. Його поховання відбулося в Івано-Франківську, на території меморіального комплексу Дем'янів-ЛАЗ. Посмертно нагороджений орденом "За мужність ІІІ ступеня" та відзнакою міського голови Івано-Франківська "За честь і звитягу".

Ігор Палюга побачив світ 4 квітня 1964 року в селі Долина, а згодом оселився в Тлумачі. Він займався ветеринарною практикою, а пізніше став головним ветеринаром у місті Тлумач. Має дружину та виховує двох дочок. У квітні 2014 року був призваний до Збройних сил України.

Служив в 79 десантно-штурмовій бригаді заступником командира батареї по квітень 2016 року.

З січня 2023 року до травня 2024 року старший лейтенант, що служить у Збройних силах України, виконував обов'язки командира другого мінометного підрозділу.

Нагороджений відзнакою Президента України "За участь в АТО", почесною відзнакою за особисту участь і відвагу. Помер у лікарні 25 червня 2024 року.

Тарас Даниш з'явився на світ 26 вересня 1992 року. Він вирішив стати на захист своєї батьківщини в перші дні повномасштабної війни. У початковий період вторгнення він проходив службу в Закарпатському регіоні.

Був солдатом штурмової роти 711 полку охорони державної спеціальної служби транспорту. Тарас Даниш загинув 14 травня 2023 року поблизу села Іванівське, Донецької області. На фасаді ліцею номер 7 міста Івано-Франківська, де вчився Тарас, відкрито пам'ятну дошку герою. Воїна посмертно нагородили орденом "За мужність ІІІ ступеня".