Проти власної волі на передовій? Як етнічні угорці беруть участь у бойових діях в Україні.

Орбан стверджує, що етнічних угорців в Україні мобілізують у надмірній кількості. У координації з Кремлем він позиціонує себе як рятівник військовополонених. DW розбиралася, що з цього є правдою.

Коли Петро Філіповіч, який воює на сході України, має вільний час, то він, зокрема, читає новини з Угорщини. Особливо останніми днями, стежачи за передвиборчою кампанією прем'єр-міністра Угорщини Віктора Орбана напередодні парламентських виборів в країні, які відбудуться 12 квітня. Адже здебільшого в цій кампанії ідеться про його батьківщину - Україну, яку він, як український угорець із Закарпаття, обороняє від російських військ.

Віктор Орбан та політики з його партії "Фідес" називають Україну "корумпованою мафіозною та терористичною державою". У їхніх передвиборчих відео, наприклад, без жодних доказів стверджується, що президент України Володимир Зеленський на європейські мільярди, які Україна отримує з Брюсселя, будує собі золоті туалети.

Нещодавно Петро Філіповіч поділився своїми думками під час відеодзв'язку з DW, розповідаючи про скандал, пов'язаний із реконструкцією будівлі Національного банку в Будапешті. Мова йде про те, як колишній голова угорського Національного банку Дьєрдь Матолчі вирішив обладнати туалети в будівлі з золотими тримачами для туалетного паперу. На відміну від звинувачень на адресу Зеленського, ця інформація підтверджена. "Коли я це дізнався, - зізнається Петро Філіповіч, - мені стало зрозуміло: якщо в Угорщині говорять про корупцію в Україні, то їм варто насамперед зазирнути у власне дзеркало".

Петро Філіпович, 42 роки, походить із західноукраїнського прикордонного містечка Чоп. На даний момент він виконує обов'язки командира одного з військових підрозділів на сході України, проте з міркувань безпеки не розкриває деталей щодо своєї служби чи специфіки підрозділу. За словами Філіповича, будучи українським угорцем, він не є винятком серед військовослужбовців. Як він зазначає, таких, як він, є чимало — людей, які з власних принципів стоять на захисті своєї країни і сприймають угорську урядову пропаганду як образу для себе.

Угорці, що проживають в Україні, вже тривалий час привертають увагу суспільства. За неофіційними даними, кількість етнічних угорців в Україні становить приблизно 80 тисяч осіб, і більшість з них мешкає в Закарпатті. Ця національна меншина складає близько 0,23% від загальної чисельності населення України, яке налічує близько 35 мільйонів. Водночас, Віктор Орбан зробив цю громаду однією з ключових тем у своїй зовнішній політиці та під час передвиборчих кампаній.

Орбан та його адміністрація протягом багатьох років заявляють про утиски, яких зазнають українські угорці в Україні. Вони стверджують, що чоловіків призовного віку з угорської меншини нібито жорстоко і масово примушують до служби в армії, іноді навіть до смерті. Водночас, уряд Орбана у співпраці з Кремлем час від часу організовує перевезення українських військовополонених угорського походження з Росії до Угорщини, не повідомляючи про це українську владу. Кремль подає цю діяльність як "гуманітарний акт", тоді як уряд Орбана представляє її як "місію порятунку".

Що думають про це люди, яких це торкається в Україні, зокрема представники української влади, політики угорської меншини та експерти Закарпаття? DW відвідала Закарпаття, щоб порівняти угорські пропагандистські наративи з реальною ситуацією на місцях і поспілкуватися з усіма залученими сторонами.

Термін "примусова мобілізація", який в Угорщині використовують уряд Орбана та наближені до влади медіа, відкидається незалежними угорськими оглядачами, адже мобілізація за умов війни завжди містить примусовий елемент, а сам цей термін опосередковано також ставить під сумнів легітимність оборони України від російської агресії.

В Україні функцію призову та мобілізації виконують Територіальні центри комплектування та соціальної підтримки (ТЦК та СП). Їхнє присутність на вулицях викликає негативну реакцію у населення, оскільки вони можуть мобілізувати чоловіків призовного віку прямо на вулиці, інколи застосовуючи силу. У соціальних мережах часто з'являються записи конфліктів з представниками цих центрів, деякі з яких виявляються підробленими. Існують відомості про те, що медіа, пов'язані з угорським урядом, поширюють саме такі фальшиві відео, багато з яких мають російське походження.

Водночас уповноважений Верховної Ради України з прав людини Дмитро Лубінець у своєму нещодавньому звіті різко розкритикував серйозні порушення законодавства та антисанітарні умови у ТЦК в Ужгороді. Загалом систему рекрутингу необхідно змінити, зазначає Лубінець. При цьому публічна критика та дискусія щодо реформи системи мобілізації в Україні тривають уже давно.

Через страх бути мобілізованими під час вуличної перевірки нині багато українців призовного віку в Україні майже не залишають своїх помешкань. Це помітно й на Закарпатті - особливо в селах на вулицях майже не видно чоловіків призовного віку. Ласло Зубанич, голова Демократичної спілки угорців України (UMDSZ), у розмові з DW підтверджує усім відомий в Україні факт: багато українських чоловіків переховуються вдома.

Збройні сили України не ведуть обліку етнічної приналежності своїх військовослужбовців. За оцінками угорських політиків, зокрема тих, хто підтримує Орбана, на фронті наразі перебуває приблизно 400-500 українців угорського походження з Закарпаття. Це число суттєво менше у порівнянні з українцями, які складають частину сучасних збройних сил, що налічують близько 850 тисяч військовослужбовців. У пропорційному відношенні ця цифра також не відповідає частці угорців у загальному населення України.

Офіційно ТЦК та СП у Закарпатській області відмовився від коментарів для DW. Водночас один з його співробітників у розмові з DW, за умови анонімності, зазначає, що, за його враженням, пропорція мобілізованих українських угорців справді є нижчою за їхню пропорцію у загальній кількості населення.

Цікаво, що один із найвідоміших та найуспішніших командирів українських збройних сил, генерал Роберт Бровді, який очолює Сили безпілотних систем ЗСУ і відомий під псевдонімом "Мадяр", має угорське коріння та походить із Закарпаття. У серпні 2025 року угорська влада заборонила йому в'їзд на територію країни, звинувативши його у причетності до атак на нафтопровід "Дружба".

Останнє транспортування двох угорських військовополонених з Росії до Угорщини відбулося на початку березня 2026 року, під час візиту угорського міністра закордонних справ Петера Сіярто до Москви. Одного з полонених угорське державне телебачення раніше показало в російському пропагандистському ролику, де поранений чоловік стверджує, що українські сили залишили його на самоті. Він також висловлює вдячність своїм "визволителям" з Росії. З дозволу президента Володимира Путіна Сіярто забрав обох полонених на урядовому літаку, а відеозапис цього моменту опублікував у Facebook. Пізніше прем'єр-міністр Орбан відвідав обох солдатів у лікарні в Угорщині та також поділився відео в соцмережі.

Передача військовополонених до третіх країн без участі їхньої країни походження є порушенням міжнародних норм. За інформацією, наданою Організацією Об'єднаних Націй та багатьма правозахисними організаціями, українські військові, які опинилися в полоні в Росії, утримуються з порушенням Женевських конвенцій щодо військовополонених та часто стають жертвами жорстоких катувань. Тому дії, які здійснює Орбан разом зі своїми чиновниками, лише підсилюють російську пропаганду.

Власта Репайші, українська активістка з Ужгорода, яка вже багато років підтримує колишніх військовополонених на Закарпатті, підкреслює у бесіді з DW важливість не засуджувати й не вважати зрадниками тих, хто негативно висловлюється про Україну в пропагандистських відео. "Ці слова були сказані під тиском у Росії, а можливо, й в Угорщині. Ми не можемо уявити, через які труднощі вони пройшли", — попереджає Репайші.

Колишньому військовополоненому Олексію Чорпіті 23 роки, він родом із Чопа і у травні 2022 року потрапив у російський полон. У розмові з DW він розповідає, що у 2023 році в Росії йому запропонували перевезення до Угорщини. "За це я мав на відео робити негативні заяви про Україну та закликати українську армію скласти зброю. Я відмовився", - розповідає Чорпіта. За це йому довелося провести ще півтора року в неволі, перш ніж у квітні 2025 року його обміняли. Нині він проходить медичну та психологічну реабілітацію у місті Мукачево, зокрема через наслідки тортур у полоні.

Петро Філіповіч воював ще у 2014 році - як доброволець у складі Збройних сил України, коли Росія розпочала війну на сході України. Згодом він кілька років працював за кордоном, зокрема, у 2021-22 роках, маляром на меблевій фабриці в Чехії. Наприкінці лютого 2022 року, за кілька днів після початку повномасштабної російської війни проти України, він повернувся на батьківщину і пішов до армії добровольцем. З березня 2022 року він безперервно перебуває на фронті, кілька разів був поранений і отримав низку нагород.

Філіповіч ділиться своєю мрією: після закінчення війни повернутися до Чопа, де проживають його батьки в сусідньому селі. Він не планує залишати Україну, тим більше їхати до Угорщини під керівництвом Орбана, оскільки вважає цю країну надто проросійською. "Я не бажаю жити в країні, схожій на Росію, та під владою російських загарбників. Саме з цієї причини я зараз тут, на фронті, і борюся за свою країну," – зазначає він.