"Клієнт запросив мене поїхати до Маямі, але я обрав залишитися: історія 'Банкая', його три роки на передовій та цілі на найближчі п'ять років."

"Я невпинно перебував у зоні бойових дій. Лише три місяці тому я вперше покинув цей сектор за три роки з моменту початку повномасштабного вторгнення", - ділиться старший лейтенант із позивним "Банкай".

28 років. Військовослужбовець 12-ї бригади спеціального призначення НГУ "Азов".

"Банкай" — представник чеченського етносу. Він з'явився на світ у Києві у 1996 році. У 1995 році його батьки, втікаючи від конфлікту в Чечні, переїхали до України. У 1998 році сім'я повернулася до Чечні, але в 1999 році батьки загинули під час війни з Росією. Після цього "Банкай" разом зі своєю тіткою повернувся в Україну.

Проживав у Києві та Черкасах. 9 років професійно займався бойовим самбо, виступав на змаганнях. Згодом відкрив власний бізнес - возив товари з Китаю. Перед повномасштабним вторгненням мав власну охоронну фірму.

В армії з моменту початку повномасштабної агресії: спершу служив у територіальній обороні, а в 2023 році став частиною "Азову". Ізюм, Довгеньке, Мар'їнка, Вугледар, Харківський контрнаступ, Кліщіївка - це лише частина населених пунктів, які стали важливими етапами в бойовій історії "Банкая".

У Серебрянському лісництві він отримав осколкове поранення, але вже через десять днів знову був на службі. Наразі "Банкай" виконує одразу три ролі: він є офіцером відділу по роботі з особовим складом, керівником підрозділу інтеграції, а також нещодавно отримав посаду речника 12-ї бригади спеціального призначення НГУ "Азов".

У ході бесіди з військовим кореспондентка Інформаційного агентства Міністерства оборони України АрміяInform ставила запитання про всі ці теми та багато іншого.

Зображення: Віталій Павленко/АрміяInform.

"В "Азові" 85% важких поранених хочуть залишитися в строю"

Я в курсі, що ви реалізуєте ініціативу, яка фокусується на інтеграції важкопоранених військових з ампутаціями, інвалідністю, а також тих, хто втратив боєздатність, але бажає залишитися частиною бригади. Можете поділитися більш детальною інформацією про цей проєкт? Чи є у вас статистичні дані щодо відновлення азовців після серйозних травм на липень 2025 року?

Я займаюся підтримкою військових, які мають ампутації, серйозні травми, різні форми інвалідності, а також тих, хто повернувся з полону. Наша задача полягає в тому, щоб допомогти їм адаптуватися як до цивільного життя, так і до військової служби.

Ідея зародилася в той момент, коли я не міг заснути через безліч думок, і почав щось вигадувати (усміхається). Так я сформулював концепцію та виклав її на п'ятирічний період. Наразі ми терміново займаємося розробкою організаційної структури нового підрозділу. Поки що працюємо в умовах інформаційної тиші. Це буде перший подібний підрозділ в Силах оборони.

Ідея вже була представлена командиру корпусу, другу "Редісу", та його заступникам. Вони висловили свою підтримку, сказавши: "Позитивно".

Основні напрямки діяльності нашого підрозділу включають рескілінг (набуття нових професійних навичок - ред.), перенавчання, а також функціонування власної офлайн-школи. Наше ключове завдання - запобігти відтоку кадрів. Ми завжди шукаємо можливості залучити цивільних спеціалістів до нашої команди та навчити їх військовій справі, що потребує певного часу. Крім того, ми не забуваємо про ветеранів, які є величезним ресурсом і володіють значним потенціалом.

В "Азові" 85% тяжко поранених, які пройшли реабілітацію, бажають залишитися у бригаді. Я відвідав Superhumans і поспілкувався з 20 людьми. Лише один із них не вирішився, а 19 висловили бажання залишитися. І це стосується людей з ампутаціями однієї або двох кінцівок. Тож моя задача полягає в тому, щоб знайти для цих людей позиції з максимальною ефективністю. Це, по-перше.

По-друге: ми завжди запитуємо, чим наш боєць хоче займатися, які в нього є спроможності, які в нього сильні морально-ділові якості. Ми аналізуємо запити від підрозділів. Зараз ми вже закінчуємо місячний курс - я його називаю базова мозкова підготовка бійця - де люди проходять навчання з різних дисциплін, де відбувається свого роду ріскілінг: маю на увазі зміну навичок військового, щоб він приносив користь на будь-якій іншій посаді.

На жаль, я не можу наразі поділитися подробицями про діяльність нашого підрозділу інтеграції. Ми маємо намір розширити цю концепцію на рівень корпусу та Національної гвардії, але, як зазначив мій друг "Редіс", важливо, щоб це перетворилося з групи ініціативних осіб на справжню систему. Для цього потрібно час. Проте, ми вже два місяці рухаємося досить швидко. Спочатку я планував реалізувати це за рік, але тепер ми вкладаємося в термін 3-4 місяці.

Проте моя амбіційна особиста мета полягає в тому, щоб протягом п'яти років забезпечити житлом усіх "азовців" з важкими травмами. Я активно займаюся цим питанням.

Яке значення має ваш позивний?

Він з аніме "Бліч". Банкай - це остання форма сили дзампакта (духовного меча - ред). Себто, банкаєм може оволодіти боєць, коли досягає найвищого рівня своєї майстерності. Цей позивний - це, свого роду, алегорія. Таких позивних мало.

Розкажіть про ваше цивільне успішне життя до повномасштабного вторгнення.

Нещодавно я керував приватною охоронною компанією, яка спеціалізувалася на наданні охоронних послуг. Ми забезпечували безпеку різноманітних об'єктів, зокрема заміських комплексів. Крім того, надавали особисту охорону, обслуговуючи клієнтів з-за кордону, зокрема зі Сполучених Штатів. Також наша команда брала участь у транспортуванні готівки, коли здійснювалися великі угоди — для супроводу залучалися мої фахівці.

Зображення: Віталій Павленко/АрміяІнформ

Це заняття є вельми делікатним, оскільки ти формуєш власну репутацію. Якщо ти виконаєш свою роботу на високому рівні, можна очікувати, що «сарафанне радіо» спрацює, і до нас завітають нові клієнти.

Раніше я володів двома магазинами, де продавав одяг, імпортуючи його з Китаю. З 2017 року я займався цим бізнесом, але з часом усвідомив, що це не моє.

Сфера охорони завжди була мені близька. У молодості я займався професійним спортом, зокрема бойовим самбо. Брав участь у різноманітних змаганнях і виступав у різних дисциплінах. Де ще можна бути у віці 17-18 років, якщо ти спортсмен? Звичайно, в охороні. Тому я почуваюся в цій сфері як риба у воді. На лютий 2022 року під моїм керівництвом працювало 43 особи.

"Пропоную перейти кордон, вирушити до Маямі, і я надам вам роботу, щоб ви могли працювати на мене."

Чи згадуєте ви ранок 24 лютого 2022 року? Що спонукало вас прийняти рішення приєднатися до лав Сил оборони і коли це сталося?

Так, це досить захоплююча ситуація. У мене був серйозний клієнт з США, який протягом двох місяців попереджав про можливе широкомасштабне вторгнення. Ми з колегами, слухаючи його, були дещо скептичними і лише кивнули: "Гаразд". Багато з нас не мали досвіду з військовими справами, хоча кілька хлопців з досвідом участі в бойових діях вже працювали у нас. Тоді клієнт звернувся з проханням організувати охорону: у критичний момент ми мали евакуювати його за кордон. Угода була укладена, і він оплатив послугу.

24 лютого. Я прокидаюся в Києві від вибухів. І тут дзвінок від клієнта: "Час настав". Тоді я зрозумів, що щось він таки знав. Вирушило два авто із супроводом, забираємо клієнта, добу їхали до кордону в Ужгород, на Закарпаття. Тоді клієнт сказав: "Давайте зараз ми перетинаємо кордон разом, летимо в Маямі, я вам даю роботу і ви працюєте на мене?". Вийшло так, що мої колеги поїхали з ним, а я і ще один співробітник - "Єгерь" - залишилися.

Перед початком повномасштабної війни я був байдужим громадянином. Відверто кажучи, я так і думав. Для мене війна та зона АТО здавалися чимось далеким, чимось, що мене не торкалося. Але тепер, коли я став свідком всього цього, зрозумів, що мушу йти до армії.

Ми з "Єгерем" провели час у Закарпатті, де помилилися та пообідали. 27 лютого ми вирушили до військкомату, розташованого в Перечині, на Закарпатті. Саме там я став частиною територіальної оборони, приєднавшись до 101 Закарпатської бригади, 68-го батальйону. Мені пощастило, адже я мав певні навички в користуванні зброєю та екстреному водінні, тому мене і "Єгеря" відразу зарахували до розвідки. Після місяця підготовки та ознайомлення з військовою справою, ми вирушили під Ізюм, де вперше взяли участь у бойових операціях.

Ваша бойова історія вражає – Ізюм, контрнаступ під Харковом, Бахмут та інші важливі моменти. На якій частині фронту ви відчували найбільші труднощі і чому? Як розпочався ваш шлях з Закарпаття до східних регіонів?

Протягом чотирьох місяців ми виконували бойові завдання в районі Довгенького. Після цього нас направили на двотижневе навчання до 74-го окремого розвідбатальйону, і згодом ми вирушили в напрямку Піски-Вугледар, неподалік Мар'їнки. Там нас приєднали до 1-ї танкової бригади, і ми мали діяти в якості піхоти. Місяць ми проходили розгортання, коли отримали термінове бойове розпорядження: негайно вирушити на контрнаступ під Харковом.

Протягом двох днів батальйон скоротив свої ряди, переправився через річку Сіверський Донець на човнах і розпочав операцію з очищення населених пунктів. Взяли кілька ворогів у полон. Одного разу ми здійснили 10-кілометровий марш-кидок, рухаючись залізничними коліями в повному бойовому спорядженні, несучи боєприпаси, Starlink і паливо.

У нас була бойова задача: потрапити в село та закріпитися там до полудня. Ми прибули о 12:00, але місцеві повідомили, що російські війська вже залишили територію. Тоді ми захопили трьох військовополонених, один з яких мав поранені ноги — його підстрелили власні.

Після цього ми вирушили до кордону, у Великий Бурлук, що в Харківській області. Там виникла неприємна ситуація: Deep State стверджував, що це вже повністю наша територія, проте бойові дії все ще тривали. У цьому районі діяла група російських спецпризначенців "Сєнєж", яка влаштувала засідку, в результаті чого потрапили в неї два наші автомобілі. Ці машини належали групі, що виконувала розвідувальну місію.

Моє відділення та наш взвод почали працювати по контрдиверсійній боротьбі: ми йшли на точки, де працював "Сєнєж". Але у прямий контакт не вступили ні ми з ними, ні вони з нами.

Згодом наша ротна тактична група опинилася в Бахмуті, а саме в Кліщіївці, де провели близько 37 днів. Це сталося наприкінці 2023 року. Після цього нас направили на Козачу Лопань. Після цих боїв я вирішив перейти до "Азову".

Під час нашого перебування на Кліщіївці відбувся обмін військовополоненими, в рамках якого повернулися бійці "Азову", які обороняли Маріуполь. Пізніше на Instagram я натрапив на публікацію "Тавра", в якій йшлося про те, що всім бажаючим приєднатися до "Азову" пропонувалося заповнити анкету. Я вирішив це зробити, незважаючи на свої сумніви: хто ж мене переведе, якщо я командир розвідвзводу у складі бригади ТрО?

Проте через два-три місяці я отримав наказ від Залужного про своє переведення. Усі були в подиві, адже більшість з них сумнівалися в такому розвитку подій.

Перехід до "Азову" стало найвірнішим вибором у моєму житті.

З 25 березня 2023 року ви - в Азові. Чому і за якими критеріями обрали цю бригаду для подальшої служби?

Так, переведення в "Азов" - це моє найправильніше рішення за все життя. Я дивився відео "Фроста" та "Хіміка" з Маріуполя і розумів, що в цьому підрозділі я б повоював... Я прийшов у 3-й новостворений батальйон, коли "Азов" із полку переріс у бригаду. Ключовим було те, що якось на полігон приїхав комбат, поспілкувався, сів із нами їсти... Одразу помітили, що в цього офіцера класна поведінка - тому й попросилися із ще кількома свідомими військовими саме в третій батальйон.

На БКПП мені доручили посаду командира взводу, що означало відповідальність за 40 осіб. Після цього я негайно відправився на сержантський курс. Після його завершення я потрапив до другої роти третього батальйону, спочатку виконуючи обов'язки взводного, напередодні виходу в Серебрянське лісництво. Перш ніж розпочати злагодження роти та батальйону, мене призначили заступником командира роти з питань роботи з особовим складом.

Справи в Серебрянському лісництві: які труднощі (або ж переваги) пов'язані з боями в такій місцевості? Яку посаду ви займали у той час?

Протягом року ми виконували завдання в лісі. Це було нелегко через складний рельєф і ландшафт. Пісок ускладнював роботу: будь-яке викопане нами місце швидко закривалося уламками від артилерійських обстрілів або FPV. У цій місцевості також існувала висока ймовірність заблукати. Тому ми використовували або залишки знищеної техніки, або стежки як орієнтири для пересування. Спочатку адаптуватися було дуже важко, але через два-три місяці ми вже навчились, як правильно будувати укріплення та організовувати свою діяльність. Спочатку ми закріпились на позиціях, а потім почали просуватися вперед.

Коли у 2024 році вся карта України була червона від наступу росіян - маленька зелена відмітка про рух українського війська вперед свідчила про дії "Азову" в Серебрянському лісництві. Ми пройшли, якщо не помиляюся, 2 км в глибину фронту.

Діяли завдяки тому, що повністю знищили супротивника — він не мав змоги підвести голову.

У нас також відбулася операція на Тернах, у напрямку Лиману. Ми створили батальйонно-тактичну групу "Сокіл", яка перешкодила просуванню російських військ до важливих стратегічних шляхів і населених пунктів. Протягом місяця на Тернах нам вдалося знищити більше 100 одиниць ворожої техніки. Наприклад, наші оператори FPV за один день знищили два "Солнцепьока".

Протягом місяця ми не лише стримали ворога, а й повернули кілька стратегічних позицій. Діяли в складі малих груп, взяли в полон військовослужбовців 20-го армійського корпусу ЗС РФ, який ми фактично знищили за цей час. Це можливо підтвердити завдяки записам з дронів і перехопленим радіозв’язкам.

Цифри по втратах, до речі, ми рахуємо дуже ретельно. Наприклад, ліквідованих росіян в спаленій техніці чи тіла, які були в зруйнованому бліндажі - ми не рахуємо. Бо візуально цього не бачимо.

Після відвідування Тернів ми повернулися до Серебрянського лісництва, і на початку вересня 2024 року нас повністю переведуть в Торецький напрямок.

"Досвід, отриманий у Маріуполі, виявився корисним для наших дій на Торецькому напрямку."

Чи складно вам давалася адаптація переходу з боїв у лісі до боїв у міській забудові?

Це було, мабуть, найшвидше, за моєї пам'яті перенавчання особового складу (усміхається). Ми одразу почали відпрацювання боїв в умовах міської забудови, бо, нагадаю, більшість інструкторів "Азову" мають за спиною великий досвід в маріупольській кампанії. Тому перенавчання і навчання далося досить швидко: так, досвід Маріуполя допоміг нам працювати на Торецькому напрямку.

Це абсолютно інша територія, а середній вік бійців "Азову" становить 24 роки, і деякі з них не мали попереднього бойового досвіду.

Ситуацію нам передали складну: ми виводили з оточення підрозділи однієї з механізованих бригад, не було жодних позицій. Почалися точкові операції, піхотні штурми, загін снайперів і загін розвідки зробили дуже велику роботу. Ми спочатку навіть почали відбивати ті позиції, які втратили наші попередники, почали заходити потроху в Нью-Йорк. Але було складно ще й тому, що в росіян тактична обстановка була набагато ліпшою, бо вони зайняли ключові висоти, які були в Нью-Йорку, а ми залишилися в низині.

Відбулася операція на заводі, що виробляє феноли; ми провели операцію, під час якої евакуювали особовий склад однієї з механізованих бригад. Поступово почали поліпшувати своє тактичне становище, займати вигідні позиції та формувати буферну зону між нашими силами і російськими. Ми організували "сірий" простір, де раніше нічого не було. Так, на початок 2025 року нам вдалося створити буферну зону шириною кілька кілометрів.

Розкажіть, будь ласка, як отримали поранення, за яких умов.

Це сталося в серпні 2023 року. Я - перший "300" з третього батальйону (усміхається). Це був день, коли я тільки вирушав на позиції. Я їхав разом із ротним, у нас було завдання доставити піхоту на місце призначення. З нами був провідник з сусідньої бригади. Нічна поїздка проходила по "Серебрянці", і я сидів за кермом. Останнє, що я пам'ятаю: проїжджає "хамві" та якась ББМ, ліс палає, обстріл триває, і раптом дерево падає на дорогу, заблокувавши наш шлях.

Командир видав наказ "десант - земля", і всі швидко вискочили з транспорту. Тим часом 82-й міномет та "васильок" завдавали ударів, координуючи свої дії за допомогою дрона. Ми були впевнені, що, якщо вже вийшли з машини, значить, опинилися на потрібних місцях. Якщо ж це не так, то у нас залишався простір для маневру, щоб повернутися назад.

Зображення: Віталій Павленко/АрміяІнформ

Проте ми знайшли "Кропиву" і поспішили до місця, де повинно бути укриття, але його там не виявилося. А наш провідник... просто зник. Ось ми стоїмо: незнайомий ліс, укриття відсутнє, велика кількість особового складу, а нас прикривають лише два стволи.

Під час одного з обстрілів я почув, як поруч розірвалася міна. В темряві я швидко накинув на себе турнікет, а ротний допоміг мені його закріпити. І ось ми знову мчимо лісом, намагаючись знайти притулок.

Через приблизно півгодини ми виявили бліндаж. У нашій групі було четверо поранених під час цього виїзду. Це був мій перший виїзд, після якого я відправився на стабпункт для операції, далі пройшов через проміжну точку, а потім потрапив до Павлограда, де мені зробили операцію з видалення некротичних тканин. Через десять днів я знову повернувся до служби.

Ви провели три роки в цій сфері - коли цей час був для вас найскладнішим?

У 2022 році та на початку 2023 року я безпосередньо виконував бойові завдання, які в армії називають "ходками". Протягом середини 2023 року та на початку 2024 року я працював в управлінні роти, тому фактично вже не брав участі в бойових операціях. Згодом я отримав наказ про переведення до бригади.

Якщо говорити про найскладніший для мене напрямок, то це Кліщіївка, що розташована поблизу Бахмута.

Якщо говорити про найбільш складний напрямок, як для бригади, так і для мене особисто, то це Торецький напрямок, під час якого військова частина проходить ротацію.

Зображення: Віталій Павленко/АрміяInform.

Я згадую командний пункт бригади на початку 2024 року - майже ніхто не відпочивав, штаб працював безперервно. Якщо зазвичай у чергуванні перебувало 2-3 оперативних, то тоді нас було 5-7. КП був переповнений. Люди спали просто на підлозі. Штурми не вщухали. Але найважливішим було знайти стабільність і закріпитися на позиціях.

Кліщіївка виявилася справжнім випробуванням через присутність "вагнерівців", численні атаки та тривалість боїв, що сягала 15-16 годин. Спершу противник використовував для штурмів загонів зеків, що складалися з непрофесійних бійців. Проте в останньому накаті на поле битви вийшли досвідчені "вагнери". Саме цей фінальний штурм став найбільш складним для витримки...

Вони вживали наркотики. Ми знаходили в їхніх бліндажах шприци... Якось зек помилився окопом і прийшов до нас: зіниці в нього були розширені й він не розумів, де він.

Мрія про майбутнє: бджолярство, сауна, гірські пейзажі...

Що для вас буде завершенням російсько-української війни?

Це свідчить про те, що Росія не має ні бажання, ні можливостей для агресії проти України. Україна, відчуваючи внутрішню силу, не дозволить ворогові навіть задуматися про можливість війни.

Усе, що залишиться – або замороження конфлікту, або укладення мирної угоди. Але це вже відбувалося раніше: згадайте чеченські війни та інші конфлікти; варто лише звернути увагу на дії Росії.

Припинення вогню - це лише час для того, щоб Росія накопичила свій потенціал, відновила ресурси й почала наступати далі. Тому для мене завершення війни - це те, щоби Росія не могла реалізувати намір йти війною ні військовим потенціалом, ні потенціалом всередині нашої країни.

Отже, ми повинні розвивати нашу країну в рамках сильної та незалежної України, здатної на військовий та силовий опір, де будь-яка спроба агресії стане можливим програшем для нападника.

Чи маєте ви якусь мрію? Які ваші перші кроки після повернення з військової служби?

Я куплю хатинку десь на Франківщині, в горах, в глухому селі, до якого не можна буде доїхати. Заведу пасіку, у мене будуть коні, буду ходити на рибалку. Матиму сад і город, де буду вирощувати свої овочі і ягоди. Лазня буде обов'язково. І я буду виходити з філіжанкою кави, дивитися на свою пасіку, потім - на гори, на город. І буду жити своє найкраще життя. А ще - буду мандрувати по світу.

Фото з особистого архіву "Банкая" та авторства Віталія Павленка.

Людмила Кліщук, журналістка інформаційного агентства МОУ АрміяInform.

Текст створено інформаційним агентством Міністерства оборони України АрміяInform у партнерстві з Національною спілкою журналістів України.

Якщо Ви помітили орфографічну помилку, напишіть нам.