Повернення Адальберта Мартона

З нагоди 102 річниці від дня народження художника

“У життті важливо не те,

щоб кожен створив велику справу

і став великою людиною, але важливо,

щоб кожна мала людина залишила

по собі щось невелике, але навічно”.

Адальберт Мартон

Днями в Закарпатському художньому музеї ім. Й.Бокшая відкрилася виставка яскравого і самобутнього представника крайової школи малярства Адальберта Мартона та презентація книги-альбому про його творчість. Відрадно, що в цей скрутний для громадян України період  затяжної економічної кризи, девальвації не тільки гривні, але й совісті, є люди, які змогли влаштувати шанувальникам мистецтва справжнє свято. Серед тих хто долучився до цієї благородної справи Василь Русин, Валерія Русин, Франциск Ерфан, Михайло та Анжела Мани, Марія Бадида, вже добре відомі в широких колах поціновувачів мистецтва та колекціонерів. До експозиції ввійшло понад 70 полотен створених протягом більш ніж півстоліття творчої праці невтомного майстра. Це пейзажі, портрети, натюрморти, створені олійними фарбами та пастеллю. Потрібно відзначити, що роботи надзвичайно різні як за майстерністю так і за стилем виконання. Більшість робіт художника об’єднує, хіба що, експресивна манера письма, що видає  його нестримний темперамент, безмежну енергію. Життя майстра – це постійний творчий пошук манери самовираженння.

Нажаль, ім’я Адальберта Мартона, талановитого закарпатського художника, нині вже трохи призабулось... І явище це цілком зрозуміле та закономірне, зумовлене цілим рядом об’єктивних причин. Пам’ять про цього митця бережуть художники старшого покоління, що знали його особисто, та вузьке коло шанувальників його мистецтва, яких, переконаний, із кожним роком ставатиме дедалі більше.

Адальберт Мартон прожив довге й плідне творче життя, більша частина якого пройшла в нашому краї. Його життєвий шлях скінчився в Угорщині, куди художник емігрував ще на початку 70-х років. Потрібно було мати велику мужність, упевненість у своїх силах, міцну волю, щоб на 60-му році життя зробити цей крок.

Народився Бейла Алекс Лукс, якого всі знали як Адальберта Мартона, 1 березня 1913 року в Сполучених Штатах Америки в місті Клертон, куди його батьки виїхали в 1911 році в пошуках шматка хліба, але не знайшовши його й там, після народження сина повернулись у 1914 році на Батьківщину, в Рожнаву (Чехословаччина). Там же 1925 року хлопець закінчив початкову школу. А в 1929 році – гімназію. Згодом помер його батько, і юнак залишився круглим сиротою. Матір він втратив, коли йому було всього 12...Рано втративши батьків він попадає до родичів Мартонів, прізвище яких і взяв у майбутньому. Після смерті батька опікуном хлопця став Олександр Кардош, у крамниці якого Адальберт почав працювати. У вільний від роботи час навчався азів мистецтва у знаного в Рожнаві художника Тихин Коломана. У 1932 році вступив до художньо-промислової школи в місті Брно, де навчався до 1934 року. Згодом за порадою викладачів школи успішно склав вступні іспити в художньо-промислову школу в місті Яблонці, яку з відзнакою закінчив у 1936 році. Після цього був призваний у Чехословацьку армію, де прослужив рядовим до грудня 1938 року. Ще будучи солдатом у 1937 році в місті Їчіні разом із місцевими художниками брав участь у виставці. Демобілізувавшись з армії, Мартон рік працював у рідній Рожнаві, а вже в грудні 1939 року переїхав до Ужгорода на постійне місце проживання.

1941 року митець мав першу персональну звітну виставку, що принесла йому широке визнання і мала хороші відгуки та широкий розголос. Після визволення Закарпаття Радянською армією і включення його до складу УРСР А.Мартон з 1946 року стає художником артілі «Промфото» в Ужгороді, в 1948 влаштовується на роботу в художньо-виробничі майстерні, де пропрацює протягом кількох десятиріч.

З 1946 року регулярно брав участь в усіх обласних художніх виставках. Був учасником виставки, присвяченої 10-річчю возз’єднання Закарпатської України з Радянською Україною, що експонувалася в Києві, Москві, Таллінні та інших містах Радянського Союзу, республіканської виставки в Києві 1957 року та художньої виставки, присвяченої 40-річчю ВЛКСМ, яка відбулася 1959 року.

З жовтня 1960 року Адальберт Мартон – член Спілки художників СРСР. Рекомендації до вступу йому давали корифеї крайової школи живопису Йосип Бокшай, Андрій Коцка та Гавриїл Глюк.

Характеризуючи творчість художника, у своїй рекомендації Йосип Бокшай пише: «Він працює в пейзажной области живописи. Пише ліричні і індустріяльні мотиви, натюрморти, сочно, з смаком. Любується в красі природи, яку передає легко і живо. Пастелі його інтимні і пріємні. Художник постійно росте». У рекомендації Андрія Коцки читаємо: «Художник Мартон сумлінно праює над собою, показує постійний творчий ріст, останнім часом розширив тематику своїх робіт індустріальним пейзажем, зробив теж декілька дуже вдалих пастелів, до яких він має особливо пристрасть». «Он очень трудолюбив, и в его работе наблюдается постоянный прогресс...», – відзначив, у свою чергу, Гавриїл Глюк.

Факти біографії Адальберта Мартона свідчать про неординарність таланту художника, його могутній творчий потенціал, який, можливо, на повну силу вдома так і не зреалізувався.

Рішенням ХІ Пленуму правління Спілки художників УРСР від 14 січня 1973 року Адальберта Мартона виключають із Спілки художників СРСР у зв’язку з його виїздом в Угорщину на постійне місце проживання.

В Угорщині він поселився в місті Сексарді, де проживав його молодший брат, а трохи згодом – у Сазголомботті, неподалік Будапешта. Наполегливо й плідно працює, крок за кроком здобуваючи там визнання і славу. Він не загубився в чужому краї, стає відомим у Будапешті, малює для будапештських галерей, отримує від них замовлення. Вже через кілька років, у 1976 році, став членом Спілки художників Угорської Республіки. Йому надали окрему майстерню в будинку самоврядування у Старому місті.

У 2003 році уряд Угорщини нагородив художника Золотим хрестом за заслуги перед Угорською Республікою.

Помер Адальберт Мартон 22 березня 2007 року.

 (За архівними матеріалами, наданими відповідальним секретарем Спілки художників України Катериною Стельмах).

Володимир МИШАНИЧ