Доросле життя розпочалось з війни в Афганістані… (ФОТО)

Та вона не зламала, а тільки додала мужності та впевненості у собі

Війна в Афганістані торкнулась доль багатьох працівниківІ ршавського райвідділу міліції. Серед них – і підполковник міліції у відставці Іван Дорчинець.

Сам Іван Іванович зізнається, що він навіть у думці не припускав, що пройде через Афганське пекло. У жовтні 1984 року його призвали на службу в армію. Службу починав у Туркменії, звідки після 3-місячного карантину потрапив в Афганістан.

Новий 1985 рік Іван Дорчинець зустрічав у 59-й автомобільній бригаді разом із товаришами з рідної Іршавщини – Михайлом Добромільським, Михайлом Гарпашем, Іваном Ожоганичем, Іваном Фантою, Петром Пилипчаком.

Потяг до техніки допоміг Івану Дорчинцю опанувати військову професію водія. На КАМАЗі він перевозив паливо для військової техніки та боєприпаси. Його автомобіль завжди був головним у колоні. Отож неодноразово потрапляв під обстріли, після яких часто з-під бочки з бензином витягував нерозірвані патрони. А дірки затикав підручними предметами... Дорогу через перевал Саланг називали «дорогою життя».

У 1987 році, повернувшись з армії додому, Іван Дорчинець вирішує йти працювати в міліцію. Починав у патрульно-постовій службі. Через два роки вступає у Київську вищу школу МВС, на факультет підготовки кадрів кримінальної міліції. У 1994 році лейтенант міліції Іван Дорчинець повертається в Іршавський районний відділ міліції, де його призначають слідчим. Та він бачив себе тільки «опером», який невдовзі й став.

Доводилось розкривати усілякі злочини. Під його опікою досить тривалий час була Іршава, потім – села Луково, Імстичево, Приборжавське, Білки, Дубрівка, Мала Розтока, Велика Розтока, Малий Раковець, Великий Раковець,Заболотне та Лоза. Його часто призначали керівником груп із розкриття тяжких та особливо тяжких злочинів.

На долю Івана Дорчинця випало боротися з рекетирами, які, користуючись розпадом СРСР, займались вимаганням грошей у підприємців, а непокірним бізнесменам підпалювали автомобілі, магазини та кіоски.

Чимало клопоту оперуповноваженому карного розшуку Івану Дорчинцю завдавали неповнолітні злочинці. Про кримінальні пригоди Петрика з Білок знав чи не весь район. Не кожний дорослий злодій міг похвалитися такою кількістю крадіжок, як малий Петрик. Він пролазив у будь-яку квартирку. Легко проникав усередину магазину чи будинку, навіть металеві грати для нього не були перешкодою.

Іван Дорчинець завжди дотримувався аксіоми: «Злочинець повинен бути покараним». У його службовому кабінеті висіли листівки з крилатими висловами, сказаними у різні часи філософами та знаменитостями. Навіть з подвір′я райвідділу вікно службового кабінету Івана Дорчинця можна було відрізними від інших. Він дуже любив квіти, вирощував їх навіть на роботі.

Якось Іван Дорчинець у своєму службовому кабінеті… провів заручини. До нього звернулись особи ромської народності: мовляв, дочку зґвалтували. Але як тільки оперативник почав відбирати в потерпілої пояснення, та заявила: «Якщо він бере мене заміж – значить, не ґвалтував, а якщо ні – то зґвалтував»... З цього все і почалось. Іван Дорчинець знайшов гвалтівника у ромському поселенні села, привів у кабінет і… заручив із потерпілою. Після цього вже молодята пішли додому, в с.Собатино.

Економічна криза в країні, безробіття лише сприяли зростанню злочинності, частішали крадіжки з продуктових магазинів. 2002 рік був багатий на крадіжки. Власників приватних магазинів, особливо тих, хто не дбав про технічну захищеність приміщень, вранці часто чекали неприємні сюрпризи. І щоразу працівники карного розшуку неподалік місця пригоди знаходили кусок арматури, відірваний чи то з огорожі, чи взятий з будівельного майданчика. Таким чином  злодії двічі обікрали кафе в с.Заболотне,  бар  та магазин в с.Н.Болотне, продмаг в с.Вільхівка, навіть аптеку в с.ШирокеВиноградівського району.

Після наполегливих пошуків працівники карного розшуку Іван Дорчинець та Володимир Івегеш затримали братів-злодіїв із села Малий Раковуць. Один із братів, Володимир,  зізнався у скоєному. Після чого був затриманий і його старший брат, Петро. Володимир, окрім своїх дітей, виховував ще чотирьох дітей своєї сестри. А Петро не мав постійного місця проживання, ще й хворів на астму. З крадених продуктів у хаті знайшли тільки  обгортки цукерок, печива та чіпсів, все решту з′їли голодні діти. Міліціонерам стало  шкода малих, але батьків довелось відправити в тюрму, адже вони знайшли неправильне вирішення своїх фінансових проблем.

За період роботи у карному розшуку Іван Дорчинець неодноразово виявляв факти незаконного зберігання наркотиків, вогнепальної та холодної зброї, розкрив велику кількість злочинів. Підполковника міліції у відставці за період служби було нагороджено кількома медалями, грамотами та нагрудними знаками.

Знаходячись на заслуженому відпочинку, ветеран займається громадською роботою, велику увагу приділяє своїй сім′ї, яка раніше у значній мірі була обділена опікою глави родини, оскільки він понад 20 років служив людям.

З нагоди 26-ї річниці виводу військ з Афганістану начальник Іршавського райвідділу міліції Мирон Черничко  та голова  ради ветеранів та пенсіонерів Іршавського райвідділу Василь Микита, за активну життєву позицію і значний внесок у виховання молодого покоління працівників міліції, відзначили грамотою «афганця» Івана Дорчинця.

Віта Горзов, Іршавський РВ УМВС