Про внесок Марії-Терезії у розвиток Закарпаття

Реформи другої половини XVIII ст. мали важливе значення для Срібної Землі

Як вже повідомляли Karpatnews.in.ua, завтра о 12.00 розпочнеться освячення пам’ятника Марії-Терезії у сквері навпроти Кафедрального собору на вул. Капітульній в Ужгороді. 

Марія-Терезія увійшла у історію як правитель-реформатор і з огляду на те, що Закарпаття у ті часи було частиною Угорського королівства, її діяльність позначилася і на історії нашого краю. 

 

Правління австрійської імператриці Марії-Терезії (1740-1780) позначилося цілою серією реформ, спрямованих на зміцнення імперії Габсбургів. Особливо вони позначилася на найбільш економічно відсталих окраїнах імперії, яким було, зокрема, Закарпаття. 
Убогість селянських господарств позначилась також на їх податковій спроможності, стурбували державне чиновництво, та й саму Марію-Терезію.

Саме цей факт, а не лише гуманістичні ідеї філософів просвітництва, змушує її почати серію реформ, що стосувались в першу чергу угорської частини монархії. Королівська канцелярія і державна рада перш за все потребували знати, скільки жителів населяє ці землі, які поземельні відносини, які повинності має селянин.
Закарпаття в умовах реформ Марії-Терезії 

З середини 60-х рр. ХVІІІ ст. обережна мати Марія-Терезія і її різкий і нетерплячий син Йосиф ІІ почали правити за принципами освіченого абсолютизму. Своєю опорою вони зробили вузьке коло освічених бюрократів та регулярну армію. Серія же селянських виступів, особливо частих у найбідніших північно-східних комітатах Угорського королівства від Спішу до Мараморошу, жорстоко придушених дворянством і армією у 1766 р., привели імператрицю до висновку, що на підвищення податкової спроможності селянства можна розраховувати тільки в тому разі, якщо центральна влада і право виступить як активний суб'єкт у відносинах між поміщиком і його кріпаком. Почалась прискорена розробка реформ, центром яких мала бути відсталіша частина монархії, землі Угорського королівства.

Маніфест про урбаріальну (земельну) реформу опубліковано 14 червня 1767 р. Реформу заплановано провести на протязі двох місяців, проте в руських комітатах її здійснення затяглось майже на вісім років. В Марамороші її закінчено у вересні 1772 р., в Ужанському комітаті – в травні 1773 р., в Угочі – у квітні 1774 р., в комітаті Берег – у серпні 1774 р. Маніфест встановлював розміри земельного наділу. Вони були різними в залежності від родючості грунту, в середньому 18-24 гольди поля та 8-12 гольдів луків (гольд мав 0,432-0,575 га залежно від родючості грунту). У руських селах мало яка сім'я володіла повним наділом, тому урбарій тут фіксував у селян половину, четвертину і восьму частину наділу. Ті, що мали менше восьмої частини наділу, зараховувались до желярів, тобто селян без нерухомого маєтку. Селяни отримали право користуватись панськими пасовиськами і луками, лісами (не мали права полювати), продавати вино із свого виноградника. Загальна сума податків не мала перевищувати третину вартості урожаю з наділу селянина. 

Але найбільше значення для кріпаків мало встановлення розмірів панщини: кріпак повинен був працювати на панщині один день на тиждень з робочим тяглом, або два дні без тягла. Проте панство домоглось і винятку із правила - права примусити "ледачого" кріпака робити на панщині і більш того, возити панське збіжжя і товарний продукт власним возом, возити дрова до помістя, три дні на рік полювати в лісах для пана. В маніфесті вказувалось, що після виконання всіх вказаних повинностей кріпосний селянин міг працювати в маєтках феодала, в майорнях, але за особливу плату як найманий працівник. Це фактично перша правовим способом зафіксована згадка про трансформацію феодально залежного руського селянина у вільнонайманого працівника. 

Урбаріальні документи, заяви селян про їх старі повинності і земельні наділи, заяви старост важливі для дослідників ще в одному плані. Освічені радники Марії-Терезії наполягли на зрозумілості цих документів, тому сам маніфест був перекладений з латини на народні мови і навіть діалекти, в тому числі на руські. Записані заяви-присяги селян фіксувались навіть в говірках окремих регіонів і сіл. Тому ці документи, які зберегли мову XVIII ст. в її натуральному словниковому складі, представляють великий інтерес для істориків і мовознавців.

Втручання держави у відносини між феодалом і кріпаком, хоч і мало егоїстичний характер, бо держава турбувалася про податкову спроможність селянства, було все-таки в інтересах кріпацької маси. Проте державне управління не зуміло забезпечити контроль над проведенням в життя урбарію на місцях. В результаті реформа тут проводилась тими, проти кого вона була спрямована, дрібним і середнім дворянством, що засіло в комітатських управліннях. Вони зробили все можливе, щоб реформа була проведена на їх користь, ліквідувавши тільки найбільш кричущі несправедливості. Аналіз матеріалів реформи в руських селах показує, що там, навпаки, збільшилась кількість дворів кріпаків. Одночасно збільшилась і кількість половинних наділів, яких у руських селах до проведення реформи було мало. Чиновники, що проводили реформу, записували часто втричі більше дворів, ніж їх було до реформи. 

Але такий ріст викликався не розширенням площі оброблюваної землі кріпаками, але тільки роздрібленням тієї, яку вони мали до реформи. Справа в тому, що в селах часто з одного наділу жило декілька сімей, які сукупно платили за нього податок. Тепер їх силою розділили і примушули платити повний податок кожну сім'ю окремо. Таким чином дворянство могло демонструвати збільшення кількості тих, що мають платити податки. При цьому в жодному селі не зафіксовано повернення феодалами тих кріпацьких наділів, які вони захопили до реформи і здавали в оренду. Дворянство робило й інші обманні операції, зокрема приписки. Незважаючи на те, що в маніфесті вимагалась при записі чітка градація врожайності наділів, панство сміло записувало до кріпацьких наділів площі занедбані, зарослі чагарником як врожайну землю, за яку треба було платити повну суму податку. Перепис населення та його майнового стану в процесі реформи дали можливість фінансовим органам комітатів підрахувати і вивести загальну суму податків кожного села. Порівняно з дореформеним періодом число податків значно зросло. 

Успішно фальсифікували дворяни також і категорії сіл. Включення села до вищої категорії, ніж вона мала бути згідно наявності орної землі, її врожайності, наявності лук і т.д., вело до зменшення площі наділу. В результаті часто руський кріпак після реформи мав у двічі більше повинностей ніж до реформи. Експлуатація селянства призвела у 1786-1787 рр. до небаченого навіть у гірських районах голоду.

Свою вигоду знайшли в реформі і великі домінії Шенборнів, Перені, Телекі та ін. Під загальний рівень кріпосних селян підведено було і тих селян, які були до реформи в категорії королівських. Таким чином тільки Мукачівсько-Чинадіївська домінія одержала 1200 сімей, які раніше нічого не платили панству. Але те ж саме робили й інші домінії. 

Така ж доля спіткала і вільних селян, що користувались привілеями на основі старовинного волоського або німецького права. Всі вони після реформи опинились в стані закріпачених. 

Введення урбаріальної реформи практично уніфікувало становище феодально залежних руських селян. Їх навіть почали називати урбарниками. Поряд з ними існувала і невелика група відносно вільних контрактуалістів двох видів. Перші мали "вічні" контракти з поміщиками і ці договори залишались в силі. Другі мали тимчасові контракти, які мали бути скасовані реформою. Контракти могли укладатись і після фіксації реформи, але не "на вічно". Така категорія селян в руському середовищі відома тільки в Ужанській державній домінії. 

В цілому матеріальний стан руського селянства змінився не на його користь. Покращився стан правовий - головним чином завядки врегулювання панщини. Пан не міг уже надто свавільно обходтитись із своїми кріпаками (переселяти їх, розділяти сім'ї, наймати на роботу в інші господарства, вимагати "подарунки" натурою на кожне свято, тощо), з формально правової сторони селянин міг звернутись у суд, а комітатсьтке управління мало забезпечити йому адвоката. 

Невдоволений рішенням комітатського суду, який як правило був на стороні феодала, селянин міг дійти до королівського суду. Але і це не гарантувало йому досягнення справедливості, бо відомі судові справи (тяжба селян Великих Лучок з графами Шенборнами), що тяглися більш ніж сто років і не були закінчені до розпаду монархії Габсбургів. Десятиліття після введення реформи суди були завалені скаргами селян і цілих сіл в основному за безпідставне, з точки зору селян, переведення їх поміщиками до невигідних категорій. Проте панство завжди вміло довести свою правоту і в цьому їм допомагала сама урбаріальна реформа, яка була повна недомовленостей, формулювань, які можна було завжди трактувати двояко. Тим не менш урбаріальна реформа Марії-Терезії започаткувала зміни в руському селі, підірвала необмежений раніше авторитет поміщика. Недарма в руському фольклорі Марія-Терезія залишилась правителькою, "що хотіла допомогти селянам", хоча в дійсності вона та її радники дбали перш за все про інтереси абсолютистської держави.

Наступною сферою інтересів терезіанських реформаторів стала школа, чий стан визнали катастрофічним. "Шкільна освіта є справою політичною і такою вона буде завжди", – заявила королева Марія-Терезія. Кількість вчителів народних шкіл в країні (4500) була в два рази нижчою, ніж кількість населених пунктів. В руських селах взагалі не було шкіл. Адже не можна вважати школою навчання грамоти (читання церковно-слов'янських текстів молитвенника) дітей дяком. Дещо краща ситуація була в селах і містечках з мадярським населенням. Тут існували школи, засновані реформатськими общинами ще в період реформації. Але і тут на одного вчителя припадало 300 дітей. В 1773 р. був ліквідований орден єзуїтів, який на той час контролював всю шкільну систему в монархії. Маєток ордену, його грошові фонди були переведені до освітнього фонду. Саме це дозволило розпочати з цього фонду реформу шкільництва. 

1777 р. видано особливий шкільний статут для Угорського королівства Ratio educationis ("Система освіти"). За ним, завдання школи було не виховання богобоязних християн, а "добрих членів суспільства", що одержують освіту у відповідності із своїм соціальним станом. На базі цього статуту мала бути створена незалежна шкільна структура, відокремлена від церкви і підпорядкована Комісії шкільництва, яка була створена в рамках намісницької канцелярії в Буді. Територія королівства була розділена на дев'ять шкільних округів (дистриктів) на чолі з директорами, які мали слідкувати за тим, щоб вчителі дотримувались єдиної програми і вчили дітей на основі єдиних підручників. Комітати з руським населенням Унг, Берег, Угоча і Мараморош були включені до Ужгородського шкільного округу. 

Створювалось кілька типів шкіл. У селах діяли однокласні школи з одним учителем, де учнів навчали на рідній мові читати, писати і рахувати. В містах існували "нормальні школи" з трьома вчителями, чотирьохрічним періодом навчання, які готували вчителів для тривіальних шкіл. І, нарешті, середні школи трьох типів: нижча, т.зв. граматична, гімназія з класами поетики і риторики та академії, як перехідна ланка між гімназією і університетом. Середньою шкільною ланкою були також "латинські школи". Сюди відносились 3-х річні граматичні школи та 2-х річні гуманістичні, що разом складали 5-ти класну гімназію. В цьому типі шкіл поряд з латиною, німецькою та угорською мовами викладали також основи "руської мови", а також закон божий, арифметику, історію, географію, "природну історію" (природознавство), геометрію, фізику. Випускники таких шкіл мали слушний освітній рівень і могли викладати у середніх школах усіх типів. 

Університет в королівстві був один, з 1777 р. в Буді, в 1784 р. переведений у Пешт. Шкільний статут приймав до уваги в дусі просвітницьких ідей національну і конфесіональну диференціацію населення земель Угорського королівства. Практично всі етнічні групи, в тому числі і русини, одержали можливість навчати дітей у народних школах на рідній мові. В середніх школах навчання велось на німецькій мові при обов'язковому навчанні латині. Навчання всіх дітей від 7 до 13 років стало обов'язковим. В статуті вказувалось, що в селах і містечках діти повинні відвідувати школу зимою і літом до тих пір, поки не оволодіють програмою народної школи і не будуть визнані здатними до польових та інших робіт. Проте шкільний фонд, як згодом виявилось, не мав достатньо грошей для здійснення цих прекрасних просвітницьких планів і більшість із них залишились на папері. 

В Ужгородському шкільному окрузі здійснення реформи було доручено єпископу Мукачівської греко-католицької єпархії Андрію Бачинському. Після вигнання з Ужгороду членів ордену єзуїтів їхня резиденція (Ужгородський замок) і маєток були передані Марією-Терезією Мукачівській єпархії з тим, що вони будуть використані для здійснення в окрузі шкільної реформи. Подальше фінансування шкіл покладено на общини і маєтних місцевих дворян. Єпископ, що дуже добре знав бідність своїх приходів та скупість угорського панства, не бачив можливості здійснення такого розпорядження, але був добрим дипломатом і людиною широкого кругозору. 

1778 р. владика підписав угоду з представником намісництва у Братіславі графом Фештетичем про виділення в кожній парохії для учителя 6 кадастральних угрів землі, забезпечення житла та шкільної будови. Землю мали дати власники доміній та інших великих земельних маєтностей, а також королівська адміністрація. Ця угода без проблем була реалізована в комітаті Берег, де реформатори знайшли порозуміння з власником домінії графом Шенборном. Про що засвідчує "Декрет австрійської імператриці Марії-Терезії про дозвіл відкриття типографій та нових шкіл на території маєтків графа Шенборна". Держава забезпечила земельні наділи в комітатах Унг і Мараморош, в казенних домініях. Найбільший опір забезпеченню шкіл і учителів проявили поміщики в комітаті Угоча (Виноградівщина). В цілому слабке фінансове забезпечення призвело до того, що навіть часткове здійснення шкільної реформи в руських селах розтяглось на двадцять років. До того ж дуже часто родичі посилали своїх дітей у школи тільки під загрозою штрафів. Адже діти в селах виконували допоміжні, а часто і непосильні польові роботи. В результаті понад половини населення в руських селах залишалось і після реформи неписьменним. 
І все ж порівняно з дореформенним періодом ситуація наприкінці правління Марії-Терезії була вже значним кроком уперед.

Сергій Федака, "Нове Закарпаття"