Новий уряд може врятувати Україну або остаточно її «поховати»!

Чи не змарновані надії?

Більшість більшістю, але насамперед – розподіл теплих крісел. Загалом процес утворення коаліції в Україні майже завжди відбувається досить кволо й кулуарно через те, що крім призначення міністрів обговорюється й затверджується ще безліч інших посад (заступників міністрів, керівників держпідприємств, різного роду держагентств, квоти в областях тощо). Це здебільшого подається «під соусом» узгодження «тексту коаліційної угоди» та «принципів проведення реформ». Власне, краще було б, якби уряд створили суто на професійній основі, щоб протягом року-двох у ньому працювали не політичні фігури, а так звані «технократи», що займаються суто втіленням у життя певних державних проектів, кожен у своїй галузі, як це є нині в більшості провідних компаній. Однак останній варіант, здається, так і залишиться побажанням.

Менше слів…

Ми, мабуть, уже всі наслухалися про необхідність реформування економіки та інших сфер життя в країні. За останні півроку про це чули безліч разів, нині на основі реформ нібито формується коаліція, пишеться коаліційна угода, однак за місяць після завершення виборів і вже за 10 днів по тому, як ЦВК офіційно оприлюднив їх результати, імена нових міністрів ми так і не знаємо, тим більше не маємо й найменшого уявлення щодо змін у державному управлінні, які мають відбутися. Чому мають? Та хоча б тому, що в Адміністрації Президента вже заявили про першочерговість прийняття нової редакції закону про державну службу, а прем’єр-міністр Арсеній Яценюк не раз казав про зміни структури Кабміну, зменшення кількості міністерств тощо. Але як саме це відбуватиметься? Де участь громадськості, про яку так багато нам розповідали? Ну, хоча б відкрита експертна нарада, обговорення? Бо поки все так виглядає, що під певні сили (не суто політичні, а й такі, що зацікавлені в контролі тих чи інших галузей в Україні) створюються міністерства, змінюють держагентства, а згодом і замінять керівників  держпідприємств.

Зрештою, цього тижня Арсеній Яценюк заявив, що готовий підтримати проект коаліційної угоди, що розроблена «Блоком Петра Порошенка», після кількох несуттєвих правок. На сайті партії Президента всі бажаючі можуть ознайомитися з текстом цієї угоди й зробити власні висновки.

На перший погляд, чи не головною проблемою є обсяг документа в 66 сторінок і велика кількість часових рамок, чи то термінів, для виконання тих чи інших пунктів угоди (в основному мова йде про 2015 рік). У той же час більшість реформ і змін до законодавства, зокрема щодо децентралізації влади, зміни судової системи, напряму пов’язані зі змінами до Конституції, однак про них ідеться лише наприкінці. Там зокрема зазначено про створення тимчасової комісії ВР, яка б мала розробити узгоджений законопроект про зміни до Конституції, але ні терміну, ні ще якихось додаткових умов немає. Відтак усі реформи, про які стільки говорять, відбуватимуться на старій базі, тобто Конституції, яка в багатьох питаннях себе вичерпала й потребує першочергових змін, на основі чого вже можна робити якісь інші реформи.

І хоча проект угоди передбачає відповідальність уряду, його відставку в разі невиконання пунктів коаліційної угоди, нинішнім законодавством така норма не передбачена. А тому ще не факт, що в разі затягування з реформами питання роботи уряду не перетвориться в довгострокову «балаканину», а правових підстав для його відставки так і не настане. Єдине, що можуть зробити депутати, – так це наряду з голосуванням щодо відміни недоторканності депутатів (точніше, її обмеження суто виконанням депутатом своїх прямих повноважень) та імпічменту Президента проголосувати й відповідні зміни в закони, що регламентують діяльність уряду. Такий крок міг би стати певним поступом на шляху формування системи стримувань і противаг між гілками влади. Однак про це чомусь у проекті не йдеться. А тим часом у кулуарах більше розмов про те, хто й які посади обійме.

Не змарнувати шанс

Новий уряд і більшість у парламенті конче необхідні країні з багатьох причин, але чи не головним нині є питання економічної стабільності. На жаль, останні місяці показали, що тимчасовість (півроку, кілька місяців) перебування на посадах багатьох міністрів та їхніх заступників, зміна керівництва Національного банку призвели до інфляції в понад 20% (про це особисто заявила нинішня очільниця НБУ В. Гонтарєва), падіння ВВП на понад 7% та примарних перспектив економічного зростання в наступному році.

Зрозуміло, що військові дії на частині території країни не сприяють економічному зростанню, залученню інвестицій, розвитку бізнесу, однак цього тижня міністр фінансів визнав, що реальний курс долара мав би бути не більше 13 грн, а все решта – спекуляції. Виникає питання: і що ж це за влада, що дозволяє спекулювати з національною валютою і робити біднішим свій народ?

Схожих запитань нині чимало, однак поки ми не отримали жодних відповідей, бо… відповідатимуть, мабуть, уже члени нового уряду, решта чиновників, можливо, і новий голова Нацбанку, які в нас з’являться в найближчі тиждень-два. З огляду на коаліційну угоду (яку підписали на мить здачі газети до друку) і попередні дані про міністрів, що узгоджені коаліцією, важко казати про досвідченість, як і про професіоналізм багатьох із гіпотетичних міністрів (одна справа розповідати про реформи в ефірі, а зовсім інша – дійсно їх запроваджувати).

Здається, за останні півроку не раз чули тезу про обговорення кандидатур, залучення фахівців тощо. На ділі все більше змахує на «роздачу слонів» – кожному члену коаліції по заслугах, точніше, згідно з рейтингом на виборах і кількісним складом партії. Дежавю якесь…

Нехай мене назвуть популістом, але в нинішніх умовах прожити одній людині на 1200 грн на місяць неможливо. Проіснувати – так. Поки дії влади були спрямовані на скорочення державних витрат, і це зрозуміло, однак неспроможність утримати інфляцію, здорожчання життя, падіння купівельної спроможності населення на 30% говорять про те, що економічна політика уряду виконана на «двійку». Новий уряд нібито має це виправити, але прем’єр залишиться той самий, чи вийде щось із цього?..

Майже 10 років тому один політик (у спідниці) вже був готовий за будь-яку ціну посісти крісло голови уряду. До чого це призвело, мабуть, усі пам’ятають. Як вийде цього разу? Стане ясно вже протягом 2-3 місяців. Але буде дуже погано, якщо нагоду реформування не лише економіки, а й суспільства знову змарнують. Іншого шансу ми можемо й не отримати, у найближчі так років 100.

Віктор ЛАЗОРИК, "Закарпатська правда"