Міліціонер-самогубець із фатальної родини

Старшина райвідділу внутрішніх справ у закарпатському Берегові повісився на драбині в сараї, де колись петлю на шию кинула собі його ненька...

І знову мова – про нещастя в маленькому прикордонному місті. Як не прикро, трагедія сталася в сім‘ї, де біда здавна та з невідомої причини почувала себе доволі комфортно. Але, як кажуть, усе по порядку. Зокрема, у середу о дев‘ятій годині 27-річний правоохоронець Олександр Матіяш мав бути на роботі в ІТТ РВВС, але поріг цієї специфічної установи районної міліції вчасно не переступив. Колеги одразу ж ударили на сполох і почали телефонувати на мобільний. Однак живого голосу товариша так і не почули. Умить поїхали до нього додому на вул. Сечені, де всі двері холостяцько-міліцейського житла були зачинені. Один із правоохоронців відпер вхід до сараю й ледь не оторопів – на драбині висіло тіло молодика. Зізнався: побачити співробітника у зашморгу – видовище не для слабкодухих. Вже опісля сюди прибули лікарі-експерти, очільники районної міліції, керівники служб і підрозділів УМВС в Закарпатській області на чолі з полковником Олександром Гебешом (він – заступник Cергія Шаранича з громадської безпеки). За словами знаючих осіб, співробітник ізолятора тимчасового тримання вів досить самітницький, але не шкідницький спосіб життя. Та й мало що вказувало на його схильність до суїциду. Зрештою, не тільки психіатри можуть визначити, чи належить людина до групи ризику, кадровики також мали підстави твердити, що характер має дещо нестійкий, мінливий. Хоча алкоголем не зловживав, але поза роботою міг перехилити келих-другий. Словом, особливих проблем у особистому житті, на службі в тому числі, не мав, отже, і підстав лізти у петлю ніби не існувало.  
         У місті з приводу такого нерадісного й драматичного випадку кажуть: повішеник перед цим роковим учинком у тісному колі друзів мовив, що мати покликала його на той світ – ніби посеред ночі погукала. А відтак молодику приснився сон, що ненька жде його там, у небесах. Вона готова підставити йому плече у всіх його труднощах. І він пішов за її голосом – вона командувала, а він виконував таке веління. І вже на ранок опинився там, де не мав би бути. Бо ж грішно свідомо йти з життя через повішення. Звісно, це небилиці та фантазії, якісь вигадки, але суть життєвого сюжету в тому, що молодий правоохоронець, який недавно отримав звання старшини, став самогубцем рівно через три роки по смерті матері.
          Однак правдою, а не вимислом є те, що саме у цьому приміщенні й на цій самій драбині повісилася мати на ім‘я Валентина (у дівоцтві Редько) вже покійного на сьогодні співробітника райвідділу внутрішніх справ  – ця оказія сталася три роки тому. Кілька слів про неї: жінка працювала у школі, але в роки ринкових реформ, коли з уроків неможливо було прогодувати сім‘ю, змінила місце роботи. Подалася на базар, де й торгувала м‘ясною продукцію та заробляла на хліб для себе та для малолітніх на той час сина й доньки. З чоловіком Іваном, педагогом-спортсменом й уродженцем Тернопілля, розлучилася. До речі, у цю область вийшла заміж і їхня донька Зіна, де вже звила своє сімейне гніздечко. А тоді, пригадується, як грім серед ясного неба містом покотися недобра та лиха новина – Валентини Матіяш із ринку не стало. Повісилася ранком на власному обійсті – як і зараз учинив її син. Колеги-вчителі, базарники, знайомі, покупці були шоковані – ще вчора жінка-трудоголік (1964 р. н.) торгувала, а вже наступного дня її серед живих не знайшлося. А знали цю особу багаточисленні учні, мешканці приміського Затишного та, власне, й самого Берегова. Ще епізод із родинної дійсності. Зашморг на шию накинула собі також її сестра – дуже чарівна та красива дівчина, яка вчилася у Львові й студенткою приїхала додому з молодиком. Сказала, що це її наречений. Утім, мати протестувала проти такого вибору надто вже красивої доньки, внаслідок чого остання не захотіла більше жити на білому світі. І дотепер нічого не відомо про їхнього брата, який ніби-то був валютником і пропав безслідно років з двадцять тому.
    А коли до цього додати, що якось загадково у Затишному з життя пішли медпрацівниця мати й батько-ветлікар (він, обприскуючи хімікатами сад-виноград, вулики на власній пасіці, надихався випарів і помер від отруєння), то вийде не вельми втішна вервечка утрати одного окремо взятого родоводу. Над ним висів якийсь фатум долі – невідворотність жеребу, вказаного зверху.

НЕСТОР АДАМЧУК, м. Берегово