Людина, яка переплела математику й медицину!

#«Закарпатcька правда»

Математика в медицині, розробка й патентування камери штучного мікроклімату, власні комп’ютерні програми, кілька вищих освіт та знання щонайменше чотирьох сучасних і кількох стародавніх мов, поетичні студії – це невеликий і дуже поверхневий огляд того, що за своє життя встиг осягнути непересічний вчений, професор, доктор наук, заслужений лікар України (регалій занадто багато!) Олександр Торохтін із Закарпаття.

Не буде перебільшенням, якщо скажу: різностороннішого співрозмовника, ніж він, я не зустрічала. Людина-енциклопедія, людина-душа, для якої все навколо – вражаюче, неймовірне, прекрасне…

Людина – як... задача

– Олександре Михайловичу, розкажіть про себе.

– Я з кількаденного віку живу на Закарпатті, куди батьки отримали направлення на роботу. З дитинства захоплювався фізикою і математикою, але все ж вирішив пі¬ти в медицину. Медфак закінчив на відмінно, відтак пішов працювати в курортне управління, якому й віддав 27 років, захистив кандидатську, докторську. Зараз працюю завіду¬вачем кафедри біохімії, фармакології та фізичних методів лікування медичного факультету УжНУ.

– Знаю, маєте п’ять освіт...

– Ого, порахували… Для мене не стояло питання в кількості, все робив заради знань. Ось і в Харкові вчився, вже будучи професором.

– Нещодавно я почула вашу лекцію про поєднання математики й медицини. Що це?

– Ви зацікавилися тим, чим займаюся, можна сказати, все життя, і що зараз вилилося в конкретні напрацювання. Почалося все з того, що не так давно до мене підійшли студенти й запропонували прочитати лекцію на студконференції. Я вирішив розповісти про математичні аспекти в медицині. Фактично, це спроба описати стан хворого в математичній системі координат. Якось подумалося: чому математики можуть вирахувати найточнішу траєкторію для польоту на місяць, але не бралися за те, що тут, на землі, – за людину? На жаль, досі в медицині в математичному сенсі все зводилося до ліжко-місць чи кількості хворих. Але може бути й інший підхід: за допомогою математики можна чітко обчислити стан хворого та оптимальний спосіб лікування. Ця ідея не давала мені спокою роками. Утім, усе впиралося в те, що математик знає математику, а лікар – свою спеціальність!

– Між ними глибока прірва...

– Так, і до кого з математиків я не звертався, ніхто не міг зрозуміти, чого я хочу. Тому й вирішив вступити на математичний. З часом перші напрацювання вилилися в докторську. Але захиститися можна було тільки по медицині, тож математику з роботи довелося вихолостити. Та посіяне зерно росло, думка зріла, і зрештою зараз я чітко дійшов до створення нового розділу, якого ще офіційно немає, – але це буде «Аналітична медицина». Я вирішив синтезувати дві науки, завдяки чому зможемо сформулювати стан людини як математичну задачу. Готуючи таку лекцію, подумав, що треба підготувати матеріал для студентів, видати бодай брошуру. Але потім зрозумів, що в такі обсяги не вкладаюся, тож зробив монографію, а зараз і книга вже готова.

– Чи можемо все це пояснити на конкретному прикладі?

– Уся медицина базується на симптомах, за сукупністю яких роблять певні висновки. Наприклад, головний біль, або будь-яка інша ознака недуги – може бути притаманна багатьом хворобам. За допомогою диференційного діаг¬нозу (тобто аналізу) в медицині ми визначаємо, що може спричинити цей біль чи викликати відповідні клінічні зміни, відтак визначаємо, що за ним приховується, в цьому, власне, і полягає лікарське мистецтво. В математиці все має бути чітко – тобто все має принципово відповідати на питання «так» або «ні», тому виникла ідея розділити симптоми на протосимптоми, кожен із яких говорить про щось одне чітко вимірне: час виникнення, періодичність, пов’язаність із роботою нервової системи, серця, легенів, печінки тощо. З точки зору метрики кожен протосимптом є одним параметром, за сукупністю багатьох можна скласти картину. І якщо людина-фахівець може забути щось, у силу обставин випустити щось із поля зору, то комп’ютер – ні, він одномоментно спостерігає тисячі параметрів і здатен запропонувати конкретні оптимальні для конкретного хворого шляхи розв’язку. Й це підвищує діагностичну цінність такого методу, певен, що такий підхід сприятиме виокремленню недуг, про які нині й не підозрюємо.

Математичний підхід до медицини дозволить нам зробити багато нових висновків. У тому числі, приміром, чи варто одразу повертати людину до повного одужання (хоча це звучить парадоксально)? Однак іноді краще довше перебувати в напівхворобливому стані, щоб не вичерпати резерв захисних механізмів, аніж виснажити наявні ресурси. Але ми повинні знати й те, чого хоче сама людина, – швидко одужати, аби зіграти, скажімо, в чемпіонаті з футболу, отримати «олімпійське золото» й, високоймовірно, після цього, на жаль, померти від перенавантаження, або обрати інший варіант: сидіти на трибуні й уболівати роками, спостерігати за грою інших, та без нагород... Це кожен вирішує сам, це – свобода особистості. І ці питання також проникають із аналітичної медицини в сферу соціальну, економічну.

– Навіть економічну?

– Так, уявіть: за допомогою ново¬го підходу ми впевнено визначає¬мо, які аналізи робити доцільно й необхідно. Якщо з сотні можливих до¬цільно при певній патології зробити лише три, то це економія кош¬тів і наскільки легше для самої людини!

– Може, є сенс рухатися далі й створити комп’ютерну програму, яка би за сукупністю симптомів давала результати, діагнози?

– Комп’ютерна програма вже є, я її сам розробив і продовжую вдосконалювати. Це програма «Medic-TORA» [Topologic Objects (or Objective) Research Analyse]. Вона графічно показує стан хворого не тільки на мить недуги, а й те, яким він має бути. Ми отримуємо вектор, на який людину треба змістити з існуючої точки в точку повного або часткового (за потребою) оду¬жання.¬ Але як змістити – це наступний етап, бо треба врахувати, як фактори лікування впливають на пацієнта. Скажімо, валер’яна заспокоює, кофеїн – тонізує. І постає питання, що давати? Залежно від того, в якому вихідному клінічному стані людина знаходиться, будемо її спрямовувати в напрямку, необхід¬ному для нормалізації її стану. Ми все це готові віддати на розгляд та розсуд обчислювальної машини, але це – наступний фрагмент роботи, що потребує збору величезної бази даних, яка має стати чимось на кшталт «самовиховуючої» системи, котру спочатку обов’язково супроводжують фахівці-експерти.

– Це мені нагадує фентезі, коли роботи без участі спеціаліста лікують. Це можливо?

– Так, ми до цього йдемо.

Нові патенти та висновки

– Краєм вуха чула, що стоїте біля витоків створення камери штучного мікроклімату...

– Так. За радянських часів із Польщі на Закарпатті перебрали досвід використання соляних копалень для лікування, створили обласну алергологічну лікарню. До речі, в вересні 2014-го виповнилося б 90 років від дня народження мого батька: саме за його проектом побудували свого часу Респуб¬лікансь¬ку алергологічну лікарню в Со¬лотвині, а відтак НПО «Реабілітація» в Ужгороді. Мрію, щоб НПО назвали іменем батька – Михайла Дмит-ровича Торохтіна. Але я відволікся. Так ось, уже після створення лікувального відділення під землею в Солотвині ми з батьком дійшли дум¬ки, що було б добре, якби соля¬ні камери не прив’язувалися до якогось місця, щоб такий мікроклімат можна було створити будь-де. Так і виник¬ла ідея апарату, який прокачує повітря через сольові ре-шета, збагачуючи його кристаликами солі, генеруючи таким чином мікроклімат, який повністю аналогічний мікроклімату соляних шахт. Із батьком свого часу запатентували такий пристрій (пріоритет від 5.07. 1982, патент виданий 18 жовтня 1986 року), названий УСА-1 (абревіатура російською: устройство сухого аэрозоля), прилад згодом за рішенням Мінздоров’я СРСР використовували по всьому Союзу.

Талановита людина – талановита в усьому

– Знаю, що крім науки маєте купу захоплень…

– Навіть не знаю, з чого починати… Люблю класичну музику, сам навчився грати на гітарі…

– А вірші?

– Знаєте й про них? Пишу, цього тижня, приміром, отримав перший екземпляр нової збірки під назвою «Благо несущее». Перші твори нещадно розкритикували, але «вилікував» мене Василь Вовчок: «Ти не зрозумів, хлопче! Річ у тім, що якщо вони пустять тебе до себе, то треба буде всім їм піти! Пиши!» Ця порада повернула мені внутрішній спокій, і невдовзі вийшли нові збірки, поема «μετα αποκαλυψισ [Після одкровення]», яка, до речі була освячена архієпископом, потім зав’язалася дружба з Петром Скунцем. Щодо поеми він сказав: «Я дуже хотів би, щоб мені вистало сил перекласти її українською». Минуло років 5, як раптом він мені зателефонував і каже: «Олександре, як ти за ніч написав поему, так я за ніч переклав її, йди, послухаєш…» Вийшло так, що в мене сльози на очах з’явилися, – таким генієм був Петро Скунць!

– Розкажіть іще цікавинки!

– Розкажу, як досліджував молитву «Отче наш». Як відомо, ці слова сам Ісус промовляв, але записали їх євангелісти-апостоли Матвій та Лука трохи по-різному. Мені було цікаво, що ж саме Ісус говорив, тож провів аналіз давньогрецького, латинського, староанглійського, англійського, старослов’янського, староруського, російського, українського, угорського варіантів. І дійшов цікавих виснов¬ків. Це не просто молитва – це дуже потужна інструкція поведінки, у тому числі в математиці. Я даю навіть аналітично-математичне трактування молитви. «Хліб наш насущний дай нам сьогодні» – проси стільки інформації, скільки потрібно; «Не введи в спокусу, збав від лукавого» – не додавай нічого придуманого. І звернення «Отче» треба сприймати не як просте звернення до творця, а як гіперзакон. Ось, приміром, як є теорія відносності в фізиці, так є закон вищий для соціальної поведінки. Ісус цей закон викладав доступними на той час словами. Я скрупульозно підійшов до цього дослідження, бо для мене як ученого основне – непорочність, неупередженість того, що робиш. Адже будь-яка фальш рано чи пізно вилізе! До речі, саме так я випадково знайшов і велику помилку в «Еклезіасті».

– Помилку в Біблії?

– У перекладі Біблії. Пам’ятаєте вислів: «Суєта суєт, усе суєта. Що би ти не робив, як би ти не переживав – усе суєта»? Так ось, я дослідив, що латиною написано так: «Усе – суєта, але якщо є те, що не дає спокою ніколи, навіть вночі – це не суєта (дослівно: haec non vanitas est» (Liber Ecclesiastes 2:23)», тобто душевна рівновага не є суєтою. Ця фраза ставить текст, зокрема, латинського варіанту – на порядок вище.

– Олександре Михайловичу, чи відчуваєте вік?

– Не відчуваю, і це важливо. Я молодий у душі, але іноді вже з’яв¬ляється таке дивне відчуття, що чогось можу не встигнути – розумію,¬ скільки часу треба, зусиль для досяг¬нення результату. Але в цьому ж контексті додам власний улюблений вислів: «На жаль, ми ніколи не дізнаємося, чи мали рацію».

– Дякую за розмову! І щирі вітання з днем народження!

Наталія ПЕТЕРВАРІ, "Закарпатська правда"

Кто-то бросил камень –

и...

пошла волна…

Кто-то бросил слово –

поплелась молва…

Кто-то бросил правду

ложь всех объяла...

Кто-то предал друга –

началась вражда…

Кто-то бросил соху