Професор Василь Забашта: «Живопис – творіння вищого рангу»

Сучасна траса – асфальтівка пролягала у напрямку від столиці до Богуслава, а там, ще далі, дорога простішала до села Дешки. Ця місцевість знаменита не тільки тим, що тут тихо плинуть води річки Рось...

Богуславщина – це той край, звеличений класиком Нечуй – Левицьким у вічнім творі « Кайдашева сім’я». Від кінця 60- х років минулого віку і донині, у цьому напрочуд красивому селі замешкав Василь Іванович Забашта з дружиною – Людмилою Іванівною.
Знайомство з видатним митцем, педагогом, громадським діячем відбулося у буремні дні Революції Гідності. За порадою відомого, знаного і знатного художника Феодосія Гуменюка відвідав виставку творів і прийняв участь у прес – конференції Василя Івановича. Його картини не можуть залишити байдужими людей, які люблять і цікавляться українським малярством. Коротке знайомство з подружжям Забашт і запрошення, таке просте і щире : « Приїжджайте до нас у Дешки, коли прийде літо».
Щоб скласти уяву про красу природних ландшафтів села, бракує слів. Тут побачите – і невисокі з округлими вершинами гори Київщини , і яри, балки, пагорби, урвища, розлогі долини, здається наче потрапив на територію казкового князівства, із ясних спогадів дитячих років. Юрко, онук Василя Івановича, виявився добре поінформований екскурсовод, він оповів коротку історію села, показав, де колись стояла козацька церква, де млин, де – сільська корчма… Ми удвох пройшли по периметру усю відстань довкола Дешок. Враження і емоції незабутні, трішки постояли над рікою Рось, милуючись чарами водної артерії.
Рід Забашт походить із Слобожанщини. Батько, Іван Федорович – з чумаків, мати – Ганна Іванівна, з хліборобської родини Живолупів. 18 липня 1918 року на хуторі Бабенковому, Ізюмського повіту, Харківщини народився майбутній Художник.
Світ кольорів вражав його ще змалечку. На печі мав « картинну галерею», з обгорток від цукерок, котрі привозили батьки з ярмарок. Малював скрізь, на парканах, на стінах хати, на корі дерев. Мав, чи не вроджену любов до книжок і майстрування. У віці 12 років написав перший портрет, олійними фарбами, свого дядька по фотографії. 1938 – й рік, став роком сповнення заповітної мрії. Василь Забашта – студент Харківського художнього училища. Пощастило на наставників, учителів, - В. Касіян, А. Головашов ( учень В. Сєрова). Митець згадує : « До цього часу пам’ятаю руку Василя Ілліча Касіяна, яка допомагає моїй правиці відчути олівець при рисуванні й веде за собою».
Та недовгим було щастя студентське… Відправили на радянсько – фінську війну. Отримав важке поранення. Перебував у стані клінічної смерті. Чудотворний порятунок, Господь не дав померти, бо багато чого ще сотворити мав, так накреслено  було Вищими Силами. Друга Світова. Пішов добровольцем, знов отримав поранення, одужав, пройшов через усі пекла війни, до Берліна і Праги. Доля була доброю до пана Василя ( він сам так вважає ), у червні 1945- го в Угорщині познайомився з художником, паном Хорватом, мав можливість півтора місяці творити і спілкуватися з майстром живопису..
Війна позаду. Почалося поступове втягнення у мирне життя. Студент Харківського художнього інституту, пізніше студент КДХІ. Навчався у Карпа Трохименка, керівника історико – батальної майстерні. Жах і лихо, які несла війна передав символічним полотнам – « Салют перемоги», « З походу не вертаються сини».
Дуже важливими для живописця стали 60 – 70 роки. Час переосмислення свого життя, пошук відповідей на віковічні питання, - якого народу він син, чому розмовляє мово чужинців, чому руйнуються пам’ятки української історії, ще багато болючих Чому ? Потім були щасливі знайомства, з вченим – біологом Миколою Шарлеманем, бібліографом Григорієм Колядою, мистецтвознавцем Степаном Таранушенком, Іваном Гончаром, який відкрив і показав нам скарби українського  народу. Забриніли звуки бандури у домівці Забашт, широко долинав спів українських дум у виконанні Григорія Ткаченка. Як каже сам видатний митець: « Став українцем не за паспортом, а за покликом пращурів».
70 – 80- ті роки. Участь у багатьох пленерах, подорожі Україною, пізнання її правдивої історії. Активна участь і праця у Товаристві охорони пам’яток, разом з В. Задорожним. В. Данилейком, І. Гончаром.
Чорнобиль  - 1986 – го змусив задуматись, не лише над долею Матері – природи, а й над тим, що коїться з людськими душами. З цих роздумів народилась картина « Люди, люди. Захистіть пісню», портрет бандуриста Василя Литвина на тлі палаючої ЧАЕС. Це був період невтомної, натхненної праці, герої  його робіт – Тарас Шевченко, Петро Сагайдачний, Гальшка Гулевичівна. Він, яко Митець став на захист рідної природи,мови, усього українського, не сам один, а вся родина – дружина, син, дочка. Це один з відтинків життя, коли митець частенько повторював : « Запульсувала кров у пальцях, хочу писати !». Василь Забашта не тільки прекрасний пейзажист, високопрофесійний портретист, вишуканий маестро натюрморту…, та хто краще скаже, аніж він сам : « … я зрозумів роль пейзажу. Пейзаж – це зримий образ Батьківщини, який  пробуджує у людей родовий « ген», виховує патріотичні почуття». Не секрет, що творчість живописця – тяжка і дуже непроста праця. Істинна творчість вимагає від художника повної самовіддачі, емоційної і духовної перенапруги.
Ще раз почуймо мудрі слова не тільки художника, а й педагога – наставника, батька, діда і мудрого українця : « Ким би ти не був – будь Людиною, неси Любов, Добро, живи у злагоді з Природою, будь Патріотом».
Візьмемо у союзники і погляд світоча філософії і езотерики  Рене Генона : « … два шляхи – правої і лівої руки. Перший шлях назвав своїм центром « Агарті» - сховане місце Добра». Родинний будинок Забашт у Дешках, одне з місць, де панує Добро, теж дещо захований від людського ока, бо потопає у зеленому океані.
І деякі міркування на завершення. Напевно, ніщо хороше не дається людині у житті задарма. Звичайно, мова не про гроші. Ціна ця буває непомірно висока, інколи – ні, але вона є. Якщо щось радісне, позитивне відбувається у житті людини, значить вона це заслужила, вона цього достойна !
У 2009 році побачила світ книжка – сповідь Василя Забашти « Світ очима художника».( Складається з двох частин, частина третя ще у роботі..). Цю титанічну працю ( запис і упорядкування ) виконала людина, яка найкраще знає Василя Івановича, як художника, українця, мислителя, його вірний соратник і дружина – педагог Людмила Іванівна. Великі зусилля до появи книжки доклали – Ростислав і Галина Забашти,  вчений дослідник і професійна мисткиня.
Один аргентинський психотерапевт писав : « Щастя – це впевненість в тому, що ти на вірному шляху». Василь Забашта йшов і йде своїм шляхом, отже вірним. А його живопис – це творіння вищого рангу !
 
Андрій Будкевич.

Р.S. Ця публікація, скромний дарунок на 96 – ти річчя ( 18 липня ) народному художнику України, професору Василю Івановичу Забашті, з найкращими побажаннями і великою повагою, ваш Андрій Будкевич.