Який він, фан-клуб Володимира Путіна в Європейському парламенті

Праві єврорадикали не приховують, що їхня мета – розколоти ЄС зсередини.

У вівторок, 1 липня, офіційно розпочав роботу Європейський парламент (ЄП) нового скликання. В 2014 року у представницького органу влади Євросоюзу з'явиться нова риса, яка досі здавалася неможливою: до ЄП пройшла рекордна кількість праворадикальних депутатів.

Причому більшість із них обрано в країнах "старої Європи".

Але це не єдиний привід для здивування. Крайні праві, які пробилися в Європарламент, стають головними союзниками Кремля в європейській владі.

Це видається особливо парадоксально, якщо згадати, що українських правих радикалів Росія називає "бендерівцями" і використовує як підставу для збройного конфлікту на території України.

Втім, тут немає нічого дивного, адже у Кремля і в європейських радикалів – схожі завдання. Європейські партії правого спрямування не приховують, що їхня мета – розколоти ЄС зсередини.

Однак про беззастережний успіх крайніх правих нині не йдеться.

Хоча союзникам Москви вдалося значно збільшити свою присутність у новому Європарламенті, вони так і не змогли оформитися в політичну групу, яка дала б їм набагато більше інструментів впливу.

Як виявилося, в європейському правому таборі немає єдності. Тому об'єднатися в ЄП правим радикалам не вдалося, але це вийшло у правих популістів.

Союз проти ЄС

За часів холодної війни головною опорою СРСР на "ворожому" Заході були ліві.

Сьогодні ж в унісон з Кремлем співають також чимало європейських правих. Росія "дружить" з усіма, хто проти єдиної Європи, і тут радикали стали для неї найкращими союзниками. На руку єврофобам зіграли фінансова криза, заходи жорсткої економії, вжиті національними урядами, і посилення невдоволення зростанням кількості мігрантів.

Наслідки не забарилися.

У новому Європарламенті європейцям доведеться мати справу з результатами травневих виборів, які експерти вже назвали для ЄС "катастрофічними".

Партії, що виступають за розпад Євросоюзу, стали переможцями виборів до ЄП у Франції – країні-засновниці ЄС, Великобританії та Греції. У Данії, Нідерландах та Німеччині вони значно посилили свої позиції.

Головним тріумфатором у ЄП нового скликання стане французький "Національний фронт", який очолює харизматична Марін Ле Пен. За п'ять років, що минули з попередніх виборів Європарламенту, її партія піднялася з шостого на перше місце, отримавши чверть голосів французів.

У новому скликанні ЄП у "Національного фронту" буде 24 представники, при тому що в минулому їх було лише три.

Ле Пен вважається першим союзником Володимира Путіна на Заході, і вона зовсім не приховує своїх симпатій до російського керівництва.

Ідеологія партії побудована на критиці ЄС, на руїнах якого її лідери пропонують створити Пан'європейський союз за участі Росії та Швейцарії, при цьому категорично виключаючи можливість участі США і Туреччини.

Ще однією несподіванкою виборів став результат "Партії незалежності Великобританії" – 26% голосів. Вперше в історії країни вона обійшла грандів британської політики – лейбористів і консерваторів.

Підкреслимо ще раз – вона обійшла навіть консерваторів Девіда Кемерона з його помірним євроскептицизмом.

Геть "напівдії" - "Партія незалежності Великобританії" не просто скептик, вона вимагає виходу Сполученого Королівства з ЄС! Протягом найближчих п'ять років їй забезпечені 24 місця в Європарламенті, що на 11 більше, ніж у минулому політичному сезоні.

У Данії вибори Європарламенту виграла праворадикальна "Данська народна партія". Але оскільки країна менша за розміром, її вага в ЄП також дещо скромніша – радикали отримали чотири мандати.

У Греції на перше місце вийшли ліві радикали з партії "Сиріза", які також виступають за розпад ЄС, а на третьому опинилися праворадикали неофашистського спрямування "Золота зоря", що вперше брали участь у виборчому процесі.

Свої, хоча й нечисленні, місця отримали і праворадикали Нідерландів, Угорщини, Болгарії, Німеччини, Фінляндії, Польщі, Литви та інших країн.

Загалом новий парламент ЄС виявився антиєвропейським більш ніж на чверть!

Фан-клуб Володимира Путіна

В Європі існує 25 основних ультраправих партій, підрахували експерти угорського інституту Political Capital, які присвятили дослідження впливу російської політики на крайніх правих. З них 15 відкрито підтримують Росію, сім – "нейтральні" і тільки три – "ворожі". До останніх можна віднести крайніх правих з деяких колишніх радянських республік і країн соцтабору, наприклад Румунії та Латвії.

Там навіть радикали не можуть собі дозволити дружити з Кремлем – виборці цього не зрозуміють.

На чому заснована ідеологія фан-клуба Путіна?

Одним партіям (часто з релігійним компонентом) імпонують його категоричні погляди – боротьба з гомосексуалізмом, націоналізм, політика порядку, державний контроль над стратегічними секторами. Інші керуються виключно геополітичними розрахунками, сприймаючи Росію як противагу США.

Втім, різниця в ідеології цих партій не зводиться виключно до Росії. В інших сферах діяльності вони також мають чимало суперечностей. Одні хочуть виходу своєї країни з Євросоюзу, інші прагнуть реформ, а треті – просто зміни влади. Як результат, ультраправих у новому парламенті буде дійсно більше, ніж будь-коли, але це не додасть їм єдності.

До цього ще далеко.

Партії правого спрямування, що потрапили в Європарламент, умовно можна розділити на три групи.

Марін Ле Пен, topwars.ru

Перша – об'єднання правих навколо Марін Ле Пен.

Після перемоги на виборах від француженки відвернулася удача. Главі "Національного фронту" не вдалося створити політичну групу (фракцію) на базі свого "Європейського альянсу за свободу".

Створення групи гарантувало б її представникам місця в комітетах і відкривало доступ до мінімум 20 млн євро бюджетного фінансування.

Радикальних депутатів, готових працювати в ЄП під її керівництвом, було більш ніж достатньо. До радикальної політгрупи погодилися записатися 38 депутатів за мінімально необхідних 25 особах.

Але спрацював інший запобіжник, закладений у правилах ЄП: фракція має складатися з представників як мінімум семи держав. Марін Ле Пен не вистачило двох країн. Вирішальною стала відмова брати участь в об'єднанні польських "Нових правих" і литовської партії "Порядок і справедливість".

Найджел Фараж, svejo.net

Литовці визнали за краще приєднатися до конкуруючої групи правих єврофобів, яку очолює Найджел Фараж, голова "Партії незалежності Сполученого Королівства".

Це - друга умовна група правих в Європарламенті.

Фараж – старожил Європарламенту, він вже очолював групу євроскептиків в ЄП минулого скликання. Йому, на відміну від Ле Пен, вдалося знову створити в ЄП фракцію, що матиме назву "Європа свободи і прямої демократії" (ЄСПД). Правда, його альянс не буде настільки правим і радикальним, яким була б група під керівництвом Ле Пен.

Ключовий союзник Фаража – партія італійського коміка Беппе Грілло "Рух 5 зірок". Як каже її лідер, партія не вписується в традиційні поняття "правих" і "лівих", він сам називає її популістською. Те саме стосується і "Партії незалежності Сполученого Королівства", яка хоч і декларує праву ідеологію, але намагається дистанціюватися від "крайніх". Найчастіше її характеризують як правопопулістську.

Щоправда, це не скасовує проросійської орієнтації ані лідера ЄСПД, ані представників "5 зірок". У минулому складі ЄП група Найджела Фаража була автором безлічі проросійських резолюцій, як у політичній, так і в енергетичній сфері. Фараж називає Володимира Путіна тим лідером, який викликає у нього захоплення.

Варто зазначити, що групі Фаража належить авторство найгостріших формулювань щодо української партії "Свобода". У своїх варіантах резолюцій по Україні група нерідко називає її прихильників "екстремалами і шовіністами".

І, нарешті, окремої уваги варта третя підгрупа правих партій, які потрапили в ЄП.

Це ті політсили, з якими ніхто не хоче мати справу. До них можна віднести угорську "Йоббік", грецьку "Золоту зорю" і німецьку "Націонал-демократичну партію". Навіть Марін Ле Пен їхні заяви здалися занадто "фашистськими", щоб оформлювати з ними офіційні спілки.

До речі, українська "Свобода" донедавна входила на правах спостерігача до Альянсу європейських національних рухів, заснованого сумнозвісним "Йоббіком" (що виступає за приєднання Закарпаття до Угорщини). Але в березні цього року "свободівці" заявили про неможливість подальшої участі в об'єднанні.

Це сталося після того, як Альянс публічно підтримав дії Росії щодо України.

Окрім ультраправого флангу, є у Москви підтримка і на ультралівому. "Коаліція радикальних лівих" під керівництвом глави грецької "Сирізи" Алексіса Ципраса послідовно наполягає на необхідності зберегти добрі відносини з Кремлем.

Ципрас називає новий український уряд фашистським, а на ЄС покладає відповідальність за криваві події в Україні. Ліві та праві радикали в даному питанні виступають спільно, традиційно намагаючись блокувати антиросійські резолюції ЄП.

"Дружня" підтримка

Чутки про те, що Росія фінансує окремі праворадикальні партії в Європі, відомі давно. Але конкретних підтверджень не було до недавнього часу – до скандалу, що вибухнув в Угорщині наприкінці травня, за кілька днів до виборів ЄП.

Влада країни звинуватила представника партії "Йоббік" Белу Ковача у шпигунстві на користь Москви. Прокуратура звернулася з офіційним запитом про позбавлення недоторканності євродепутата, що посідав третій номер у списку.

Слідчі не розголошують деталей висунутих йому звинувачень. Відомі такі факти: політик занадто часто зустрічався з російськими дипломатами, раз на місяць літав до Москви і погодився бути спостерігачем на кримському референдумі.

За даними WikiLeaks, тісними зв'язками з Кремлем може "похвалитися" і болгарська праворадикальна партія "Атака". Її представники послідовно виступають проти антиросійських санкцій, всіляко підтримують кремлівський енергетичний проект "Південний потік" і, звісно, визнають перехід Криму під юрисдикцію РФ.

Дослідник Сінікукка Саарі (Sinikukka Saari) з Фінського інституту міжнародних відносин виділяє кілька напрямків, у яких діє Росія, щоб підтримати потрібні для себе рухи.

Перший – це встановлення контактів і заснування нових політичних проектів. Другий – створення неурядових організацій. Третій – підтримка дружніх ЗМІ.

При цьому приховувати близькість з Росією ніхто навіть не намагається. Наприклад, угорська "Йоббік" і грецька "Золота зоря" запрошені на Російський національний форум, організований Intelligent Design Bureau – компанією, яка вважається близькою до Володимира Путіна. Захід пройде 4–5 жовтня в Санкт-Петербурзі і збере близько 1500 делегатів. Головним питанням порядку денного стане формування нової національної доктрини для Росії і Європи.

Українське питання

Логічно, що європейські націоналісти підтримують Росію не лише в її антиєвропейських, а й в антиукраїнських цілях.

"Я думаю, ми можемо бути хорошими партнерами Росії в Європейському парламенті, і РФ вважає нас потенційним партнером", – заявив нещодавно представник бельгійського "Фламандського інтересу" Філіп Девінтер (Filip Dewinter).

У проросійських (і разом з тим антиєвропейських) партій поки що немає контрольного пакету голосів у ЄП. Проте вони здатні вміло використовувати моменти, коли ключові проєвропейські групи (Європейська народна партія, соціал-демократи) розходитимуться в думках і змушені будуть шукати нових союзників.

Праві націоналісти підтримують РФ не лише в інститутах Євросоюзу, а й за їхніми межами. Особливо віддані прихильники навіть не побоялися поїхати до окупованого Криму, щоб стати "спостерігачами". Згодом їх присутність дасть змогу Кремлю говорити про чесність і прозорість референдуму – мовляв, "навіть європейські представники були".

Дружні Москві ЗМІ тоді розповсюдили фото з так званими "представниками ЄС". Їх відрядили угорська "Йоббік", французький "Національний фронт", болгарська "Атака", австрійська "Партія свободи", бельгійський "Фламандський інтерес", італійська "Ліга Півночі" і деякі вкрай ліві партії. Лідер "Національного фронту" Марін Ле Пен неодноразово заявляла, що "Крим – історично російська територія".

Тепер, з початком роботи Європарламенту нового скликання, Росія отримує право щоразу казати, що її політика з українського питання знаходить підтримку в Європі. І, завдяки ультраправим, в цих словах тепер є частка правди.

Правда