Ситуация в Украине становится все более непредсказуемой

#Політика

Хотя проведение антитеррористической операции и дает локальные положительные результаты, говорить о полном преодолении террористического прокремлевского сепаратизма не приходиться...

ЗАКАРПАТТЯ - ДОНБАС. Якщо Україна прийме пропозиції Меркель і погодиться призначити Медведчука, кума агресора Путіна, спочатку посередником перемовин, а згодом і губернатором Луганської та Донецької областей, наступною кремлівською вимогою буде федералізація всієї України. А якщо Україна погодиться з федеративним устроєм у розумінні Путіна, тоді Кремль придбає спочатку схід України, а потім і всю країну навіть без введення регулярних військ. Однієї тільки московської агентури, розставленої в правильних місцях управлінської ієрархії України, буде достатньо, щоби перекреслити всі сподівання українського Майдану.

Як бачимо, в Україні ситуація все більше і більше стає не передбачуваною. Хоча проведення антитерористичної операції й дає локальні позитивні результати, говорити про цілковите подолання терористичного прокремлівського сепаратизму не доводитися, пише Преса України.

А спроби Президента Порошенка змінити ситуацію мирним шляхом взагалі схожі на глупі. Саме так, цілком глупі з однієї простої причини: якщо існує мирна ситуація, тоді терористи, як такі, замовнику апріорі не потрібні. А чи погодяться з таким рішенням ті, хто, взявши до рук зброю й приставивши її до неозброєних громадян України, відчув себе великим цабе? Не погодяться. Вони вже ментально нездатні повернутися до колишнього життя. Для них потрібно шукати або інші вогнища збройних конфліктів і туди відсилати, або фізично знищувати. Третього шляху нема.

На своїх західних кордонах Росія межує з різними державами: їх вона продовжує вважати «своїми», що вони тільки тимчасово «відбилися від руских рук». А зосередження руских окупаційних військ біля кордонів цих держав – це своєрідна психологічна тактика тиску на колишніх васалів: мовляв, прийшов відсутній господар, сюзерен, і вимагає шанобливої покори. А якщо бунтуєте, заберемо територію, на якій живете. А тих, кого там проживати залишимо, будуть сумирними підданими.

І все це Росія робитиме під приводом захисту інтересів етнічних руских, які проживають поблизу кордону в сусідніх державах. Той факт, що ці етнічні рускі не є громадянами Росії і, логічно, Росія до них не повинна мати ніяких адміністративних зобов'язань, в Кремлі ігнорують. Як й ігнорують цивілізовану програму з переселення етнічних руских із колишніх країн соцтабору, якщо цим руским не подобатися жити в нових обставинах.

Вірніше буде сказати, що Путін такий проект створив і підписав 22 червня 2006 року, назвавши його «Державна програма зі сприяння добровільному переселенню в Російську Федерацію співвітчизників, що проживають за кордоном». І навіть зробив його безстроковим. Але ось яка заковика: етнічні рускі не горять патріотичним бажанням повертатися на свою історичну батьківщину. За час існування цієї кремлівсько-переселенської програми нею скористалося вісім з хвостиком тисяч руских. А якщо рускі в Росію не йдуть, тоді Росія прийде до руских. Ось таке у простого руского парня Путіна просте розуміння добросусідських відносин: вони добрі тільки в тому випадку, якщо корисні для Кремля. У такий спосіб Росія може поступити не тільки з Україною або з Грузією, але й з іншими країнами-сусідами.

У випадку з Україною основна мета Кремля – це створити такі обставини, щоб її керівництво саме заявило про неможливість контролювати ситуацію в донецькому регіоні. Потім українська сторона примусово погодиться з федералізацією, а потім її змусять заявити, що регіони, які межують з Росією, можуть самі вирішувати, де вони хочуть бути – в Росії чи в Україні.

Кремль націлився не тільки на Україну. Наступною його мішенню можуть стати Молдова і країни Прибалтики. А головна, підсумкова мета стратегії мілітарного путінізму має два завдання – довести, що європейська ідея співдружності цивілізованих країн нежиттєздатна, а також знищити НАТО.

От тільки питання: чи вистачить Путіну життя для здійснення таких маніакальних планів? Впевнено можна сказати – не вистачить. Зате мільйонам людей ще немало крові він зіпсує, якщо Європа і далі буде загравати з його божевіллям створення нового порядку біполярного світоустрою.

Європейці повинні усвідомити, що Росія вже не партнер у боротьбі з німецьким нацизмом. І ніколи таким не була. Під личиною соціалізму вона десятиліттями плекала свою достоєвщину, своє споконвічне почвеннічество – руский рашизм. Руский рашизм, як вища і остаточно деградована стадія руского етнічно-релігійного месіанства, здавна протистояв західництву. А тому, як без міжнародного засудження гітлеризму неможливо було скинути маску із нацизму, також і без осуду путінізму боротьба прогресивного людства проти агресивно-мілітарного рашизму буде безперспективною.