»Світить тополя квітуча…»

Спогади–враження, які закарбувалися в пам’яті від спілкування з Петром Гончаром.

« … чудовою людиною може по праву вважатися той, хто виділяється з оточення завдяки своєму розуму і таланту, хто нікому не нав’язує свій образ мислення і в той же час толерантний і справедливий до слабкостей і недоліків інших». Це визначення належить видатному мислителю Георгію Гурджієву, та безперечно, має пряме відношення до постаті Петра Гончара. Син Івана Гончара, видатний музейник ( керівник ), прекрасний художник і…просто чудова людина.

Наприкінці другої декади березня відвідав столичну галерею, що на Воздвиженській. Цікаве спілкування з мистецтвознавцем і поеткою Мирославою Крат, опісля, як пощастило ! В цей час у галереї були відсутні відвідувачі. Опинився віч- на- віч з виставкою картин « Тополі», митця Петра Гончара. Поруч представлений проект « Я вас люблю» і три чисті полотна.

Тополі живописець почав малювати з кінця 80-х років, минулого вже століття. Дерева – дитячий спогад, бо кожний, народжений у селі, оточений ними, тополі в українських селах ростуть скрізь. Високі, стрункі, ба навіть, поривчасті до неба, не просто звичайні дерева для українців. Їм присвячено чимало пісенних, поетичних рядків. Виставка справляє цілісне враження – єдиної мистецько – філософської вистави. У семи рамках різними почерками написано: « Я вас люблю». Неначе сім відрізків життя художника, та у кожному з них, домінантою є – Любов.
    Бува задумаєшся, чи не занадто ми штучні ? Справжні тонкі відчуття інколи доступні – дітям, деяким жінкам, тваринам. А у нас – умовності виховання, цивілізація заглушила і затемнила природні почуття. Саме від робіт Петра Гончара,- війнуло отим, чисто – природним, не штучним, щемливо істинним…
    Ще раз повернімось до думок неповторного Гурджієва:» … людина являється мікрокосмом, в якому відображений увесь Всесвіт. Цю реальність не вдається помітити при погляді назовні – через містичне споглядання Землі або Небес, - лише через звернення всередину, коли ми намагаємося уздріти товщу часу і простору всередині себе». Якраз в цьому початковий зміст давнього вислову « Пізнай себе». Пізнати себе, свій край, рідну природу, себе, як людську складову окремішнього народу. Віднайти свою ідентичність, розкрити свідомість заради того, щоб побачити справжню реальність.

Найчастіше при написанні картин пан Петро застосовує давню техніку яєчної темпери ( темперна техніка ). Його твори народні за тематикою, частенько супроводжуються написами – уривками із народної творчості. Тяжіє до наївного мистецтва, котре характеризується локальним колоритом, декоративністю і площинністю зображень.
    Варто сказати кілька слів з приводу значення слова «темпера». У більш віддалені часи ( 15 – 16 ст. ) в Італії під цим словом ( походить від латинського «temperare» - з’єднувати ), мали на увазі поєднуючу властивість фарб взагалі, і зокрема, клей тваринного і рослинного походження. Тепер йому придається трохи вужче значення, під темперою розуміють поєднуючу властивість фарб у склад яких входить яйце. До вдосконалення олійних фарб Я. Ван – Ейком ( 16 ст. ), середньовічна яєчна темпера була одним з найпопулярніших і поширених видів живопису в Європі, але від тієї доби вона поступово втрачала своє значення. Винятком є наша країна і Греція. В Греції її використовують для церковного живопису, а у нас – для різних художніх цілей. Причому живопис отримує стилізований орнаментальний характер, що свідчить ще раз про те, що Стиль живопису багато в чому зобов’язаний техніці. Робота з темперою не потребує дотримання суворих канонів і дозволяє створювати живописні ефекти недоступні при використанні інших засобів.
    У 1993 році на основі приватної колекції Івана Гончара було засновано Український центр народної культури – « Музей Івана Гончара». Свою колекцію він почав збирати ще наприкінці 50-х років. З мандрів Україною невтомний Іван Макарович привозив предмети народного мистецтва, виготовлені у різні роки і віки, вони відбивають розмаїття культурних традицій України. Нині цю унікальну музейну установу очолює Петро Іванович і твердить наступне : « Профіль нашого музею – народна творчість, де освіта не відіграє першорядної ролі. Наївний малюнок роблять любителі, орієнтуючись на внутрішнє відчуття форми і змісту, творять мистецтво, що виходить за рамки. Вони не знають, що так « не можна». Коли людина виходить за межу, то відкриває новий світ».
    Немає жодних вагань у тому, що картини Петра Гончара насичені народним мелосом – думами, чуємо, долинає перебір струн кобзи, бандури… і поезією найвищої  проби. Довго не міг зрозуміти, чи душею відчути, до віршів якого поета тягнеться невидима стежечка від живописних робіт митця ?...

    «Серце місяцем повне
    Світить тополя квітуча
    Томлюсь знічев’я у світі
    А то – все прекрасне й минуче».
                 (Тарас Мельничук).

Три чисті полотна на виставці, чи не є свідченням того, що ще багато чого не висловив малярською мовою пан Петро ? Він продовжує творити , працювати у річищі своєї місії на нашій Землі : « Я художник і не можу не зробити те, що мені « припекло» !».

Андрій Будкевич