Війна затягується, але це не заважає політикам готуватися до парламентських виборів

Погляд із Закарпаття.

Цього тижня до активних бойових дій на сході додалися ще й не менш активні «газові бої», точніше, свого завершення добігли переговори щодо перегляду умов контракту на постачання блакитного палива в Україну з Росії. У принципі мало хто сумнівався, що результат буде іншим, однак мусимо констатувати, що з 16 червня в нашу країну російський газ не надходить.

Не можуть чи не хочуть?

Події останніх тижнів в Україні дедалі більше починають нагадувати якийсь нескінченний серіал низької якості, в якому майже в кожній серії відбуваються одні й ті ж самі події. Єдина відмінність – це не кіно, а реальне життя, в якому щодня гинуть люди. Однак, здається, цей факт викликає лише скорботу в мільйонів українців, які не в змозі реально вплинути на ситуацію. Ті ж, хто насправді може, займаються дещо іншими справами.

Ясна річ, знайдуться ті, кого обурить вищенаписана теза, однак, чим більше ми спостерігаємо за подіями на Донеччині та Луганщині, тим більше виникає питань до тих, хто керує АТО й узагалі збройними силами та спецслужбами в Україні.

У час, коли на території країни гинуть українські військові й мирні громадяни, вести мову про вибори, створювати та презентувати нові політичні проекти виглядає дещо ницо. Головне ж бо питання не вирішене. Із зони конфлікту, з різних джерел усе частіше приходить інформація (здебільшого анонімна) про важкі умови, в яких перебувають вояки, відсутність реальної координації між військовими різних підрозділів української армії, спецслужб тощо. Ясна річ, не перебуваючи на місці подій, легко критикувати чи радити, однак досі ніхто так і не дав пояснень із приводу кількох засідок, у які потрапили українські вояки, в результаті чого було вбито і поранено більше сотні військовослужбовців. Збитий «Іл-76» на підльоті до Луганська взагалі є кричущим фактом. І хоча генпрокуратура розпочала провадження в справі, вона не поверне життя 49 українців. Це стало чи не найбільшим «ляпом» керівництва АТО, однак більшість із нього і досі знаходиться на своїх посадах.

Не менш дивна ситуація й зі східним кордоном. Як виявляється, він майже прозорий і перетнути його не є проблемою навіть для колони озброєних людей і бронетехніки. У цьому контексті виникає інше питання: що возили через цей кордон до початку військових дій? Мабуть і нелегали, яких регулярно «ловлять» на Закарпатті, не раз вільно його перетинали.

Ще з самого початку, з перших пострілів на Донбасі, було зрозуміло, що є необхідність посилити охорону державного кордону. Формально це таки зробили, однак подальші події вказують на те, що цього виявилося недостатньо. Здається, вже понад 10 років прикордонними військами керує Микола Литвин, брат колишнього голови Верховної Ради, голови АП при  Кучмі Володимира Литвина. Відтак, мабуть питання щодо якості охорони кордону має ставитися і перед ним, однак ми про це не чуємо. Людина й надалі працює на своїй посаді, хоча в більшості інших силових структур уже відбулися зміни керівників, а подекуди й по другому колу.

Подібних питань безліч. Людей, які роками займають високі посади і за будь-яких обставин намагаються їх утримати – багато, а навести лад на Донбасі нема кому. Такий висновок поки напрошується. Але, здається, в Україні є сили, здатні на адекватні дії. Питання в тому, щоб їм дали можливість це зробити правильно. Нині проблема криється саме в цій площині.

Політичне самозбереження перемагає?

Ще минулого тижня йшлося про дивну позицію Юрія Луценка, який є наближеною особою Петра Порошенка, щодо майбутніх виборів та ситуації на сході. Нагадаю, колишній міністр внутрішніх справ вважає першочерговим завданням вибори до парламенту, а не наведення ладу  у бунтівних регіонах.

Якими б не були аргументи, але неучасть Донеччини та Луганщини у виборах до парламенту може дорого коштувати Україні в майбутньому. Президентські вибори показали, що багато українців не прийшли на дільниці через відсутність реальної альтернативи Петру Порошенку у виборчому бюлетені. Розрізненість представників ПР, відсутність реальної кандидатури від центристського (соціал-демократичного) табору призвели до того, що нині Президент і сам опинився в ситуації, коли його перемога в першому турі робить із нього заручника становища.

Нині саме Порошенко та його оточення зацікавлене в якнайшвидших виборах для проведення до ВР максимальної кількості своїх прихильників. Інакше в нього немає важелів впливу (нині в Президента мінімальні повноваження, у ради – максимальні).Причому час та обставини грають проти Глави. За 3–4 місяці його рейтинг може впасти нижче 25%. Бо восени ми опинимося в ситуації, коли всі комунальні тарифи зростуть, заощадження  населення знеціняться, складна ситуація в енергетиці (через газове протистояння з РФ) і бойові дії на сході можуть стати сприятливим ґрунтом для проходження в парламент так званих реакційних або поміркованих політичних сил. Це, в свою чергу, може стати приводом для створення коаліції, яка буде ворогувати з Президентом. Такий сценарій нині є найбільш вірогідним у разі, якщо бойові дії на сході не припиняться найближчими тижнями і на Донбасі не почнеться відродження нормального й безпечного життя. Подібний розвиток подій дав би змогу П.Порошенку утримати високий рейтинг, незважаючи навіть на всі інші негаразди. Але здається, все відбувається за іншим сценарієм. Цього тижня більшість парламентарів таки були готові до саморозпуску й нині головним питанням залишається внесення змін до виборчого законодавства.

На фоні поразок у військовому протистоянні, падінні якості життя, мільярдних позик, які поки не зрозуміло на що пішли, політичних сил, що нині не представлені у виконавчій владі, або ж навіть у парламенті, є гарна нагода заявити про себе. Уже почали з’являтися нові політичні партії, бренди, які саме на це й розраховують. Однак, здається, за зовнішнім антуражем криються старі політичні гравці, які кілька років тому перейшли до ПР, а ще раніше могли бути в «Нашій Україні» чи «Батьківщині». На жаль, ані Майдан гідності, ані сотні загиблих на Донбасі для них не стали уроком. Єдине, що може врятувати, так це те, що прості українці все ж будуть здатні розгледіти фальш і не піддатися на дешевий піар політиків, які заради власного збереження у владних коридорах здатні на все.

Якщо в Україні дійсно є влада та політики, котрі переймаються  долею країни, то для них головним питанням мало б стати відновлення миру та спокою, а не створення умов для проходження в нову Верховну Раду.

Віктор ЛАЗОРИК, "Закарпатська правда"