Закарпатський «Альбінос» годуватиме …Євросоюз!

#Бізнес

Під Ужгород сировину для "Альбіноса" поставлятимуть практично з усієї України: Вінницької, Львівської, Івано-Франківської, Хмельницької областей...

УЖГОРОД, ЗАКАРПАТТЯ. Колись на теренах нашої області успішно діяло державне підприємство «Ужгородський комбінат хлібопродуктів №1», з місцем прописки с.Розівка Ужгородського району. Напевне, нині багато хто із сумом згадає, що саме тут мололи високоякісне борошно, виготовляли великий асортимент макаронів, комбікорми для тварин. А у м’ясному цеху — смачні тушонки та молочні сосиски із справжнього м’яса, адже КХП мав свій свинокомплекс. І ось це все у свій час зупинилося, ніби одним махом руки, потужні млини перестали працювати, макаронні преси застигли в порожнечі. Довгі роки підприємство стояло без господаря, руйнувалося та заростало чагарником.

Але не так давно - трохи більше року - частину комбінату, а це близько 70 відсотків від загальної площі, через аукціон викупило ТзОВ «Зернопереробна компанія «ЮМАС» з Івано-Франківської області. Те саме, що у 2004 році було визнано «Лідером агропромислового комплексу України».

Нині підприємство спеціалізується на випуску пшеничного борошна високої якості під торговою маркою «АЛЬБІНОС» з використанням новітнього обладнання з переробки зерна.

Виконавчий директор ТзОВ «ЗПК «ЮМАС» Володимир Врублевський - киянин. Навчався в Одеському технологічному інституті. Має вагомий досвід роботи, бо у промисловій галузі працює з 1980 року.

- Пане Володимире, чому власники товариства обрали саме цей занедбаний комбінат?

- Тому, що Україна орієнтується на Європу, тим самим відкриваються нові можливості для експорту борошна до Європейського Союзу. Але те, що ми багато зерна відправляємо на експорт, не зовсім розумно. Адже продати борошно набагато вигідніше, причому затрати є невеликими. До прикладу, та ж Туреччина, з якою співпрацюємо, з українського зерна робить борошно, а відтак відправляє його на експорт.

- Як на мене, ситуація на ринку зерна в Україні є досить стабільною. Це справді так?

- Я б сказав по-іншому - заполітизованою. Це - не горілка та цигарки, де ціни стрімко ростуть. Тож великих обертів не набереш. До речі, таких потужних млинів, як наш, в Україні є всього 13. Найближчий до Закарпаття - у Луцьку.

- Обладнання зі старого комбінату згодилося? Чи не розікрали його за роки простою?

- Ну звичайно, згодилося. А чи не розікрали? Ні, нічого, тільки місцями кабель зник. Загалом ми придбали млин, бо ж фірма спеціалізується на борошні, залізничну колію, елеватор. Тут були дві секції млину потужністю по 250 тонн кожна. Одну секцію нам довелося демонтувати, аби відправити на реконструкцію. Дещо ремонтуватимемо на місці. Разом з тим, ми вже закупили у Туреччині нове сучасне обладнання для млина. Бо, працюючи на аналогічному впродовж останніх десяти років, наша компанія впевнилася, що турецьке – не означає неякісне (всупереч поширеному серед пересічних громадян стереотипу).

Але поки що все лежить на складах, бо інфраструктура підприємства перебуває на стадії модернізації. Зокрема, за роки вся столярка прогнила, вікон практично немає, бетонна підлога страшенно попсувалась і просіла. Між іншим, ми могли б старе обладнання ремонтувати й тут, якби було кому…

На сьогодні в наше підприємство акціонери вклали вже близько 60 млн. грн. Але ще, як кажуть, не вечір…

- Що вдалося зробити за рік?

- Перш за все ми провели роботи з розчистки території. Бо навіть на даху будівлі, в якій будуть робочі кабінети, виросло дерево заввишки 5 метрів та ліс менших - по 2-3 метри. Відтак відремонтували сам дах. До речі, у мене склалося враження, що на підприємство ніби спеціально весь непотріб завозили. Тут був такий безлад!

Цікаво, що завдяки тим хащам, котрі ми вирубали навколо колій, нам вдалося перезимувати, опалюючи приміщення. Разом з тим, були проблеми з електропостачанням, водозабезпеченням. Виявилось, зокрема, що нам продали нерухомість без належних електропотужностей.

- Звідки братимете зерно і куди саме експортуватимете борошно?

- Братимемо практично з усієї України: Вінницької, Львівської, Івано-Франківської, Хмельницької областей. А куди експортуватимемо, наразі не можу сказати. Дай Боже, аби ми все це запустили. Ну, на Європу, це напевне. Спочатку плануємо в невеликих обсягах – 300 тонн на добу.

- Коли, до речі, завершите ремонтні роботи й запустите виробництво?

- Якщо б ви мені це питання поставили півроку тому, я б відповів. А зараз, у зв’язку з нестабільною політичною ситуацією в Україні, позицією Росії та нестабільністю валютного курсу, мені важко що-небудь прогнозувати. Бо ціни на ті ж запчастини постійно зростають, навіть нашого виробництва, вартість пального також невпинно повзе догори. Все це суттєво коригує плани. А державна політика є такою, що не дозволяє піднімати вартість борошна, хоч затрати у його виробника зростають. Через це живеться нам непросто…

Нині ми маємо ще дуже багато монтажних робіт. Інколи незапланованих. Так було й з водопроводом. Адже у свій час, коли здійснювалася процедура банкрутства підприємства, діючу свердловину передали місцевому ЖЕКу. За старою проектною документацією схема водопроводу була одна, а насправді – інша. Тож ми вирішили, що буде простіше змонтувати нову мережу з пластиковими трубами. Це затягнуло час. Тому де ще у ході ремонтних робіт затримаємось - наразі невідомо.

Але, по суті, з тим обладнанням, котре ми придбали восени, можна було б уже запускати процес. Проте виявилося, що на залізничній колії потрібно ще замінити зігнилі шпали протяжністю 3,2 км. Крім того, ще 900 метрів нашої колії розташовано поза огорожею. І, ясна річ, те, що погано лежало, розікрали.

- Скільки працівників уже працюють у вашій команді і ще скількох плануєте забезпечити роботою?

- На сьогодні тут працює штатних 13 чоловік. А буде близько 50—60. Гадаю, що у червні-липні отримаємо фінансування і роботи пришвидшаться.