Повернення старої команди?

#«Закарпатcька правда»

Хто не голосуватиме й чому нинішні нардепи не хочуть перевиборів.

Через п’ять днів мають відбутися президентські вибори в Україні. Завдяки даним соціологів ми вже знаємо лідерів передвиборчих перегонів і їх аутсайдерів. Однак, здається, не все так однозначно.

Донбас не голосуватиме?

Ще місяць тому я писав про складнощі при проведенні виборів у Донецькій та Луганській областях. Минулими вихідними в них пройшли так звані «референдуми», які не мають жодних правових наслідків. Показники волевиявлення та явки на них є сумнівними з огляду на те, що в багатьох містах та районах дільниці для голосування не працювали.

Однак ламати – не будувати. Лише протягом кількох днів із цих областей прийшло більше десятка повідомлень про взяття в заручники членів місцевих ОВК та ДВК, недопущення до приміщень, де мають проводитися голосування, членів комісій, телефонні залякування та прямі погрози на їхню адресу. Так чи інакше, але вже нині можна спрогнозувати, що в цих областях більше половини виборчих дільниць можуть не відкритися. Такі дії сепаратистів не вплинуть на встановлення результатів виборів, однак стануть приводом для розмов на кшталт «ми Президента не обирали».

Тим часом напруга в регіоні зростає. І йдеться не про збільшення військової присутності, а зростання безробіття. Фактичне блокування роботи місцевих підприємств та установ людьми зі зброєю в руках не має нічого спільного з боротьбою за збільшення прав регіонів.

Поки далі закликів до порозуміння, діалогу та зміни системи державного управління справа не йде. І що найцікавіше, кандидати в Президенти також оминають цю тему, обмежуючись тезами про боротьбу з сепаратистами. А як будуть дійсно вирішувати соціально-економічні проблеми цього регіону, з огляду на зменшення товарообігу з Росією, поки так і не зрозуміло. Складається враження, що ніхто не хоче брати на себе ініціативу й перейматися мирним майбутнім.

Уроки 2005-го не засвоїли?

Не менш складна ситуація нині й у парламенті. Останні повідомлення в ЗМІ про «кнопкодавство» серед депутатів нової більшості, сумісництво чи не 20 нардепів, що вже понад два місяці працюють у виконавчій владі, є лише верхівкою айсберга. Насправді в ВР дуже активно йде переформатування політичних сил, що викликано кількома факторами. По-перше, лідер президентських перегонів Петро Порошенко прагне сформувати більшість під себе. Як би це не виглядало фантастично, але в кулуарах ходять розмови про можливе призначення його спікером ВР замість Олександра Турчинова. Це, скоріш за все, може відбутися в разі провалу президентських виборів із тих чи інших причин. У цьому контексті також варто зауважити, що в нинішній більшості, яка складається з представників «Батьківщини», УДАРу, «Свободи» та кількох депутатських груп, сформованих в останні 3-4 місяці, нема єдиної точки зору на питання проведення позачергових парламентських виборів. Є ті, хто не проти їх проведення, однак більшість не готова до такого кроку й намагається затягнути з парламентською кампанією.

Другий аспект, який так чи інакше впливає на перший, це позиція Юлії Тимошенко, котра за результатами останніх соцопитувань може втратити навіть друге місце в президентському рейтингу. І не в останню чергу це пов’язано з розколом у самій «Батьківщині», що намітився після висунення леді Ю кандидатом. Без скандалів та гучних заяв, але з фракції, а згодом і партії, вийшов Микола Томенко – один із основних ідеологів, технологів політсили. Потім стало відомо, ще він співпрацюватиме з Петром Порошенком. Стало зрозуміло, що навіть донедавна найвірніші соратники Тимошенко не мають наміру з нею працювати, однак форсувати події більшість із них не поспішає.

Ще один аспект, що насторожує, – призначення за квотним принципом на посади заступників міністрів, керівників різноманітних підрозділів у системі виконавчої влади. Крім того, в кількох державних холдингах, підпорядкованих новим галузевим міністрам, частина корумпованих посадовців і надалі залишаються на посадах, а в деяких нові керівники є креатурами фінансово-політичних груп, зацікавлених у відповідній галузі.

Все це вкупі свідчить, що формальна зміна політичних лідерів не призвела до реальних змін. Здається, складна ситуація на Сході України, що турбує більшість українців, для політиків стала ширмою для прикриття своїх оборудок. У підсумку ми можемо отримати ситуацію на зразок 2005 – 2006 років, коли між собою ворогували дві команди вчорашніх соратників. Хотіли нову владу, а фактично повернули стару, дещо «модернізовану», але по суті ту ж саму.

Віктор ЛАЗОРИК, "Закарпатська правда"