Какими могут быть последствия политактивности венгерского соседа Закарпатья?

Ще не встигли забутись головні тези «феєричної» антиукраїнської заяви на підтримку окупації Криму, висловлені під час сесії ПАРЄ делегатом від Угорщини Томашом Гауді, як на цьому тижні прем’єр-міністр Угорщини «потішив» українців черговою порцією геополітичних амбіцій і побажань. Вже традиційно ці амбіції торкнулися «закарпатського питання», яке, як виявилось, непокоїть не тільки угорських ультраправих, а й офіційний Будапешт. То якими можуть бути наслідки подібної активності українського сусіда і чи варто очікувати Києву на відкриття нового Західного фронту?

Значна частина «інаугураційної» промови Віктора Орбана, виголошеної в стінах угорського парламенту, стосувалась прав угорців за межами в України та викликала відчутний резонанс в інформаційному просторі, адже її зміст багато в чому був подібний до промов російських політиків напередодні окупації Криму, а згодом і Сходу України. Автономія та право на подвійне громадянство для двохсоттисячної угорської громади (принаймні стільки нарахував Орбан), яка проживає на Закарпатті - саме ці дві позиції прем’єрської промови викликали найбільше занепокоєння в Україні. Маючи гіркий досвід територіальних відносин з сусідньою Росією, які розпочиналися з подібних заяв, Київ почав дуже гостро і активно реагувати на подібну риторику з інших сторін. Тому не дивно, що вітчизняне МЗС надзвичайно оперативно відреагувало на подібні заяви та навіть запросило «на бесіду» угорського посла.

Вже наступного дня угорське МЗС змушене було виправдовуватись та стверджувати, що прем’єр-міністр не мав на увазі саме територіальну автономію, посилаючись при цьому на складнощі перекладу. Тим не менше, міністр закордонних справ Угорщини Янош Мартоньї навіть не намагався згладити решту сказаного прем’єром.

А загладжувати є що. Випадок, коли лідер країни дозволяє собі в односторонньому порядку розповідати про необхідні зміни в Конституції сусідньої суверенної держави, а запровадження подвійного громадянства для громадян України потребує таких змін – є проявом дипломатичного нахабства. Останнім часом подібні вибрики дозволяв собі тільки Володимир Путін, намагаючись розповідати українцям, як і коли їм варто проводити вибори, референдуми, кого обирати і т.д.

Тінь триколорів або друзі по нещастю

Аналізуючи сьогоднішню риторику угорської сторони, важко не помітити багато подібних рис з риторикою російською, яка звучала напередодні початку активної фази окупації. Перш за все така подібність полягає в різнопланових заявах, які лунають паралельно на офіційному та неофіційному рівнях. Так, ще рік тому ніхто б не повірив в реальність вторгнення російських військ на територію України. Про неї тоді відкрито заявляв тільки Жириновський та купка проросійських маргіналів-націоналістів...

На офіційному ж рівні російська сторона робила все «в межах дозволеного», активно займаючись економікою та цікавлячись в основному культурною та освітніми сферами, роблячи великий акцент на історичне минуле – жодного криміналу.

Сьогодні те ж саме відбувається в Угорщині – Йоббік практично дослівно повторює головні окупаційні «мантри» російських радикалів про «штучність» України та історичну світову несправедливість, а офіційний Будапешт вже починає бути стурбований ситуацією з етнічними угорцями на Закарпатті.

Все б нічого, але на фоні неймовірного зближення Російської Федерації та Угорщини, яке останнім часом набирає все більших масштабів, така аналогія викликає неабияке занепокоєння.

Факт, що на квітневому засідання сесії ПАРЄ російська делегація аплодує виступу ультраправого націоналіста з Угорщини (за всіма ознаками), а той в свою чергу намагається виправдати необхідність окупації Криму, ставить під сумнів багато сказаного російською пропагандою. Адже як можна, проводячи окупаційну кампанію в Україні під лозунгом боротьби з уявним радикальним українським націоналізмом, аплодувати представникам угорської націоналістичної партії? Де тоді московська антифашистська логіка?

Для Москви такі подвійні стандарти є звичним явищем, адже їй життєво необхідні союзники в ЄС і Угорщина якнайкраще підходить на роль цього союзника. На сьогоднішній день дружба цих країн стоїть на трьох великих китах:

Міцні економічні зв’язки. Росія є другим за величиною після країн ЄС торговим партнером Угорщини. Особливо тісною це співпраця є в енергетичній сфері – росіяни розширюватимуть єдину існуючу в Угорщині АЕС, а угорці останнім часом почали активно лобіювати будівництво «Південного потоку» через територію своєї країни. Крім цього, європейська країна зараз перетворилася на своєрідного адвоката політики Кремля, який докладає максимум зусиль, аби захистити Росію від санкцій ЄС та США.

Євроскептицизм. В Росії - це вже стало державною політикою, а в Угорщині цей рух набирає все більших обертів. І правоцентристська партія прем’єр-міністра «Фідес» і їхні конкуренти «Йоббік» є носіями ідей євроскептицизму. Свого часу саме Орбан був ініціатором прибрати прапор ЄС з будівлі уряду, а представник Угорщини в ПАРЄ Томаш Гауді демонстративно викидував прапор ЄС з вікна угорського парламенту.

Великоімперські амбіції. Про Росію в цьому плані сказано багато – маніакальне бажання Путіна будь-якою ціною повернути колишню велич Російської імперії – справа не нова. Перетворившись з динамічного прогресивного лідера молодої країни в звичайного загарбника і грабіжника, російський президент демонструє всьому Старому світу, що політика сили є наразі пріоритетним шляхом розвитку очолюваної ним держави і про жодні компроміси мова йти не може. Інша справа, що в Європі можуть з’явитися ідейні натхненники такої політики реваншизму, які апелюючи до історичного минулого, вимагатимуть повернення старого порядку. Сьогодні фундамент угорського реваншизму сконцентрований навколо скасування наслідків Тріанонського мирного договору, внаслідок якого Угорщина втратила значну частину територій, в т.ч. Закарпаття.

Незважаючи на все це, перейти до аж надто тісних стосунків з Російською Федерацією Угорщина не може, оскільки цьому протидіють кілька стримуючих факторів. По-перше, поки що Угорщина є членом ЄС і попри всі нарікання угорського уряду та популістську євроскептичну риторику партійних лідерів, виходити з нього найближчим часом не збирається. Цей факт хоч і не зв’язує Будапешт по руках, але все ж змушує його не виходити за межі дозволеного.

По-друге, в країні ще живі дуже багато очевидців, які добре пам’ятають як виглядає радянський танк на будапештських вулицях. Події 1956 року є однією з найбільших трагедій сучасної угорського народу в минулому столітті, тут до них ставляться з повагою і прекрасно пам’ятають, що наказ про вторгнення був відданий в кабінетах Кремля, тих самих, які зараз займає Володимир Путін. Історична пам'ять – річ вперта і багато пересічних угорців навряд чи потішить перспектива тісної співпраці з правонаступником радянського тоталітарного режиму. Того самого режиму, який в 1956 році готовий був стерти їхню країну з лиця землі, аби тільки утримати свої геополітичні позиції на Заході.

В Будапешті можуть спати спокійно - Закарпаття в надійних руках

Повертаючись до сьогоднішніх українсько-угорських реалій та положення, в якому перебуває угорська громада в Закарпатті, варто зазначити, що стурбованість та побоювання прем’єр-міністра Віктора Орбана не мають під собою жодного підґрунтя.

Адже на сьогоднішній день в місцях компактного проживання угорців вже давно де-факто діють ті права, яких зараз добивається Віктор Орбан. В області є розвинена система закладів освіти всіх рівнів, в яких проводиться навчання угорською мовою, місцеве обласне телебачення продукує і транслює цілий цикл передач на угорській мові, є потужні бібліотечні фонди, назви населених пунктів дублюються двома мовами – більша частка цих заходів фінансується з українського бюджету. Друкується ціла низка угорськомовних видань. На багатьох місцевих радах можна побачити український прапор поруч з угорським, а під час урочистих заходів почути почергове виконання угорського і українського гімнів – тут це цілком звичне явище.

Крім цього, в Закарпатті на високому рівні розвинене транскордонне співробітництво, тому, навіть якщо в процесі проживання угорської громади і виникатимуть певні негаразди, то їх завжди можна буде вирішити шляхом двосторонніх переговорів, які є звичною практикою та часто проводяться як в області, так і на території Угорщини.

Єдине, що може турбувати угорський уряд – відсутність інституту подвійного громадянства в Україні. І дійсно, про угорські паспорти та широкомасштабну кампанію їх видачі мешканцям Закарпаття ходять цілі легенди – видавались ці документи настільки масово, що часто їх отримували люди далеко не угорської національності. Не дивно, що під час промови прем’єр-міністр Угорщини «приписав» ще кількадесят тисяч населення до 150-тисячної угорської громади Закарпаття, зробивши її 200-тисячною. Не говорять про це тільки ліниві, ну і ще органи СБУ, для яких чомусь цей процес продовжує залишатись непоміченим...

Чи є можливою реалізація «донбасько-кримських» сценаріїв на Закарпатті?

На сьогоднішній день реалізація геополітичних амбіцій деяких представників угорських політичних сил шляхом приєднання певної частини Закарпаття до складу Угорщини є малоймовірною – це підтверджують і сам офіційний Будапешт, і ті обставини, в яких сьогодні перебувають Україна та Угорщина.

Політичне середовище, в якому перебуває Угорщина, членство в ЄС та економічний потенціал країни не дозволять їй на сьогоднішній момент діяти агресивно, тому реалізація «кримського» сценарію на території Закарпаття, навіть в довгостроковій перспективі, навряд чи буде втілена в життя.

Більш реальним виглядає план дестабілізації політичного життя в Україні шляхом розповсюдження проугорської радикальної ідеології на території Закарпаття та протиставлення їй проукраїнських сил. Така політика може бути надзвичайно вигідною для Кремля, адже змусить офіційний Київ перебувати в постійній напрузі та створить ще одну «точку кипіння» на карті України. Не виключено, що саме такий план реалізовуватиметься на території області, при чому, його втілення в життя буде здійснюватись кремлівськими політтехнологами. Ускладнюватиме цей задум сьогоднішній стиль життя та менталітет закарпатців, а саме політика мультикультуризму, яка вкоренилась тут та успішно діє вже на протязі багатьох років.

Щодо міждержавного рівня, то офіційний Київ та Будапешт повинні негайно прийти до єдиного правильного рішення та виробити єдину стратегію для розвитку транскордонних відносин, в т.ч. обмежити свої політичні амбіції та відмовитись від популістських заяв, які потім можуть бути використані Кремлем для розгойдування ситуації в Карпатському регіоні.

LB.ua