Вівчарем у Карпатах може стати не кожен (+ФОТО)

Цій справй не навчитися – вівчарем потрібно народитися...

Жителі мальовничого села Горінчова вже третій рік поспіль беруть активну участь у відродженні давніх традицій нашого народу. Як і в попередні роки, в урочистій атмосфері місцевими священиками тут було освячено овець перед відправленням їх на Полонину.

Багато горінчовців пам’ятає, як колись давно, ще в часи Радянського Союзу у Горінчові святили овець. І освячували їх саме в день святого Юрія – покровителя землеробства і скотарства. Кожна вівця, яка йшла у далеку дорогу, освячувалася. Завдяки цьому було спокійніше і вівчарям, і господарям …

У Горінчові і зараз багато людей активно займається вівчарством. І з кожним роком поголів’я цих тварин у селі збільшується. Багато мешканців тримають вівці у своїх домашніх господарствах, не мішаючи з іншими і не відправляючи їх на Полонину. У когось є 10-15 голів, та є у селі господарі, які тримають по 50 і більше. От, наприклад, один із мешканців села, Іван Петрина має 150 овець. Каже, що скільки себе пам’ятає – вдома були вівці. Активно займатися вівчарством почав близько 10 років тому. Щороку він наймає вівчарів і відправляє своїх овець на Полонину. Інколи і сам їх там випасає.

Як каже Іван Петрина, овець тримати досить складно, бо ж лише 4 місяці дають сир, а 8 – потрібно на них укладати. Доводиться ще йти й на заробітки, бо ж на вівчарстві прожити не можна. Та й держава колись допомагала, а за останні 4 роки не дала ані копійки. Вівчарство бізнесом не назвеш. Це – лише хобі. Тож, і займаються ним лише справжні ентузіасти. Ентузіастами можна назвати і вівчарів, які випасають горінчовських овець на Полонині. Ще зовсім молоді хлопці – Василь, Віталій Талапки та Михайло Попович повністю присвятили своє життя цій складній справі. Вони залишають домівки і йдуть у гори. Як там живуть - розповіли і нам.

«Збиваєме колибу тамки, – каже Михайло Попович, – матраци си простеляєме; на огни вариме си їсти в котликови. Оден из вуцями, другий ватажит. У 5 часу встаєме дойити,- додає він, – у 7 часу оби вже пушли гет, а в 11 заганяєме, подойили – у 3 маймай упустили и так у 5 увечері загнали, здойили, и маймай упустили їх на удвичур».

Як кажуть хлопці, диких звірів у далеких горах не бояться, бо за останні роки бачили там лише кабана, хоч чули, що є тут і вовки і ведмеді… Овець пильно стережуть, бо ж за кожну несуть відповідальність.

Так, вівчарем може стати не кожен. Цієї справи не навчитися – вівчарем потрібно народитися. До речі, зараз хлопці випасатимуть на Полонині близько трьохсот овець, а в минулі роки їх було ще більше, бо ж горінчовські отари змішували із вівцями з сусідніх сіл. Ця традиція мала назву «Мішання». Потім було відновлено і традицію освячення.

Так, це чудове дійство вже третій рік поспіль проводиться на території  господарського двору у Горінчові. Як і минулоріч, овець освячували місцеві священики – отець Димитрій та отець Іоанн. Продовжував дійство чудовий концерт за участі гуртів та вокалістів зі всієї Хустщини.

Освячення овець перед відправленням їх на Полонину – чудова справа, яку, сподіваємось, горінчовці продовжать і надалі, бо ж відновлення кожної древньої традиції дає нам можливість хоча б трошки поринути в минуле, чогось хорошого навчити наше молоде, підростаюче покоління. І дуже добре, що є у нашому районі ентузіасти, які ці традиції не забувають і успішно їх відроджують.

Оксана Горват