Хлопець із Ужгорода покинув телепроект і написав у соцмережі своїм фанам «Пробачте!»

Ще кілька місяців тому його ім’я було відоме одиницям. Сьогодні про Владислава Дюрика знає дуже багато українців, адже його співочий талант завів хлопця на одне з найпопулярніших пісенних шоу – «Голос країни» на телеканалі «1+1».

Щоправда, минулої неділі палкі шанувальники і шанувальниці мали привід посумувати: Влад Дюрик покинув проект – журі вирішило, що його суперник Дмитро Єременко заспівав трохи краще. У одній із соцмереж хлопець розмістив статус «ПРОБАЧТЕ!!!», вибачаючись, що не зміг продовжити боротьбу за звання найкращого голосу країни. Та у відповідь отримав величезну кількість схвальних відгуків і підбадьорювань як від друзів, так і від зовсім незнайомих людей. Під час трансляції, коли розповідалося про непросту долю хлопця, багато хто не міг стримувати сліз.

«Унґвару» вдалося поспілкуватися з батьком Влада і дізнатися багато цікавих фактів із біографії юнака, який наступного тижня, 22 травня, святкуватиме 20-річчя.

«Дружина сказала, що їй потрібен тільки цей хлопчик»

– Ця історія починається дуже сумно, – розказує Михайло Дюрик. – Мій син, який мав 23 роки, загинув у автокатастрофі... Залишилася лише донька. Я багато працював, то не дуже звертав увагу, що дружина часто кудись їздить.

Виявилося, вона бувала у дитячих будинках Закарпаття. Я нормально сприйняв інформацію, що вона хоче всиновити дитину, тому почав їздити з нею. Якось на день Валентина нас запросили у Батьово. Ми прийшли, а він (Влад – Авт.) якраз співав. Дружина, як побачила, сказала, що їй потрібен тільки цей хлопчик.

На нього тоді готували документи з Харкова, бо він, хоч і народжений на Закарпатті, але проживав там, і біологічні батьки змушували його співати у метро, заробляючи для них гроші. Але до Харкова так і не поїхав. До речі, Влад каже, що майже не пам’ятає свою маму і колишнє життя. Так потрапив він до нас у 2004 році.

У перший день, навіть перші хвилини, коли хлопчика привезли, ми пережили справжній шок. У нас була кавказька вівчарка, що важила до 100 кг. Велика така «махіна». Владік вийшов з машини, побачив пса (а той сидить на задніх лапах і лише головою крутить) і давай до нього з розгону бігти! Руки розкрив для обійм. Ми всі просто остовпіли. Бо ж пес вперше бачить дитину і не знає, що від неї можна очікувати. Якби схотів, то роздер би за мить. Влад обійняв собаку, а той сидить, широкий, на голову вищий від малого, і навіть не кліпає. Хоч і був злющим псиськом, одразу прийняв Влада за свого, а на інших дітей, коли заходили до двору, гавкав.

Хлопчику було 10, та він не знав ні читати, ні писати, ні рахувати. Довго я вчив його розпізнавати години. У школі важко адаптувався. За перший рік навчання пройшов програму чотирьох класів: тобто пішов у перший, а закінчив четвертий. І хоча наука давалася досить важко і треба було залучати репетиторів, та одразу було видно, що дитина дуже талановита.

Окрім того, що співав, він дуже швидко і добре складав конструктори. А ще міг із каміння на березі річки робити просто фантастичні речі: замки, будь-що. Люди ходили і фотографували, таке воно було оригінальне і незвичне. Ще малював просто шикарно. Міг оце сісти і намалювати нас з вами за 15 хвилин. І дуже гарно виходило.

«Вчитися Влад не дуже хотів, але співати – так»

Потім жінка віддала його на вокал у музичну школу. Після 4 років навчання вступив до музучилища. Але там трохи проявилися такі якості, як лінь і норовливість. Чесно кажучи, вчитися Влад не дуже хотів, але співати – так. Коли з ним займалася викладач із львівської консерваторії, то говорила, що голос від Бога, але треба ще й знати музичну грамоту. На жаль, із музучилищем не склалося. Довелося його покинути, бо виключили. Тепер він уже жалкує, що ставився до навчання несерйозно.

Влад завжди співав дуже красиво. Особливо українські пісні. Спочатку його вчили класичного співу. До речі, часто брав участь у дні села (Невицького – Авт.), інших святах. Тоді всі йшли подивитися на «того малого, що добре співає». Ми ще купили йому білий костюм із білою сорочкою, а він сам чорнявий, то дуже контрастно і гарно виглядав.

Ми пишалися ним. А викладач його, Петро Матій, казав, що у Влада іще сильніший голос, ніж у нього самого, лиш треба розвивати його. Отож він, коли вступав до училища, то так заспівав на вступних іспитах, що всі ахали. Він має стовідсотковий абсолютний слух, все сприймає і відтворює, як треба. Як мені пояснили, дуже мало людей здатні на таке.

Раніше син дуже любив ходити до церкви, а також відвідувати чоловічий монастир у Ракошині. Настоятель, отець Митрофан, казав, що може зробити з нього гарного священика. У Влада такий голос, що коли там заспівав, то всі монахи притихли і були здивовані. Влад навіть розглядав таке майбутнє, поїхав туди, однак через два тижні повернувся додому.

«Навряд чи він колись працюватиме, як я, столяром чи електриком»

Про те, що Влад пройшов відбірковий конкурс на «Голос країни», сказала мені донька, що живе у Будапешті. Сам Владислав потім уже розказував, як туди потрапив. Казав, що дуже багато було людей на прослуховуванні. Чимало з них одразу відсіялося. Певна частина програм була в записі, то він, коли востаннє ми з ним бачилися, розказав, що пройшов другий тур, а далі, каже, сюрприз. То, як я уже потім зрозумів, він знав, що не пройшов.

Я йому сказав, що там в інших теж голоси сильні, та він це і сам бачить. Каже, коли почув, як інші співають, то подумав: «Чого я сюди прийшов і для чого?». Ну, але спробував.

Я думаю, саме таке життя і така діяльність – якраз те, що йому потрібно. Навряд чи він колись працюватиме, як я, столяром чи електриком. Він уже робив спроби заробляти на прожиття, використовуючи свій талант, і один час співав у деяких кав’ярнях Ужгорода. Якщо я правильно зрозумів, то якийсь продюсер запросив його вчитися у Кіровоград. Тепер він уже має мету, порозумів, що інколи діяв не дуже логічно і правильно, то вірю, що все у нього складеться добре.

Односельчани дуже добре сприйняли його появу на шоу. Страшезно всі переживали. До речі, не тільки в селі, а і тут, у мене на роботі. Багато хто дзвонив, вітав, питав: «Як малий?».

Зараз він живе не зі мною. Інколи важко до нього додзвонитися. Розумію, що він уже дорослий, але все одно хвилююся. Знаю, що має дівчинку, з якою десь три роки зустрічається. Хороша така, майбутній економіст. Всюди його підштовхує, направляє, що йому треба вчитися. А мені дуже хочеться, аби він знайшов свій шлях у житті і не втратив талант», – сказав Михайло Дюрик.

На сторінці в соціальній мережі у Влада з’явився новий запис: «Ну, що ж, «Голос країни» для мене підійшов до завершення! Але... це для мене початок нового, і незабаром чекайте мене на своїх екранах!». Про що ж ідеться, побачимо згодом.

* * *

Ужгородська співачка Рената Штіфель, яка була поруч із Владом на «сліпому прослуховуванні», розповіла, що у той момент, «напевно, більше переживала за виступ Влада, аніж він сам». Приблизно 2 роки тому вона познайомилася з юнаком і почула, як він співає. Тоді вирішила, що, за можливості, усіляко допомагатиме Владиславу. Дівчина була переконана, що у разі правильного підбору пісень і сильних постановок номерів у нього були всі шанси на перемогу. Наразі вона зазначила, що бажає товаришу творчого натхнення, успіху і віри у свої сили.

* * *

Викладач Ужгородського музичного училища імені Дезидерія Задора, народний артист України Петро Матій сказав «Унґвару»: «Влад – обдарований хлопчик, має свою харизму, але трохи лінивий. Я його вивів на рівень, що можна було зробити гарного співака. Він любив, щоб я йому співав. Тоді він слухав і так вчив пісні. Та з училища його виключили. Я його з тих пір 2 роки не бачив, а тепер лише, коли він пройшов кастинг на шоу, то попросив дати кілька уроків. В училищі я його вчив класики: народні пісні, романси, арії. Не думав, що він так гарно буде співати й естрадні пісні іноземною мовою. А він досить файно заспівав. Так, у нього сильні суперники були, але це не значить, що треба здаватися».

Марія Орлова, газета "Унґвар"