Закарпаття. «М» — наліво, «Ж» — направо?

З висоти Верецького перевалу проблеми гірського села видно гостріше.

Село Верб’яж Воловецького району Закарпаття загубилося високо в горах, але, як і більшість населених пунктів нашого краю, має свою багату історію. Саме через його територію пролягає величний Верецький перевал, який розмежовує Закарпаття і Львівську область. Ця місцина є невід’ємною частиною історії не тільки Закарпаття, а й Угорщини: саме цим шляхом предки угорської нації потрапили на карпатську землю в пошуках нової батьківщини.

Із селом Верб’яж та Верецьким перевалом пов’язано немало історичних подій: через так звані ворота в Європу Алмош вів у Дунайську долину угорські племена,  хан Батий –  кінноту татаро-монгольської орди. З військовою дружиною перевал подолали князь Федір Корятович і січові козаки Богдана Хмельницького. Під час національно-визвольного руху 1703 – 1711 років саме в цих місцях князь Ференц ІІ Ракоці зустрічався зі своїми хоробрими куруцами. Тут проходила відома «Лінія Арпада», яка мала вберегти Хорті й Західну Європу від Радянської армії. З 1919 по 1944 роки тут проходив державний кордон, а в 1939 році на перевалі були розстріляні карпатські січовики.

Із цього переліку дат нащадки вирішили увіковічнити тільки дві – угорський перехід і Карпатську Україну.

Пам’ятник не до пам’ятника

2008 року на Верецькому перевалі звели новий монумент, присвячений 1100-річчю пам’ятної для кожного угорця дати. За задумом скульптора, Петра Матла, він символізує ворота між Сходом та Заходом. Пам’ятник зображений у вигляді каплиці, яка складається з семи валунів, що означають сім племен, котрі об’єдналися для переходу через Карпати. Всередині розташований олтарний камінь, який символізує чашу братського договору. Ще до спорудження монумент став «гарячою» точкою в стосунках української й угорської громад. Із часом пристрасті анітрохи не вщухли, і зрештою в серпні 2012 року споруду пошкодили й «прикрасили» фашистською свастикою та  написами «Тут Україна» і «Смерть мадярам». Після повторного інциденту й тривалої дипломатичної словесної перепалки угорська сторона урочисто встановила біля монумента систему відеоспостереження. І все ж багатостраждальний пам’ятник знову «атакували»: цьогоріч у березні невідомі облили вінки та сам монумент легкозаймистою рідиною й підпалили. Камінь, звісно, не згорів, хоча відмити його виявилося справою нелегкою.

Ситуацію ускладнює ще один цікавий факт: усього за кількасот метрів від монумента знаходиться пам’ятник захисникам Карпатської України. Як стверджують джерела, в 1939 році поблизу місця його встановлення були розстріляні карпатські січовики. Автором роботи є заслужений художник України Степан Шолтес: він створив архітектурну композицію з трьох пілонів, які об’єднані між собою й завершуються хрестом. Цей пам’ятник також має вигляд каплиці. Всередині розташований куб із чорного андезиту, який символізує вівтар. На кубі є напис українською та англійськими мовами: «На вшанування пам’яті героїв, які пожертвували своїм життям за незалежність, свободу та процвітання України». Поруч знаходяться й могили полеглих січовиків.

Попри те, що монументи символізують абсолютно неідентичні історичні події, їх об’єднують дві спільні речі: вони практично сусідують на Верецькому перевалі й … їх урочисто відкрили в один і той же день – 21 липня  2008 року. Кажуть, що й освячували їх одні й ті ж святі отці.

Територія «угорського» пам’ятника чітко визначена: під його будівництво було офіційно виділено 20 сотин землі угорським культурно-національним товариствам. Саме сюди вважає священним обов’язком потрапити бодай один раз у житті кожен свідомий угорець. Тож і в будні, і на свята сюди прямують двоповерхові автобуси з іноземними номерами. Поруч силами сільської ради нещодавно споруджено дерев’яний павільйон, аби гості могли сховатися від дощу чи перепочити. Але де гарантія, що він якогось дня теж не спалахне?

Поки праві радикали націоналістичного ґатунку намагаються розрушити «символ сепаратизму», пам’ятник січовикам, роботи над яким вело ДП «Фортуна» ВАТ Іршавського РТП, ризикує впасти сам: плитка під пілонами потріскалася й загрозливо просіла в ґрунт майже на 30 см. Хто має дати кошти на ремонт, або ж чи сам виконавець робіт має його провести – питання наразі риторичне.

Із 1991 по 2014 – по 390 гривень на рік

Нинішній голова Верб’язької сільської ради Іван Півкач займає свою посаду тільки першу каденцію. Проте він добре знає місцеву специфіку, оскільки багато років працював тут дільничним міліціонером. У селі та присілках повноцінно функціонують школи, дитсадки, Будинок культури, працюють церкви – попри те, що тут мешкає всього 2000 – 2200 мешканців. Багато допомоги надають угорці – тільки за останні 2 роки за їх сприяння поміняли вікна в дитсадках, придбали меблі, облаштували ФАП: усього на суму близько 300 тисяч гривень. Це стало можливим завдяки двом підписаним міжнародним угодам у рамках Східного партнерства. Не проти угорці відремонтувати й дорогу до своєї історичної пам’ятки, але через бюрократичну гачкотворчість питання досі не вирішене. Власне, Верб’яж цілком самодостатній: тут працює ТОВ «Закарпатлістранс», яке здатне  наповнити бюджет. До речі, за період із 1991-го по 2014-й село отримало дотацій із бюджету аж …на 9 тисяч гривень. Проста арифметична дія покаже, що це – 390 гривень на рік.

Іван Павлович каже, що територією села проходить 12 кілометрів нафтопроводу й енергопровід «Дружба». За правилами безпеки, відступ із обох боків до «труби» має складати 150 метрів, від електроопор також, окрім того, під високовольтними лініями не можна вести жодної господарської діяльності. Таким чином із сільських земель 360 га просто простоює. Якби «Закарпатобленерго» чи «Закарпатгаз» сплачували селу за їх використання бодай символічно, багато соціальних дірок у бюджеті вдалося б підлатати.  

Серед перспективних проектів у Верб’яжі – спорудження міні-ГЕС. Вона дає дві переваги – наповнення сільського бюджету та власну електроенергію. Така ГЕС не зашкодить річці, запевняють інвестори. Частина води з р. Стрий потраплятиме в спеціальну трубу (яку встановлять через прокол у горі), розганятиметься, крутитиме турбіну, яка приводить у дію генератор електроенергії, і тоді виходитиме знову в русло вже внизу. Що стосується небезпеки для риби, то водозабір буде перегороджений сіткою, яка не пропускатиме не тільки рибу, а й будь-які дрібні предмети, адже це може пошкодити турбіну. Проектна потужність таких ГЕС складає близько 630 кВт/год, однак середньорічний виробіток зазвичай прогнозується на рівні 250 кВт/год.

Утім, цей проект поки ще в далекій перспективі. А наразі Іван Півкач вирішує питання, які не чекатимуть до завтра. Своїми силами село зробило капремонт у дитсадку. Підрядник виконав 95% робіт, залишилося перекрити всього зо три метри даху. Однак робота зупинилася, бо казначейство не пропускає кошти. При дощовій погоді старий дах протече, і тоді внутрішній капітальний ремонт піде нанівець. І це при тому, що в бюджеті розвитку села – 400 тисяч гривень!

Попри віддаленість від центру, життя в Верб’яжі та присілках кипить: футбольна команда «Перевал» незмінно перемагає в першостях району та області, вже кілька років поспіль тут проводять І етап Чемпіонату України з гірських автоперегонів «Зимові вершини». Є й свій гірськолижний витяг.

З огляду на великий потік гостей, село могло б розвивати й інфраструктуру туристичної галузі. Біля пам’ятника січовим стрільцям – багатоповерхові руїни колись процвітаючої здравниці однієї з відомчих союзних профспілок. Після реконструкції тут би залюбки на день-два могли зупинятися ті ж патріотично налаштовані угорці, аби помилуватися красою карпатських гір. Однак поки ситуація в Україні не стабілізується, про жодні інвестиції мова не йде. Та й на які перспективи ми можемо розраховувати, якщо туристи після багатогодинної подорожі, замість того, щоб першим ділом поклонитися пам’яті предків, розбігаються в кущі за принципом: «М» – наліво, «Ж» – направо?

Людмила Орос, "Закарпатська правда"