Чи приживеться на Закарпатті …африканський сом?

Як це буває, підприємець із Закарпаття я зміг побачити наживо в Угорщині, на тамтешній фермі. Наприклад, якщо розводити коропа, товстолобиків, будь-яку іншу промислову рибу, то таке господарство окупиться через 2-3 роки. Натомість прибутку від розведення африканського сома можна очікувати уже через три місяці після зарибнення. Риба стрімко набирає масу, є дуже смачною...

...Про іноземні інвестиції та успішні бізнес-проекти нещодавно вдалося поговорити з власником найбільшої на Закарпатті ферми страусів Василем Перцем.

Нині він планує розширити господарство та зробити ферму ще екзотичнішою – вирощувати крокодилів та влаштувати рибник для африканського сома. Проте пан Василь зізнається, що сьогодні зробити це дуже складно. Бо іноземці навідріз відмовляються вкладати гроші в український бізнес.

«Хто наважиться на це, — каже Василь Перець, — коли за 24 роки ми не змогли запропонувати світу ні відкритих правил на ринку, ні прозорої податкової системи, ні ефективної допомоги для молодого бізнесу… Я вже кілька років шукаю спонсора для своїх проектів. Якось навіть вирішив попросити свого знайомого. Кажу, ми ж з тобою уже 10 років приятелюємо. Ти грекам ферму побудував, туркам побудував, чого не вкладеш гроші в моє господарство? Я тобі гроші поверну, ти ж мене знаєш. Та де там! Каже мені: «Вкладати кошти в Україні? Ніколи!».

Сам Василь Перець почав займатися фермерством наприкінці дев’яностих. До того встиг попрацювати фельдшером, побув навіть власником автозаправки. На його фермі ще й нині можна побачити невелику вантажівку з написом «вогненебезпечно». Це все, що залишилося Василю Перцю від колишнього «бензинового» бізнесу.

«Свого часу я приторговував бензином, і справи якийсь час йшли непогано, — розповідає підприємець. — Аж поки у 98-му бензин за одну ніч не підскочив з 30 копійок до 3 гривень. Уявіть ситуацію, прокидаюсь я якогось ранку, у мене накладні на видачу бензину вже підписані, а закуповувати сировину надалі треба в десять разів дорожче. Тоді тяжкий був час. Багато хто навіть вішався, з вікон стрибали через страшні збитки. Але я посидів, порахував, що, зрештою, зможу викрутитися з боргів. Вчасно все розпродав, а ця вантажівочка лишилася як сувенір з тих часів».

— А ідея вирощувати страусів прийшла до мене після перегляду фільму «Сафарі», — веде далі господар. – Саме тоді я почув, що страус споживає в 5 разів менше, ніж свиня, але масу набирає таку саму. Мені тоді в голові не вкладалося, як таке може бути. Але ідеєю зацікавився, знайшов, де можна купити пташенят, і поїхав за виводком аж до Голландії.

Як почуваються страуси в нашому кліматі?

— За ними потрібен особливий догляд. За роки роботи на фермі в мене з’явилися і свої секрети, які, звичайно, я не продам ні за які гроші. Страусів від мене закуповують практично усі подібні господарства області, але поки що моя ферма залишається найбільшою на Закарпатті — щороку новий виводок складає кілька десятків особин… І все тому, що вони акліматизовані до нашої погоди. Знаєте, що Янукович завіз собі 300 страусів аж з Африки? Чотири мільйони з державної казни було витрачено… І страуси, кажуть, у нього не прижилися.

Звідки у вас такі подробиці?

— Є свої джерела (сміється)… Річ у тім, що один монастир під Києвом закупив від мене кілька років тому десяток пташенят. Наступного року придбав уже 36 особин. Я просив, аби залишили мені пташенят, аби хоч туристам мав що показати. Ні, взяли весь виводок, навіть кривих, хромих, дрібних… Наступного року попросили продати вже й трьох дорослих особин. І ніби ми вже про все домовились, аж тут телефонують, мовляв, угода скасовується. Виявляється, їм погодилися продати птахів дешевше – по 1200 доларів – із межигірської ферми Януковича. Я подякував, що мене попередили, і на цьому на якийсь час наші контакти з монастирем припинилися. Аж ось з обителі влітку знову виходять на зв’язок — питають, що робити, пташенята гинуть, два тижні поживуть і помирають. Мовляв, ми їх забезпечуємо харчуванням, усім необхідним, а виводок усе одно дуже слабкий. Я тоді кажу, що мої страуси вже звикли до українського клімату, а ці недавно привезені з Африки, зрозуміло, що їхній виводок не почуватиме себе добре в Україні. Чую у відповідь, мовляв, дійсно, і як ми не здогадалися. І що тепер робити? Я кажу, не знаю, але головне — не змішуйте моїх і їхніх птахів…

Окрім страусів, чула, ви хотіли втілювати й інші екзотичні проекти. Наприклад, крокодилячу ферму.

— Так, цю мою ідею вперше «розкрутив» телеканал «1+1». На фермі є термальне джерело. Я сам повів знімальну групу, вони виміряли температуру води. І при -15° морозу температура в джерелі складала +14. І це взимку. Тому утримувати там рептилій є цілком реальним.

А хіба це вигідно?

— Звичайно. Шкіра крокодилів дуже дорого коштує на ринку, добре продаються їхні кігті, кістки та зуби для аксесуарів. А проблему з годівлею вдалося б вирішити за допомогою іншого проекту – розведенням африканського сома. Як це буває, я зміг побачити наживо в Угорщині, на тамтешній фермі. Вирощування африканського сома є дуже вигідним. Наприклад, якщо розводити коропа, товстолобиків, будь-яку іншу промислову рибу, то таке господарство окупиться через 2—3 роки. Натомість прибутку від розведення африканського сома можна очікувати уже через три місяці після зарибнення. Риба стрімко набирає масу, є дуже смачною. На втілення проекту потрібно не менш 250 тис. доларів. Але ці гроші дуже швидко окуповуються. Тож плавники, голови, відходи з риби можна було б згодовувати кайманам.

А ферму страусів плануєте розширювати?

— Минулого року на моє господарство вийшов іноземний оптовик. В його плани входило закупити ні мало ні багато, а 100 тисяч кг м’яса страуса. Я поясню – навіть якщо скласти докупи усі українські ферми, перерізати страусів, яких там утримують, таку цифру не отримати. Тому запропонував зробити інакше. Він хоче закуповувати м’ясо по 20 доларів за кілограм. Але зараз я не можу дати стільки продукту. Для цього потрібно збільшити поголів’я до 1000 особин. Аби це зробити, однієї сітки, щоб облаштувати огорожу, треба придбати на 15 тис. доларів. Далі слід обробити і посіяти для птахів люцерну, купити додаткові корми. Словом, загальна кількість витрат на проект складе 200 000 доларів. Але ці витрати окупляться в рази. І буде вигідно і йому, і мені. При цих словах мого співрозмовника ніби струмом вдарило. Відповів, що він прийшов до України купувати, а не інвестувати. І що вкладати гроші ні в які проекти не збирається. Поїхав, словом, ні з чим. Проте цього року він обіцяв повернутися і все-таки вкласти гроші у моє господарство. Але ось уже квітень, а від нього ніяких новин…

Ваше господарство вважається однією з туристичних візитівок Хустщини. Чи відчуваєте якусь підтримку з боку держави?

— Взагалі ніякої підтримки нема, особливо останні кілька років. Коли я лише розбудовував ферму, пам’ятаю, мені вдалося «вибити» для господарства статус племінного. Це давало можливість отримувати дотації, і, треба сказати, були це хороші гроші. Щоправда, багато фермерів не дуже охоче беруть їх від держави, бо часто за цими коштами «тягнуться» і численні перевірки, і штрафи. Тому коли я отримував допомогу, то не вибирав грошей з казначейського рахунка, а одразу переказував їх на оплату кормів, зерна, світла, через це подібних проблем у мене практично не було. Проте, повторю, останні кілька років фермерство майже не фінансувалося. Та маю надію, що все-таки щось у нашій державі нарешті зміниться на краще.

Христина ГОРВАТ. Хустський район,

газета «Новини Закарпаття»