Україна формально соборна, а реально…

Уже влітку на мапі України можуть з’явитися території, що реально не будуть контролюватися з Києва

Чи не щодня в різноманітних ЗМІ бачимо аналітичні матеріали, навіть цілі дослідження на тему: «Скільки буде коштувати Росії анексія Криму?», «Російська економіка впаде під впливом санкцій» або «Україна рано чи пізно переможе». Нам малюють досить позитивну перспективу, однак коли вона настане – не уточнюють. А тим часом у державі щодня з’являються нові жертви непроголошеної війни.

За старим сценарієм

Ще після окупації Криму в ЗМІ та соцмережах низка журналістів та аналітиків натякали на імовірність так званих «політичних убивств» відомих особистостей загальноукраїнського чи регіонального масштабу. Цьоготижневий замах на мера Харкова Геннадія Кернеса, мабуть, є однією з ілюстрацій такого сценарію, що активно реалізовується в Україні.

Цю тезу днями підтвердив і екс-міністр внутрішніх справ Юрій Луценко, який повідомив, що «чорні мітки вже отримали й інші особи, котрі символізують український економічний націоналізм у регіоні. Можливі також замахи на лідерів виборчої кампанії».

На південному сході України сконцентровано чимало підприємств, які є бюджетоутворюючими для регіону й які контролюють люди, котрих у нас прийнято називати олігархами. Ті, хто ініціює тиск на них, у будь-якому випадку сподіваються на посилення негативних настроїв у суспільстві, в першу чергу щодо діючої влади. Водночас замахи чи вбивства відомих політиків, олігархів, громадських діячів сприятимуть посиленню відчуття незахищеності в суспільстві, а це вже може вилитися в громадянське протистояння, нехай і не повномасштабне.

Нині ми спостерігаємо ситуацію, коли дії сепаратистів слабо підтримуються або взагалі не підтримуються місцевим населенням. Пропозиції різних груп, що діють у містах і районах Донеччини та Луганщини, в політичному плані є неоднозначними, часто такими, що суперечать одна одній. А от їхні дії щодо захоплення будівель органів місцевої влади та правоохоронної системи є більш спланованими й майже тотожними. Це може свідчити про те, що в основу «роботи» цих груп поставлене не політичне питання (референдум, федералізація, російська мова тощо), а намір створити напругу в регіоні, посилити тиск на місцеве населення, змусити його панікувати. На жаль, поки їм це вдається. Враховуючи інформацію щодо наявності єдиного центру керування цими групами з Москви, ми можемо припустити, що саме дестабілізація ситуації в регіоні та формування в майбутньому на його території такого собі напівмілітарного анклаву неспокою та невизнання центральної влади й є метою Росії.

Це дійсно дуже схоже на сценарій, який протягом кількох років розігрувався в Абхазії та Південній Осетії, що в підсумку призвело до виходу цих регіонів зі складу Грузії. Однак водночас це стало й причиною їх повного занепаду, в першу чергу в економічному плані. І ясна річ, що олігархи та лідери громадської думки південного сходу України, котрі стоять на проукраїнських позиціях, не можуть допустити реалізації цього сценарію, а тому саме вони на сьогодні – потенційні основні мішені.

Для контролю Москви над тією чи іншою територією необхідно, щоб її керівництво було лояльним до Росії на всі 100%. Поки ми не бачимо такого стану речей, а тому «зачистка» політичного поля на південному сході України є цілком логічним кроком із боку промосковських сил. Питання лише в тому, чи вдасться їм здійснити свої наміри швидко й досягти мети? Намагання влади змінити всю вертикаль правоохоронних органів у регіоні свідчить, що такого розвитку подій Київ спробує не допустити.  

Вибори зірвуть?

Для реалізації вищезгаданого сценарію паралельно відбуваються й інші процеси, які напряму впливають на проведення виборів. Уже з’явилися повідомлення про небажання членів дільничних та окружних комісій на Донеччині й Луганщині працювати. Це пов’язано з тиском на них, залякуванням.

Ще три тижні тому я писав саме про загрозу зриву виборів на Східній Україні, що в подальшому дасть змогу, в першу чергу Росії, вести мову про нелегітимність нового Президента через не голосування мешканців Луганської й Донецької областей. Нині цей сценарій набирає все чіткіших обрисів. А от як йому протидіяти – наразі незрозуміло. Принаймні нинішня влада не дає на це відповідь.

Хоча останніми днями ми чули чимало про можливість російського вторгнення в Україну, імовірність такого кроку є невисокою. Але й без цього ми можемо констатувати, що центральна влада вже не контролює в повній мірі ситуацію в Донецькій та Луганській областях, а відтак і не в змозі провести в них вибори. Якщо стан справ не змінити в найближчі два тижні, то 25 травня, не виключено, багато дільниць можуть просто не відкритися.

За повідомленнями ЗМІ та прогнозами політиків, на травневі свята диверсійні групи, які діють у цьому регіоні, планують низку акцій, що здатні ще більше дестабілізувати ситуацію. Про що саме йдеться, спрогнозувати важко, однак один із варіантів – це масові заворушення в більшості міст, які можуть супроводжуватися й людськими жертвами. За таких обставин керівництво країни мало б увести надзвичайний стан – хоча б у тих регіонах. Однак із огляду на прагнення провести вибори цього можуть і не зробити.

До речі, у середу в.о. Президента Олександр Турчинов провів нараду з головами ОДА, де зазначив, що протягом свят дестабілізація ситуації можлива в Херсонській, Миколаївській, Харківській, Дніпропетровській, Запорізькій та Одеській областях.

Мусимо констатувати, що вже влітку ми можемо опинитися де-факто в ситуації, коли в Україні діятиме одна центральна адміністрація та кілька місцевих, які не підкорятимуться Києву. Знову ж таки, як подолати такий розкол у державі – нині ніхто не дає відповіді. Є чимало пропозицій, проте дій набагато менше. Складається  враження, що наша влада таки чекає, коли Росія «впаде» під впливом санкцій. Але це може трапитися й через 10 – 15 років, а то й узагалі ніколи. А от Україна дійсно ризикує опинитися в ситуації, яка фактично призведе до її реальної децентралізації за умов формальної єдності.

Віктор ЛАЗОРИК, "Закарпатська правда"