Еліна Гвоздікова із Закарпаття проходить службу у бойових військах на Близькому Сході

"Ця армія — особлива, адже тут можуть служити і дівчата. Я прийшла сюди як доброволець, оскільки у мене вже не призивний вік, початково я намагалася потрапити у бойові війська..."

Не кожна дівчина зважиться залишити рідне місто та взяти до рук зброю. Саме на такий мужній крок зважилася тендітна 24-річна берегівчанка Еліна Гвоздікова. Ось вона служить в армії Ізраїля у місті Ашкелоні неподалік Сектора Гази.

- Еліно, як ти потрапила в ізраїльське військо?

- Я ніколи навіть не думала, що коли-небудь мені доведеться нести службу в армії, особливо в такій потужній, як ізраїльська. Як на мене, збройні сили Ізраїля – найкращі в світі, тому що допомагають солдатам в особистих питаннях, особливо новим репатріантам, які прилетіти сюди жити. Ця армія — особлива, адже тут можуть служити і дівчата. Я прийшла сюди як доброволець, оскільки у мене вже не призивний вік, початково я намагалася потрапити у бойові війська. Не дивлячись на те, що я єдина дитина у сімї, у мене є дозвіл від батька і матері, і ось нещодавно мене призвали на службу в тилу. Батьки мене підтримали, хоча не дуже хотіли, аби їхня єдина дитина стала бійцем. Та це був мій вибір і їм залишилося тільки змиритися.

- Які вимоги до бажаючих служити у тамтешніх збройних силах?

- В армію призиваються як чоловіки, так і дівчата, всі, окрім євреїв-ультрадоксів, які вивчають Тору. У кожного громадянина є вибір, у яких військах служити: бойових чи не бойових. Поза бойовими військами є проста служба, більше схожа на роботу: ніяких навантажень, просто робота з паперами. Тобто вранці приїздиш на базу, а ближче до вечора їдеш додому. В бойових же військах ти живеш на базі. Служба починається з18 років і для хлопців триває3 роки, для дівчат – 2, але, якщо це бойові війська, то також продовжується до3 років. Розмовляють тут, звісно, на івриті, до чого ще досі звикаю. В армії є певна кількість місць, як я вже вказувала, туди призиваються всі, однак є і такі, які намагаються «відкосити» від цього обов’язку.

- Як проходять твої армійські будні?

— У бойових військах іде постійна підготовка, різноманітні навчання з ношами, набуття теоретичних навичок, виконуємо багато спортивних вправ. Звичайно, вивчаємо зброю та здійснюємо стрільбу з неї. Є особливе випробування, на івриті його називають«маса» — це, коли ти разом зі всією ротою ідеш колоною певну кількість кілометрів з «вестом» (жилет, куди складують магазин с патронами, флягу для води), зі зброєю в абсолютному мовчанні. Це може бути і20 км, і70 км, у залежності від того, які це війська: піхота чи служба тилу.

- Представників яких країн ти зустріла в ізраїльському війську?

- В армії я спілкувала з дуже багатьма людьми з найрізноманітніших країн: США, Канади, Франції, Німеччини, Казахстану, Росії, Молдови, Туреччини, Ефіопії, а також, звісно, з України… Простіше спитати, представників яких країн я там не бачила! У цьому є своя родзинка – це дуже цікаво вивчати різні менталітети.

- Чого не вистачає під час служби в армії?

- Служити в бойових військах буває складно – дуже сильні фізичні навантаження, проте, коли ти їх переборюєш, то відчуваєш себе відмінно, адже ти таки змогла досягнути поставлених завдань! В армії не вистачає особистого часу, все-таки нам забороняють користуватисятелефонами — тільки у визначений час. Нам виділяють лише годину вільного часу, аце — душ, розкласти постіль та поговорити з рідними. Цього дуже мало. Однак саме тут, на службі, починаєш все по-справжньому цінувати, особливо час. Армія вчить багато чому.

- Чи сумуєш за рідним Береговом?

- Так, ностальгую за містом, сумую за рідними, друзями, але треба йти вперед. Якщо є така можливість, то її треба використовувати. Після армії дуже хочу відвідати свою батьківщину.

- Чи слідкуєш за подіями в Україні?Як висвітлюють їх тамтешні ЗМІ?

- Страшно те, що відбувається в Україні! З однієї сторони пишаюся, що мій народ перестав мовчати і вийшов на Майдан, а з іншої – боюся, аби та велика кількість загиблих, наших героїв, не стала даремною жертвою! Бо ж багато що залежить від влади… Я не дивлюся тут телевізор, в Інтернеті ж пишуть про ситуацію на півострові досить таки з різних ракурсів. Я дуже сподіваюсь, що війни не буде, адже цього ніхто насправді не хоче. І я дуже надіюся, що Україна, моя Батьківщина, заживе мирно, як і було до цього!

Берегівські новини