Закарпатець Йосип Тереля зустрічався з Папою Римським та передрікав світові катаклізми

Пропонуємо вам кілька уривків з його інтерв’ю, яке він дав незадовго до смерті газеті «Репортер» у Торонто....

Ім'я закарпатця Йосипа Терелі добре відоме не лише в Україні. Він був захисником прав віруючих, жертвою каральної психіатрії, автором і розповсюджувачем самвидаву в часи СРСР. Дисидентом, котрий 23 роки відсидів у в'язницях за антирадянську, релігійну та націоналістичну пропаганду. У християнському світі його ще знають як пророка, який передрікав світові катаклізми на початку ХХІ століття. Це при тому, що був він сином високопоставлених комуністів, відповідальних за боротьбу з релігією і націоналізмом.

27 жовтня 2013 року на Закарпатті відзначали 70-років з дня народження Йосипа Терелі, уродженця села Келечин, що на Міжгірщині. Варто зазначити, що життєпис Терелі досі досконало не вивчений, в його біографії досі багато «білих плям» через секретні документи, що зберігаються в архівах КДБ. Сьогодні в деякій мірі створюється й «міфологізація» та «героїзація» відомого дисидента – деякі факти з його життя свідомо чи несвідомо замовчуються або спотворюються. Але насправді Йосип Тереля був досить щирою, відвертою людиною, з добрим почуттям гумору, міг згадати при потребі у своїй розмові й навіть міцне слівце. І не дивно - на його долю справді випало чимало випробувань. Отже, мабуть, ніхто не знав ким був насправді Тереля, окрім самого Йосипа Терелі. Пропонуємо вам кілька уривків з його інтерв’ю, яке він дав незадовго до смерті газеті «Репортер» у Торонто.  

Це інтерв’ю не зовсім відповідає «офіційній» біографії відомого українського дисидента – а іноді навіть повністю спростовує наведені там факти. Відповідно правда, скоріш за все, десь посередині…

Син комуністів палив колгоспне майно

Журналіст Евеліна Азаєва зазначає, що батько Йосипа - Михайло Васильович Пойда - був українцем , членом Компартії з 1927 року, відносився до когорти переконаних більшовиків, які його мати Маргарита Фалес.  Тільки сам Йосип практично не знав своїх батьків. Зайняті боротьбою за загальне благо, вони віддали його на піклування бабусь. Бабуся по матері Анна-Софія Фалес була одночасно єврейкою та ревною католичкою. Саме бабуся виховала Йосипа , а згодом і його молодшого брата , ревними католиками.

З приходом радянської влади українські католики пішли в підпілля. Влада не любила їх за ненадійність , вони не любили її за атеїзм і агресію.  Йосип та його молодший брат Борис, якого батьки пізніше теж «підкинули бабусі», з підліткового віку поширювали антирадянську літературу і в складі групи таких же підлітків палили колгоспне майно ...

«Нас ніхто не підозрював. Ми всі були дітьми комуністів , і про мене теж знали у селі - хто мої батьки , це тільки я не знав , - розповідає Йосип . – Влада думала, що орудують дорослі вороги. Один хлопчик у нас в групі була росіянином. Так і його потім разом з нами засудили за український націоналізм ... Ми в трьох районах колгоспи спалили…»

Коли Йосип виповнилося 15 років, в 1957 році, бабуся померла. На наступний день він прийшов додому і побачив трьох офіцерів. Один сказав йому, що він його батько і що відтепер Йосип буде жити з ним. Хлопчик зібрав речі і поїхав з татом до Москви.

«Батько працював дуже багато. Він був особливо уповноваженим ЦК по боротьбі з націоналізмом . На цю посаду його покликав Сталін , з яким тато був особисто знайомий. Папа під час війни потрапив у полон, але втік, воював у складі 14-й бригади Йосипа Броз Тіто. Він був дружний з Тіто, вони до війни разом навчалися в Москві. Потім тато знову потрапив у полон, але його звільнили американці . вони пропонували йому виїхати до Америки , але він, комуніст, не захотів.

Коли війна закінчилася, в 1945 році, його спершу заарештували, але потім перевірили його історію і випустили, а незабаром Сталін призначив тата боротися з українським, чеським, угорським , болгарським та польським націоналізмами. Батько був відповідальним за всю цю підрадянську зону, він там і радянську владу встановлював.

У ці ж роки під керівництвом мого батька висилали до Сибіру сім'ї тих, хто був в УПА – Української повстанської армії та інших антирадянщиків. Але коли в 1951 році Москва звеліла виселяти нас - католиків Карпат, тато чинив опір , за що його навіть заарештували, але потім випустили.

Ще один арешт у тата був через справу лікарів-євреїв. Він перебував за кордоном, коли йому зателефонувала внучка Кагановича і попросила за лікарів заступитися. Він прилетів і сказав Сталіну , що не вірить у їх провину. Сталін відповів : "А я тобі, Міша, вірив". Після чого батька виключили з партії і посадили в Лефортово . Там він відсидів десять місяців, потім його випустили , повернули партквиток і посаду і він знову приступив до роботи…»

Мати Йосипа Терелі закінчила ВПШ, у ЦК займалася боротьбою з релігією. При всьому цьому у неї проривалися в розмовах ідеї про переваги іудаїзму. Хоча сам Йосип дізнався, що єврей по материнській лінії, лише коли сидів у в'язниці, від слідчого. 

«Коли ми з Борисом жили з батьками, ми бачили, що продукти у нас безкоштовні , і все інше можна отримати - що хочеш, тільки попроси. У тата була дача на Балатоні (Угорщина), там ми відпочивали з родиною Тіто. Я його бачив. І пізніше з ним зустрічався, коли він до батька в гості приїжджав. Я знайомий з Фіделем Кастро, тому що мій тато пізніше керував контррозвідкою і допомагав створювати КДБ на Кубі. Він взагалі кілька років пропадав з поля зору мами і нас. Одного разу не прийшов з роботи, і потім мама ходила на пошту кожен місяць і отримувала велику пачку грошей - долари і рублі , його зарплату. Де він був, він пізніше мені так і не розповів. Його прізвище зникло з преси , я знаю тільки що він працював під ім'ям генерала Волкогонова».

Повернувшись на Закарпаття Йосип і його молодший брат Борис продовжували роботу в католицькому підпіллі. «Чи знав про це батько? Я думаю, знав , - каже Йосип . - Він мене якось покликав і сказав : "Не час зараз займатися тим , чим ти займаєшся. Це або смерть або вічна в'язниця». Так і вийшло. Я відсидів у в'язниці 23 роки 2 місяці і п'ять днів».

Безкінечні арешти і втечі

З біографії: У 1962 засуджений за ст. 222 ч. 2 ("незаконне придбання, зберігання, носіння, виготовлення і збут вогнепальної і холодної зброї") і ст. 223 ч. 2 КК УРСР ("викрадення вогнепальної зброї, бойових припасів і вибухових речовин").

У перший раз Йосипа заарештували, коли йому було 19 років. Брата – у 17. Йосипа засудили до чотирьох років в'язниці, Бориса до трьох. Було це в 1962 році. Пізніше Борю, члена Організації українських націоналістів (ОУН) вбили при спробі втечі ...
Йосип потрапив до в'язниці , але потім втік і вісім місяців пропрацював за підробленими документам робітником на птахофабриці. Його видав товариш по підпіллю. «Він був німецьким шпигуном , - згадує Йосип . - Я знав , що його до нас закинули. Все відбулося через жінку. Стах видав мене своїй коханці , вона схилила його здати мене. Я думаю, він здав всіх і став подвійним шпигуном. Через два роки його знайшли вбитим ...»

Йосипа знову засудили і дали тепер вже сім років. Відправили до в'язниці Губник в Вінницької області. У секретну зону, де, за словами Терелі, утримували 240 втікачів. Начальник в'язниці завів його на дах, показав сім парканів навколо в'язниці і похвалився : "Звідси ще ніхто не біг". Однак Тереля пробув тут рівно півтора місяці… Він пишається своїми дев'ятьма втечами з в'язниць.
Після того, як Йосипа черговий раз "взяли", його відправили до в'язниці в Ужгород. Через пару місяців він знову втік. Його піймали, і знову судили…

«Мама , мабуть, переживала за мене , - розповідає Йосип . - Вона їздила до Хрущова і він дав папір, щоб мене звільнили. І саме в той день я знову втік. Спіймали, судили, дали дев'ять років суворого режиму. Привезли до табору в Маневичі, на Україну. Він був на болоті . І я після семи місяців втік ... Про мої втечі потім американці фільм зняли - "Vision of Freedom" . (Йосип Тереля помилився - насправді фільм про українських католиків у підпіллі має назву "Frontier of Freedom", автор Джон Бірд).

З біографії: У 1963 р. втік із в'язниці, за втечу засуджений на 5 років таборів суворого режиму. У 1965 - нова втеча з табору. Через 7 місяців прийшов з повинною в КДБ (матері Терелі співробітники КДБ обіцяли, що його простять). 1 березня 1966 р. Тереля  заарештований і засуджений до 7 років таборів суворого режиму. У таборі зазнав побоїв і знущань. У 1967 р. засуджений Кіровоградським обласним судом "за тенденційне висвітлення історії України і наклепницькі вигадки про політику уряду й партії" до 8 років таборів суворого режиму. Інкримінувалися Терелі його вірші, записи. У 1968 р. засуджений за "українську націоналістичну пропаганду". Відбував покарання в Дубровлагу (Мордовія). За підозрою в організації підкопу знову засуджений й  у 1969 р. переведений з Мордовських таборів у Владимирську в'язницю.

Йосип розповідає, що після того як потрапив до одиночної камери, мати нібито побувала на прийомі у Брежнєва і той погодився випустити Терелю за умови - якщо його церква перестане боротися з режимом і піде під керівництво РПЦ. Мати приїхала до Йосипа у в'язницю і намагалася переконати його залишити католицтво. Саме під час цієї розмови мати і син зрозуміли настільки далекі вони один від одного за поглядами. Тоді рідна матір, вийшовши з камери, за словами Йосипа , сказала начальнику в'язниці: " Можете робити з ним що хочете ".  Було це у 1972 році.

Дивовижний порятунок у камері смертників

«Мене катували . Прив'язували за руки до звисає зі стелі ланцюга і я так висів».

А одного разу його посадили в "морозильну " камеру. Це карцер , який не опалюється, в нього ще нагнітається холодне повітря, а до штукатурки намішана сіль, щоб стіни спливали вологою. Тереля почав замерзати і зрозумів, що його очікує смерть ...

«Знаєте яке почуття ? Ніби засинаєш. Спочатку повіки і коріння волосся пощипує, потім сон навалюється. Ось так я помирав, і мені снилася бабуся, дитинство. І раптом крізь закриті повіки я відчув, що кімната засяяла, а потім мені на очі лягла рука, від якої відчув запах молока. Я відкрив очі і побачив жінку. Не в білому, ні, а в якомусь старовинному вбранні , як у нас в горах носять. Вона була молода, в хустинці . "Ти мене кликав , я прийшла" , - сказала. Вона повідала, що мене не звільнять , що я відсиджу ще чотири з половиною роки. Вона сказала також , що в кінці-кінців я все-таки вийду на свободу і буду жити в іншій країні. І зникла…»

Спрацювала сигналізація. Прибігли офіцери і побачили, що Тереля живий. Почали допитувати звідки з’явилося світло. А він їм розповів, що врятувала його Божа Матір. Так його повезли в Інститут Сербського на експертизу.

З біографії: 1972 року проти Терелі була порушена нова справа - за поширення віршів З.Красівського і написання своїх віршів. Визнаний психічно хворим і до 1975 року утримувався в Сичовській спецпсихлікарні (СПЛ) Смоленської обл., а потім переведений до психлікарні (ПЛ) загального типу в Челябінську.

«У мене був єдиний шанс уникнути смерті - прикинутися шизофреніком. Я і до в'язниці, і в ній, читав усе про шизофренію і вирішив розіграти. Лікар мене запитує: "Невже ви вірите, що Діва Марія могла завагітніти без чоловіка? " Відповідаю: "Звичайно , я і сам можу запліднювати на відстані". Тут вони відвели мене в окрему палату і протягом місяця давай вивчати.  Годували добре , ставилися теж добре. Потім зібрали великий консиліум , що складався в основному з жінок-лікарів , вивели мене до них і кажуть: "Покажіть , як запліднюють на відстані". Думаю , ну все, пропав. І з відчаю як викрикну їм: " Дiвчата, хто з вас тут целка? Виходь, буду запліднювати ! "
Зал гримнув. Професор Тальц обійняла мене і каже: "Йосип Михайлович , ви наш, ми вас нікому не віддамо". Мене і поклали в дурдом… А інакше розстріляли б».

Йосип Тереля каже, що зустрічався навіть з Андроповим , главою КДБ. Той йому, лідеру українського католицького підпілля , сказав : "Краще б ти помер в утробі матері ".

З біографії: 02.11.76 р. примусово запроторений до Вінницької психлікарні. Наприкінці грудня 1976 направив голові КДБ СРСР Ю.В.Андропову відкритий лист, де описав знущання, яких він зазнав у таборах, в'язницях, СПЛ, і відмовився від радянського громадянства. Був звільнений. Знову заарештований 28.04.77 року. Берегівський суд знову призначив йому примусове лікування. Терелю помістили в Берегівськую лікарню, звідки він утік. 10.06.77 р. Берегівський районний суд розглянув справу про втечу і ухвалив перевести його до СПЛ (спецпсихлікарні). На початку вересня 1977 р. Терелю помістили в Дніпропетровську СПЛ. 17.10.77 р. Петро Григоренко, Андрій Сахаров та інші дисиденти виступили з заявою на захист Йосипа Терелі. Вони констатували, що арешт Терелі - це реакція влади на публікації на Заході його спогадів про Сичовську СПЛ.

"Через два роки я додому повернуся "

У 1978 році помер батько Йосипа. Сам Тереля вважав, що його отруїли. «Багато знав, критикував, він вже переглянув багато своїх поглядів і я був здивований як він добре обізнаний про справи нашого підпілля. Може, тоді, коли я з ним зустрівся в 76-му після чергової відсидки, він і сам вже допомагав підпіллю ...» 

З біографії: За даними дружини Терелі, з листопада 1979 р., він змінився до невпізнання, розтовстів, став флеґматичним і загальмованим, листи пише рідко. Очевидно, це результат дії «галоперидолу».  На початку 1981 р. переведений із Дніпропетровської СПЛ у психлікарню загального типу в Закарпатську область.

У вересні 1982 Терелі дозволили повернутися додому. Він заснував "Ініціативну групу захисту прав віруючих і Церкви на Україні“. Група звернулася до властей України з закликом відкрити раніше закриті церкви й монастирі Української Католицької (Уніатської) Церкви, відновити семінарії у Львові й Ужгороді.

24 квітня 1983 р.  у місті Іршава Закарпатської області  засуджений до 1 року таборів суворого режиму. Звільнившись із табору, знову очолив Групу. З 01.03.84 р. за станом здоров'я передав головування своєму сподвижнику Кобрину. 14.11.84 р. - арешт Кобрина, обшуки в Терелі і в його тітки Марії Фалес у м. Свалява.

У 1985 році Йосипа Терелю, якого тимчасово випустили на свободу, знову арештували. «А у мене вночі знову було видіння. Вогненна куля сказала мені , що я відсиджу два роки і вийду. І я на суді їм сказав : "Через два роки я додому повернуся ". Вони розсміялися. Адже мені 12 років дали».

З біографії: Тереля переховувався, але 08.02.85 р. був заарештований. Спочатку його помістили в Ужгородську в'язницю, потім у Львівську. 20.08.85 р. Ужгородський обласний суд (суддя Андрій Стрижак) засудив Терелю до 7 років  позбавлення волі в таборах суворого режиму і 5 років  заслання. Йому інкримінували редаґування "Хроніки Української Католицької Церкви", поширення "антирадянської" літератури, написання листів, усні висловлювання. Від послуг адвоката відмовився, захищав себе сам. Винним себе не визнав. Етапований у табір ВС-389/36 Пермської області.

«Я думаю тому, що на Заході про мене добре знали і багато писали. У 1987 році мене звільнили тому, що Рейган сказав, що не поїде на зустріч з Горбачовим в Рейк'явіку якщо дисидента Терелю не випустять . І мене випустили. Посадили з сім'єю в літак і проти волі відправили до Голландії».

З біографії: 22.02.87 р. Терелю звільнили, але він оголосив голодовку з вимогою виїзду на лікування в США чи Канаду. На першу свою заяву одержав відмову. Друга заява була задоволена. 19.09.87 Тереля прибув в Амстердам.
 

«Я не знав, що таке Захід…»

«У Голландії мене чекали глави МЗС цієї країни , Канади та представники Ватикану, - розповідає Йосип . - Нас відвезли на секретну дачу, боялися , що КДБ вбивцю підішле . Я ще не розповів вам , що я український монархіст і є канцлером короля України ... Королі наші - Долгорукі . Спадкоємець українського престолу проживає в Лондоні. Це молодий хлопець , він сирота, навчається, його підтримує грошима королева Єлизавета. Я з ним спілкуюся по телефону, він говорить і українською, і російською...

Але глава МЗС Канади Джо Кларк став мене вмовляти перебратися до Канади, що тут велика українська громада. Я й приїхав. І ну давай мене різні угруповання тягати по бенкетів, показувати як дивину. Вони на цих банкетах шалені гроші заробляли, а я й не знав про це. Мені дадуть сто доларів наприкінці банкету, на якому зібрали десятки тисяч , я і ніяковію: за що?

Якийсь час я працював на радіо " Свобода", у відділі релігії, поки не помітив дечого. Мені здалося, що «холодна війна» ведеться не з комуністичним режимом, а просто з моєю країною. І вся моральна допомога , що мені надавалася, була саме з цієї причини. Мені не сподобалися пропозиції, які стали мені пропонувати . Я проти своїх працювати не буду. І я пішов..».

Йосип Тереля багато чого переосмислив відтоді , як емігрував. Вся його боротьба з системою і її боротьба з ним тепер бачилася зовсім в іншому світлі. «Я бився з режимом , нав'язаним більшовиками моїй країні. Під моєю країною я розумію і Україну , і Росію, і Молдавію. Немає в мені ніякого націоналізму, хоч я за нього сидів. Я не можу працювати проти росіян… Я і зараз ненавиджу більшовизм і комунізм. Але я шкодую про те, що потім сталося з моєю країною . Я не знав, що таке Захід…»

Казав, що його родина жила, поки він був у тюрмах, лише на гроші Церкви. Люди збирали пожертви, аби підтримували сім'ї дисидентів. Дружина Олена також працювала. А Захід не допомагав – «Копійки не надіслали . Тільки використовували нас для самореклами…»
З біографії: З 1988 з сім’єю (дружина Олена і троє дітей) проживав у Торонто (Канада). Заснував власне видавництво, в якому видавав книжки, головним чином, про порушування людських прав в Україні. Заснував журнали «Хрест», «Монархія і Україна», спричинився до відновлення журналів «Воля і Батьківщина» та «Назарет». Й. Тереля часто виступав на міжнародних конгресах, конференціях і симпозіумах, зустрічався з найвизначнішими людьми того часу, в тому числі і з Папою Іваном Павлом ІІ. Про нього писало чимало видань. Автобіографічна книжка «Witness» («Свідок») 1991 р. вийшла англійською мовою в США двохмільйонним тиражем і в католицьких колах стала справжнім бестселером. Значним успіхом користувалися і виставки його оригінальних картин та його вірші.

Чималі  кошти Й.Тереля жертвував на розвиток української преси та побудову храмів в Україні. Влітку 1992 р. він разом з американським письменником Дон Мегеном брав участь у великому «Марші миру» у м. Меджугор?є. Подібний «Марш миру» Й. Тереля хотів провести у Грушові на Закарпатті, однак його під Братіславою арештувала поліція Словаччини і після дводенного ув?язнення відправила в Австрію, повідомивши, що українська сторона відмовилася надати йому візу. Повернувшись в Торонто, Й. Тереля намагався легальним шляхом одержати візу в Україну, але безуспішно. Наперекір цьому, без візи пересік молдавсько-український кордон, побував в Києві, Одесі, Житомирі, Львові і на Закарпатті.

Йосип Тереля став офіцером Ватикану зі зв'язків з кардиналами у всьому світі, багато разів зустрічався з Папою, особисто був знайомий з королями і президентами. Зрозумів дуже багато, написав кілька книг з власними ілюстраціями та іконами. Про нього в Америці вийшла книга Майкла Брауна «Труба Гавриїла», а в Росії «Окуневський ковчег» Михайла Річкина . В Україні Тереля – також великий авторитет. Тому деякі українські політики намагалися його залучити для підтримки…  Однак він нікому вже не довіряв у останні роки. Зокрема про Ющенка казав: «Це людина, яка прийшла до влади за чужі гроші і яка не принесе Україні нічого доброго».

Пророцтва Йосипа Терелі

Йосипу Терелі приписують чимало пророчих видінь. Зокрема про деякі він розповідає і сам.

А почалося все з тюремного холодного карцеру, де він був зачинений роздягнутим у 1972 році. Саме там до Йосипа Терелі, за його словами, явилася Богоматір. Вона розповіла про страшну війну, що розгорнеться на початку XXI століття, і показала карту Росії в суцільному крузі вогняних спалахів.

«На початку XXI століття буде страшна війна. Мені була показана карта Росії в колі спалахів вогню. Осередки спалахували на Кавказі, в Середній Азії, в Прибалтиці та по усьому Далекому Сході, де противником Росії став Китай…»

Нібито майбутній лідер Росії на ім'я Володимир розв'яже війну з Ізраїлем. Але після цих наступаючих катаклізмів, Тереля передрікав духовне відродження та «золотий вік» для слав’ян.

У інтерв'ю , яке він дав у травні 1993 року , заявив: «Існує велика комета , що наближається до Землі . Це не кінець Землі , але це буде причиною безлічі катаклізмів на планеті.  Багато земель в Америці опиняться під водою. Через величезну повені  урожай не буде рости, тваринам нічим буде харчуватися , і це сприятиме великому голоду. Рано чи пізно там буде страшна битва за продукти. Ми виживемо , але ми всі є свідками великих катастроф . Не бійтеся і не турбуєтеся, моліться і Дух Святий буде вести вас».

Помер Йосип Тереля у вимушеній еміграції в Торонто (Канада) 16 березня 2009 року, а на початку липня його тіло було перевезено в Україну і, після похоронної відправи у греко-католицькому храмі в с. Нижнє Болотне, Іршавського р-н., Закарпатської області, віддано рідній землі.

Підготував Іван Романчук