На Закарпатті є таке «пушкінське» село — «Пушкіново, яке пахне сіном»!

І живуть тут щасливі багатодітні сім’ї. Тільки цьогоріч квінтет місцевих матерів одержали почесне звання України «Мати - героїня».

Серед  них  -  Магдалина  Миколаївна  Петруляк .  Народилася  жінка  в  1939  році  в  с .  Негровець  на  Міжгірщині .  У  Пушкіно  переїхала  в  1946  році .  В  1958 р .  вийшла  заміж .  Народила  та  виховала  8  дітей ,  5  дівчат  та  3  хлопців .  Зараз    живе  сама , та  в  селі  залишились  її  четверо  дітей ,  що  піклуються  про  матір .  Інша  четвірка  роз`їхалась  по  Україні :  в  Закарпатську ,  Харківську ,  Київську  та  Чернівецьку  області .  Та,  як  каже  мати,  телефонують  їй  кожного  дня .

Дуже  горда  всіма  дітьми,  бо  за  життя  жодного  кривого  слова  від  них  не  почула,  як  це  буває  у  когось .  Та  й  потішили  її  добре,  бо  має  аж  21  внука  та  19  правнуків .  Та  смуток  часом  бере  гору,  бо  в  1998  році  помер  чоловік .  Держава  допомагає,  але  дуже  мало .  «Могли  б,  як  матері – героїні,  хоч  приставку  до  телевізора  подарувати», -  каже  Магдалина  Миколаївна .  Пенсія  мала,  хоч  працювала  не  покладаючи  рук,  все  життя .  Ще  пригадує,  коли  14  серпня  народила  сина  Василя,  то  1  вересня  того ж року уже  йшла  в колгосп  доїти  корів .

Бабуся  дуже  добре  пам`ятає  своє  дитинство ,  молодість .   Пригадує,  як  ще  грала  в  шкільній  п`єсці,  коли  мала  лиш  8  років .  Із  вдячністю  згадує  своїх  учителів .  Як  була  малою,  каже , бачила випадково  як  людей  розстрілювали .  Цей  спогад  особливо в`ївся  в  пам`ять .

А  зараз  не  розлучається  з  молитвою  та  піснею .  На  стіні  в  хаті  висять  ікони ,  а  в  руках  тримає  книжку -  зібрання  народної  творчості .  Читає  народну   пісню  і  співає  її .  Каже ,  що  й  сама  нашвидку  може  складати  коломийки .  Колись  тримала  свині  та  корови,  а  зараз  залишилися  лиш  кури .  На  запитання  про  здоров`я відповіла: «Добрий  той  день,  що  минув» .  Вже прощаючись,  сказала  хазяйка ,  що  завжди  можу  звертатися  до  неї,  коли  буду  цікавитись  тим ,  як  раніш  жилося  людям  в  нашому  краї .

Слухаючи  розповідь  бабусі,  розумієш ,  як  мало  треба  було  людям  для  щастя .  Не  було  ні  телефонів ,  ні  комп`ютерів,  а  люди  були  щасливими,  як  каже  Магдалина  Миколаївна .  А  зараз  є  все,  та  зникла  душевність  з  наших  осель .  Тому, коли  приїжджають  онуки  та  правнуки  в  гості,  бабуся  співає  для  них,  аби  нагадати,  що  не  все  вимірюється  грошима ,  що  є  Бог  і  є  любов .

Дмитро Нірода, студент факультету журналістики ЛНУ