На Закарпатті освятили надмогильний пам’ятник Йосипу Терелі

#Суспільство

На пам°ятнику викарбовані слова із Святого Євангелія від Матвія, що наведені в епіграфі (Мт. 16,24), та послання апостола Павла до Римлян : « … страждання теперішнього часу, нічого не варті в порівнянні з майбутньою славою, що має зявитися нам» *Рим. 8,18).

На честь 70-річчя з Дня народження сина України і воїна Христової церкви Йосипа Терелі у с. Нижнє Болотне (далі- Н.Болотне) Іршавського району 27 жовтня 2013 року відбулися урочистості. Там він похований, як заповідав, на цвинтарі у Н. Болотному в липні 2009 р. Тепер на його могилі установлений надмогильний пам’ятник, на якому викарбовані слова із Святого Євангелія від Матвія, що наведені в епіграфі (Мт. 16,24), та послання апостола Павла до Римлян : « … страждання теперішнього часу, нічого не варті в порівнянні з майбутньою славою, що має зявитися нам» *Рим. 8,18).

Автобіографічна довідка

Народився Йосип Тереля 27 жовтня 1943 р. в с. Келечин на Міжгірщині, там, де і народився перший Президент Карпатської України о. А. Волошин. Батька заарештувало гестапо і забрало до концтабору. На виховання і опіку його забрали дідусь з бабусею, які були ревними християнами. Хоча прізвище батька Йосипа було Пойда йому дали прізвище його бабусі по батьківській лінії Тереля, щоб продовжити цю родову лінію. Предки цієї бабусі належали до аристократичного походження, родовід якої розпочинався у Х11 ст. Під час правління Короля Данила Галицького предки Йосипа Терелі оселилися на кордоні з Угорщиною, щоб охороняти межі держави. Герб його роду був синьо-жовтого кольору: на синьому тлі зображена срібна підкова, а на жовтому-синій медвідь. Його рід був глибоко вкорінений у християнство та були патріоти свого краю. Коли померла бабуся його забрала до себе бабуся по лінії матері, Анна-Софія Фолес. До 13-ти років Йосип жив із дідусем і бабусею в Сваляві, де закінчив початкову школу. Родина Фолеси теж походила із давньої шляхетної і національно свідомої родини. Був свідком, як ліквідовувалася ГКЦ на Закарпатті, чув про вбивство єпископа Т. Ромжі та насильницьку смерть у Москві о. А. Волошина. Ці факти спонукали молодого Йосипа до боротьби з більшовицькою владою, хоч батьки його були переконані комуністи. Боровся за легалізацію ГКЦ та здобуття релігійної свободи в Україні. У 1982 р. у Львові створив ініціативну групу захисту прав віруючих, в яку входив іще тоді о. Іван Маргітич, був її головою. Писав звернення та петиції в радянські та міжнародні організації про переслідування ГКЦ в Радянському Союзі. Організовував поїздки групи священиків, разом з владикою Павлом Василиком, до Москви зі зверненнями, заявами до Президії з`їзду народних депутатів СРСР та комітету у справах релігії про реєстрацію ГК громад. Ці групи вдавались до голодування перед Верховною Радою СРСР, а потім продовжували голодування на Красній площі та на Арбаті.

За свою антирадянську діяльність багато разів був ув’язнений. 23 роки жив за тюремними гратами, колючим дротом мордовських та пермських таборів суворого режиму. «Лікували» у психіатричних лікарнях тюремного типу в Берегові, Сичівці, Челябінську, Вінниці та Дніпропетровську, щоб зламати його волю. Сидів у Володимирській в’язниці у Москві та 4 роки перебував у одиночній камері у Дніпропетровську, куди його запроторили після семирічного ув’язнення в Мукачеві. Щоб позбутися неприємного в’язня, Верховна Рада СРСР у 1987р. вислала його з дружиною та трьома дітьми за межі України, а 21 січня 1988р. позбавила їх усіх радянського громадянства. Політичний притулок їм надала Канада. Помер 16 березня 2009р. в Канаді. Згідно з заповітом, похований у с. Н. Болотне Іршавського району 8 липня 2009р.

Реабілітований у 1994р. Ось як записано у книзі першій «Реабілітовані історією Закарпатська область» на сторінці 670 ( ВАТ Вид. «Закарпаття Ужгород 2003р.) : «Тереля Йосип Михайлович 1943 р. народження с. Келечин Міжгірського району Закарпатської області, українець, освіта середня, безпартійний. Проживав у с. Довге Іршавського району Закарпатської області, робітник радгоспу ім.Горького. Закарпатським обласним судом 20 серпня 1985р. засуджений на 7 років позбавлення волі. Реабілітований у 1994р». Обмежено, неповно наведено дані про цього борця, правозахисника, якого стільки мордували, намагалися зламати і який 23 роки провів в ув’язненні. Авторам цієї книги, очевидно, соромно було писати, що вся сім`я вислана була за межі України та позбавлялася радянського громадянства, бо вже добре усвідомлювали несправедливість рішення судів і влади. Бо бачили, що він реабілітований, а значить- переслідувався безпідставно. Уже знали, як розкрився його талант на Заході, де були створені йому гідні умови для життя та праці. Його книги користувалися великою популярністю, ставились до нього з глибокою шаною та повагою.

Діяльність Й Терелі після його вигнання з України

Після прибуття в Канаду йому допомогли заснувати власне видавництво в якому видав десятки своїх книг. Заснував журнал «Хрест» та «Монархія і Україна». Спромігся до відновлення журналів «Воля і Батьківщина» та «Назарет». Виступає на міжнародних конференціях, конгресах та симпозіумах. Видає свої книжки. Читає лекції у 29 католицьких університетах. Виступає по радіо, телебаченню та мітингах на всіх континентах земної кулі, дає інтерв`ю сотням газет і журналів у яких розкриває істинний стан справ в СРСР. Книжки і статті Й.Терелі виходять багатьма мовами світу. Його англомовна біографія «Свідок» про переслідування ГКЦ у колишньому СРСР 1991р. вийшла накладом два мільйони примірників і в католицьких колах стала справжнім бестселером. На неї з`явились друком кілька сотень відгуків. Немалим накладом видаються й інші книжки Й.Терелі, головно англомовні. Серед книжок останнього часу не можна не згадати «Царство Духа», «Тіло і кров», «Нариси історії католицизму» та ін. Про цього українського вязня сумління знято 14 документальних кінострічок. На Заході Й.Терелю називали ходячим апостолом. Його приймали у своїх резиденціях королі і президенти великих держав, Папа Римський кілька разів. Це була обдарована людина. Він став відомий світу, як один із найпопулярніших українських емігрантів, як громадський і релігійний діяч, місіонер, художник-іконописець, політичний карикатурист, талановитий поет і публіцист, оратор і науковець. Місійну діяльність проводив в Азії, Африці, Європі, обидвох Америках та Карібському басейні. В кожній з цих місцевостей його вважали своєю людиною. Ось таким став популярним наш вигнанець з України, де йому були створені інші умови для розкриття його таланту. Домігся повернення частини свого архіву, конфіскованого органами КДБ у різні періоди в т. ч. і тюремний щоденник із якого він написав книжку «Чорне і біле», вірші з власними ілюстраціями , створеними у тюрмах, таборах та психіатричних лікарнях. Вони вийшли друком у 1993р. в Торонто. У 1994р. в Ужгороді в серії «Карпатський край» видана книга «Царство Духа». Повернута його кримінальна справа №8200485, в якій перераховано всі його «злочини» проти радянської влади, які він опублікував у журналі «Монархія і Україна» у Торонто 1993р. та часописі «Карпатський край» 1993р. №9-11.

Урочистості у церкві й на цвинтарі

Урочистості розпочали у церкві, де була відправлена Літургія, яку очолював ігумен Малоберезнянського монастиря о.Павло Райчинець і якому допомагали декан Великоберезнянського району о. В. Данилаш та декан Іршавського району о. І. Костак з групою священиків. Літургію супроводжував ужгородський український духовний хор ім. о. А. Волошин (керівник Я. Кирлик). Після Літургії відправлений Парастас. До церкви зібралася велика кількість вірників з навколишніх сіл. Але найбільше порадувало нас усіх те, що біля церкви можна було придбати, нарешті, так довго очікуваний нами , україномовний варіант книги Й.Терелі «Свідок», і яку залюбки купували вірники. З неї довідаємося всю правду про тернистий шлях, яким пройшов наш безстрашний земляк за часів комуністичного режиму. Бо витримати такі тортури, ті нелюдські знущання, те приниження людської гідності, які випали на його долю і всю родину, не зламатися мало хто здатний. А тому люди прийшли, щоб віддати шану в день 70- річчя з дня його народження та бути учасниками освячення надмогильного пам’ятника,який вічно нагадуватиме велич його вчинків в ім`я справедливості, в ім`я боротьби і оборони, за збереження тої віри, мови, культури, в якій перебували його предки і він, яку окупанти мали намір знищити. Він їм не зрадив, боронив свою ГК церкву пішовши майже на вірну смерть за неї. Добре усвідомлював, що зрада це найганебніший акт, який здійснює людина, розумів що «Вмерти за Христа значить вічно жити».

Після завершення урочистостей у церкві процесією відбувся хресний хід на цвинтар, до надмогильного пам’ятника Й.Терелі. Його могила- поруч з могилою його духовного наставника о. Михайла Данилаша, якого дуже поважав, бо були однодумці щодо віри і Батьківщини, мав з ним тісні зв’язки. Не міг забути, як з о.Павлом Мадяром посилали йому в табір посилки, де відбував покарання. Це була для нього велика моральна підтримка. Думаю, що причиною при складені заповіту Й.Терелі , щоб поховати його у Н. Болотному і щоб його поховав саме о.Михайло було саме це. Бажав він і по смерті спочивати поруч із вірним товаришем і однодумцем, яким був для нього о.Михайло. Та не судилося, бо о.Михайло помер раніше від нього. Біля уквітчаного надмогильного пам’ятника Й.Терелі відбулася Панахида, освячення пам’ятника і мітинг вдячних просвітян, які гордяться своїм земляком, добре пам’ятають його. Мітинг відкрив голова Закарпатського обєднання ВУТ «Просвіта» ім. Т.Шевченка, кандидат історичних наук Володимир Піпаш, який розповів про тернистий шлях нашого славного земляка, що пожертвував усіма людськими благами, пішов на боротьбу з комуно- тоталітарним режимом за справедливість. Пішов іншою дорогою, ніж його батьки, які були переконаними комуністами і займали високі урядові посади, щоб мати комфортне життя. Найбільшим злочином, висунутим проти Й. Терелі, була завзята боротьба за захист і легалізацію ГКЦ, яка перебувала у підпіллі: організація катакомбних Богослужінь; поширення релігійної літератури та відстоювання релігійних свобод в Україні, які гарантувалися на папері чинною Конституцією. За ці «злочини» його останній раз, 20серпня 1985р., судив Закарпатський обласний суд головуючим, на якому був Андрій Стрижак. Судили за ст. 62 КК УРСР за антирадянську діяльність. Засудили на 7р. позбавлення волі. Цей вирок і став основою , щоб позбутися неприємного для влади в’язня. Верховна Рада СРСР 21 січня 1988р. позбавила Й.Терелю, його дружину і трьох малолітніх дітей радянського громадянства та видворила їх за межі Батьківщини України. Повернувся він в Україну мертвим і ми стоїмо біля його надгробного пам’ятника , який освятили, віддаємо йому шану , низько кланяємося і вічно пам’ятатимемо та дякуватимемо йому за все. Завдяки таким борцям відновилася наша ГКЦ , постала незалежна Україна. Чи покарала нинішня влада когось із тих, хто вершив злодіяння над нашими патріотами? На жаль. ні. Бо і сьогодні цей горе-суддя є членом Конституційного Суду України, а до недавна займає посаду Голови Конституційного суду. Ось Вам відповідь на наше злободенне запитання: чому в Україні немає до цих пір справедливого правосуддя? Бо його очолюють такі судді, завершив свій виступ п. Піпаш. Змістовним і цікавим був виступ о.Василя Данилаша, який багато пам’ятає про дружбу батька з Й.Терелею та їх спільну боротьбу. Життєва доля його була складною і важкою, бо жив він і боровся у період духовного мороку, коли майже не вірилось, що настане час, коли його мрія, а справа, за яку боровся здійсниться. Що подолані ним перешкоди не будуть марними, приведуть до перемоги. І таки перемога настала і ще за його життя, але вже будучи вигнаним за межі Батьківщини. Це його тішило і радувало, дало велике натхнення дальше працювати. Він описав свій тернистий шлях у виданій книзі «Сповідь» з якої про все довідався весь світ і ми могли сьогодні теж придбати україномовний варіант її. Розповів присутнім , як батько разом з о. Павлом Мадяром готовили і посилалм посилки в табір, де утримувалися Й. Тереля та В.Кампов, який , на жаль, після повернення на Батьківщину пішов іншою дорогою ніж Й.Тереля. Й.Тереля не міг забути отцям їхню підтримку в такий важкий час для нього. Тому, очевидно, це і спонукало його скласти такий заповіт, щоб поховали його у Н.Болотному, де батько, о.Данилаш був парохом, і щоб похоронив його саме мій батько. Не думав він, що о.Михайло помре раніше від нього. В 2006р. він востаннє бачився з Й.Терелею, видно було , що тюремні каземати та карцери , підірвали його здоровя. Пригадав о.Василь, як Й.Тереля рекомендував і просив висвятити на владику о. І Маргітича, бо добре переконався у його релігійній і патріотичній відданності працюючи з ним разом впродовж багатьох років. Завершив свій виступ о. Василь подякою всім меценатам і вірникам, які допомогли спорудити цей пам’ятник та організувати Ювілейні святкування нашого славного земляка, прийшли вшанувати світлу пам'ять про нього. Теплим і щирим був виступ і о.І.Костака, бо про Й.Терелю йому багато розказував владика І.Маргітич, якому він подарував багато своїх творів, статей та картин, які прочитав і переглянув. На мітингу виступив і наш гість з Івано-Франківська о.Ігор Пелехатий, який у цей день, разом зі своїми друзями, у спільній молитві молилися за Й.Терелю і їх владику П.Василика , які разом, спільно боролися за нашу ГКЦ впродовж багатьох років. Діточки у вишиванках виконали ряд віршівприсвячених памяті Й.Терелі написаних о.Севастіаном Сабол ЧСВВ (Зореслав) та іншими письменниками Закарпаття. Написав вірш памяті Й.Терелі і наш хорист, Василь Щомак, якого публікуємо в кінці статті. Мітинг завершився «Вічною пам’яттю» за Й.Терелею та «Молитвою за Україну», які з пагорба цвинтаря рознеслися по дивовижній долині з її чарівними видами.

Заснування щорічної премії імені Йосипа Терелі

На знак ушанування цієї видатної постаті, за заслуги в боротьбі за легалізацію ГКЦ, Мукачівська ГК єпархія прийняла рішення про заснування щорічної премії ім. Йосипа Терелі. Відзнака присуджується за публікації, які пропагують духовні цінності, історичну правду, активну громадську позицію, утверджують принципи толерантності та взаємоповагу в суспільстві. Першим лауреатом журналістської премії ім.Йосипа Терелі Мукачівської ГК єпархії став Олександр Гаврош, нагороджений Владикою Міланом у єпископській резиденції 21 січня 2010р. за статтю «У чужий монастир із нашим уставом» опублікованій у газеті «Україна молода» №216 від 19.11.2009р., та за активну позицію у висвітлені духовного життя краю на сторінках обласної преси протягом 2009р.

Поверталися хористи додому одухотворені, в піднесеному настрої, бо багато чого довідалися такого про нашого славного земляка, від очевидців, про що ще не знали. Долучилися до спільної молитви , освячення пам’ятника, проведення Панахиди за нього. Змогли придбати його книгу «Свідок», побувати на його могилі та зробити пам’ятну фотографію перед пам`ятником. А хоровий супровід зробив святкування величнішим. торжественнішим, памятнішим для учасників ювілейного святкування.

Дорогою назад хористи завітали в урочище «Джублик», де помолилися перед святинями, попили і набрали цілющої водички, виконали декілька духовних пісень для туристів , які присутні тут завжди.

Володимир Матейко