»Щодня я поринала у найкращий із світів — у живопис…»

"Незважаючи на всепоглинаючий побут — жінки мене зрозуміють! — піклування про дітей, а їх в ужгородки Вікторії Манайло Приходько — четверо.

Існує думка, що талановитість, як і геніальність, не здатна генетично передаватися нащадкам. Прихильники цієї теорії, аналізуючи життя видатних діячів науки та мистецтва, виявляють, що наступним поколінням не вдається реалізуватися більшою чи хоча б такою самою мірою, як їхнім визначним пращурам. Тож роблять висновок, що талановитість є радше винятком в історії людства. Але якщо придивитися пильніше до реальності, можна зіткнутися з абсолютно іншою історією. Таке невеличке відкриття для мене сталося зовсім недавно, і пов’язане воно з ім’ям Вікторії Манайло-Приходько, більш відомої як онучка заслуженого художника України Федора Манайла.

– Доброго дня, Вікторіє. Спершу хочу привітати вас із захистом дипломної роботи, що відбувся цими днями в Закарпатському художньому інституті. Чи не втомлюєтеся постійно навчатись?

– Навчатися мені цікаво, стільки ще невідомого довкола. Повинна сказати, що ректор нашого інституту Іван Небесник має талант до підбору кадрів. У закладі працюють викладачі високого професійного рівня. Було б навіть незручно щось ігнорувати і не вчитися. Крім того, планую продовжити навчання в аспірантурі Львівської художньої академії.

– Скажіть, будь ласка, коли ви зрозуміли, що живопис – це ваше покликання?

– Так чи інакше на формування світогляду, життєвих пріоритетів, смаків значною мірою впливає родина. Коли у твоєму житті постійно, з народження, присутній живопис, коли ти знаєш, що робота з фарбами – це не розвага або хобі, а професійна діяльність, ставишся до творчості відповідально і серйозно.

Так склалося, що я не зразу обрала мистецький шлях. (За першою освітою Вікторія – історик, – авт.) Дідусь – художник, батько – художник, брат – художник. Здавалося, якщо і я оберу цю професію, то це вже занадто. Проте час від часу бажання творити проривалося, поки не охопило повністю. Щодня, незважаючи на всепоглинаючий побут (жінки мене зрозуміють), піклування про дітей (їх четверо), я поринала у найкращий із світів – у живопис. Бути аматором не хотіла, тому вступила до художнього інституту.

– У якому жанрі ви працюєте та якому надаєте перевагу?

– Натюрморт, рідше пейзаж, декоративні композиції. Надзвичайно цікаво писати портрет – зобразити людину схожою, спробувати зазирнути в її душу, оточити декором або речами, що відоражають її настрій, уподобання. І не обов’язково користуватися засобами реалізму. Насправді реалізм стомлює, хочеться експерименту. Цікаві інтерпретації декоративні, кубістичні, абстрактні. Зараз багато талановитих художників. Завжди захоплююся їхніми творчими знахідками. Вони й мене надихають на пошуки.

– Можете відзначити тих, хто мав найбільший вплив на ваше становлення як митця?

– Передусім це мій дідик – Федір Манайло. Він є для мене безперечним авторитетом. Надзвичайно потужний художник, який поєднував у своїх роботах глибокий зміст, бездоганну колористику, експресивну художню мову, лаконізм і довершеність. Він умів так написати полотно, що в ньому ні додати, ні відняти – кожен мазок пензля на своєму місці.

Батько Іван Манайло мав не менший вплив на мене. Він людина покоління 60-х. Прагнення свободи й одночасний радянський пресинг формували цікаві творчі особистості. Батько, як власне і дідусь, багато експериментував із формою, кольором, технікою. Творив тими засобами, які допомагали краще донести задум. Це для мене цінний приклад.

Дуже люблю також творчість В’ячеслава Приходька – брата мого чоловіка Володимира. Його палітра неймовірна. Шляхетна, інтелігентна, глибока, надзвичайно талановита людина, В’ячеслав створював полотна, в яких колір звучить як поліфонічна класична музика, полотна, що несуть потужну позитивну енергетику, гармонізують простір. У нього можна повчитися з пошаною ставитися до кольору, до змісту картини.

Звичайно, опанування технікою живопису, живописними законами, якимись секретами не відбувається швидко. Вчитися цього можна щодня і довічно, відкриваючи щось нове. Я завжди вдячна художникам, які щирі в бажанні допомогти щось зрозуміти, оволодіти новим. Такими вчителями були викладачі інституту Антон Ковач, Василь Скакандій, Юрій Копанський. Я мала щасливу нагоду приймати поради Володимира Микити. Сподіваюся, в майбутньому доля подарує ще не один досвід спілкування з майстрами.

– Чи можете назвати кількість полотен, що вже вийшли з-під вашого пензля, та де можна їх побачити?

– Мабуть, ніхто з художників не веде рахунок своїх робіт. Числа нема. Я би хотіла казати, що з моїми полотнами можна познайомитись у виставкових залах, але це поки що лише у планах. Частину робіт я виклала на Фейсбуці.

– Якщо не секрет, чи вдається завжди творити легко, чи це тривалий і трудомісткий процес?

– Коли як. Буває, довго виношуєш твір і швидко виконуєш, буває, народжується спонтанно, буває, коли це тривалий процес із відшліфовуванням деталей, нюансів. Як показує досвід, найкращі роботи пишуться на одному диханні.

– На вашу думку, мистецтво – це спосіб відображення реальності чи радше – засіб самовираження?

– Художник може своїм полотном багато чого розповісти: що його турбує, що він захоплено споглядає або що пропагує. Це може бути або відображенням реальності, або засобом самовираження, але завжди є оригінальною творчою інтерпретацією, пропущеною через серце, збагаченою душею, закодованою свідомими чи підсвідомими думками.

– Сальвадор Далі стверджував, що перш ніж написати шедевр, потрібно добре виспатись. Чи є, на вашу думку, якась запорука створенння хорошого полотна?

– Запорука успіху – знати, що ти хочеш написати, уявляти це, розумітися в художній грамоті мати свіже, можливо, за Далі, й виспане око, , а особливо –своє оригінальне бачення.

– Чи долучаються діти до вашої творчої діяльності? Чи висловлюють бажання також стати художниками?

– Діти, не тільки мої, сьогодні дуже цікаві, креативні, небайдужі. Швидко схоплюють, інтуїтивно добре бачать, легко, відкрито можуть висловити свої думки. Залучати до малювання їх силою не треба. Часто в майстерні вони працюють зі мною. Це не тільки відволікає їх від комп’ютера, але й дає їм відчуття впевненості у своїх силах, виховує самоповагу. Заняття творчістю для дітей – запорука їхнього життєвого успіху, творчого підходу до вирішення проблем.

– Щиро дякую за бесіду. Бажаємо вам творчої наснаги та професійних злетів.

На завершення хочеться додати: якщо вам доведеться потрапити до меморіального будинку-музею Ф. Ф. Манайла, обов’язково у вітальні зверніть увагу на невеличку картину, виконану олівцем, саме вона належить перу матері Федора Манайла – Ілоні. Потім, коли вдосталь насолодитесь творчістю прославлено закарпатського митця, знайдіть час та ознайомтесь також із творами його сина, а далі його внуків. Андрій Манайло, брат Вікторії, у 2010 році презентував свою першу персональну виставку в Будапешті.

Думаю, ви здогадуєтесь, до чого я веду: саме до талановитості та унікальної можливості простежити творче зростання цілого покоління справді обдарованого та унікального роду Манайлів… Хтозна, можливо, саме на цих сторінках через кілька десятків років описуватимуть досягнення і творчий злет правнуків Федора Манайла.

Галина БОЙКО

«Карпатський об’єктив»

05 серпня 2013, 13:39
Karpatnews.in.ua — Новини Ужгорода, Мукачева, Закарпаття та України

Сподобалась новина? Підтримай KarpatNews натиснувши "Подобається"!