»Закарпаття – це як гарна жінка, яка зовсім не вміє користуватися своєю красою…»

Демонструвати свої принади потрібно так, щоб дістати з цього максимальну вигоду.

Навряд чи Закарпаття може похизуватися статусом туристичної Мекки, але все ж із початком весни подивитися на розквітлі сакури, магнолії та нарциси сюди з’їжджається безліч туристів. А хто може краще оцінити рівень обслуговування туристів на Закарпатті, як не самі туристи?!

Італієць Лоренцо – не виняток, з ним випадково знайомимось у ресторанчику на Корзо. Допомагаємо іноземцю порозумітися з офіціанткою. Поки чекаємо на замовлення, Лоренцо розповідає, як потрапив на Закарпаття:

– В Ужгороді я всього на два дні. Післязавтра повертатимусь на батьківщину. Сам я родом із Неаполя, але живу в Римі. В Україну приїхав у гості до своїх львівських друзів, які довгий час працювали в Італії. Львів – це перше місто, яке я побачив в Україні й одразу в нього закохався. Саме там я придбав туристичний путівник мальовничого Закарпаття. Після чого, просто не зміг не поїхати подивитись на ту всю красу.

Запитуємо, де ж побував Лоренцо…

– О, ми поїхали на озеро з дивною назвою! Згодом розуміємо, що мова про о. Синевир на Міжгірщині.

На запитання, якою була поїздка та які враження від Закарпаття, Лоренцо зніяковіло стиснув плечима:

– Мені дуже сподобалась природа, особливо гори…Але кольорова картинка з путівника дуже різниться з реальністю. Жити у вашій країні, я навряд чи зміг би. У вас дуже погані дороги, брудні береги річок, просто стихійні сміттєзвалища якісь… А коли мені друзі розповіли про вирубку лісу, то мене це просто привело в шок. На території заповідника – купа автівок. Абсурд якийсь…

– Як би ви оцінили рівень туристичного сервісу на Закарпатті?

– У вас дуже привітні люди і надзвичайно гарні жінки. В Ужгороді я оселився в хостелі, тут неподалік. Там досить комфортно, чисто і ціни просто смішні. Коли ми їздили на те озеро, то зупинялись там на турбазі. О, це був екстрим! Там навіть гарячої води не було. Все таке старе, наче після війни. А в тамтешній корчмі мене ледь не побили місцеві хлопці. Я зайшов поїсти, а натомість натрапив на таких от неприязних п’яних типів. Слава Богу, що в містах у вас ситуація інша. Якби мені довелось жити в Україні, то це точно був би Львів.

Посміхаючись, виймає з наплічника сувенірний пивний кухоль. Ми запитуємо, чи розуміє Лоренцо надпис на ньому.

– О так! Мені друзі переклали. Львів – відкритий для світу. Це справді так. На жаль, я не можу те саме сказати про ваш край. Закарпаття – це як гарна жінка, яка зовсім не вміє користуватися своєю красою. Демонструвати свої принади потрібно так, щоб дістати з цього максимальну вигоду.

Між іншим, довгоочікуваний «делікатес», яким виявилася пересушена піца, Лоренцо теж особливо не припав до смаку. Хвала Богу, що іноземець таки не навідався до «розкішної» вбиральні цього закладу. Фініта ля комедія, як кажуть італійці.

Полювання на туристів ми продовжили біля ужгородського Кафедрального собору. Там натрапили на чималу тургрупу.

Харків’янка Віра люб’язно поділилася з нами своїми враженнями про готель, у якому зупинилася:

«Готель «Интурист-Закарпаття» обрала через його розташування неподалік від вокзалу та ціну. Одномісний номер економ-класу обійшовся мені у 190 грн. Коли побачила кімнату, то прозріла: залишки радянського минулого на карті Закарпаття. На панорамі з балкону плюси закінчуються. Совок совком. Важко було навіть визначити, чисто там, чи брудно. Все таке допотопне: ремонт, сантехніка, меблі, освітлення. Одним словом, жах! Я, звісно, перекантувалася якось одну ніч. Щаслива, що вже сьогодні їду додому».

Сергій та Євгенія, подружжя з Києва, зупинились в Ужгороді проїздом:

 «Ми їдемо до Словаччини у відрядження, але перед ним вирішили декілька днів відпочити в Ужгороді. Зупинилися в готелі «Прага». Забронювали двомісний стандарт. 460 грн. за добу. Загалом сервісом задоволені. Досить привітний персонал, комфортний і чистий номер. Єдине, готель виявився трохи задалеко від центру. Весь свій вільний час ми гуляємо містом. Сьогодні були у вашому замку. Дуже цікаво і пізнавально. Ресторан «Ужгородський замок» теж відмінний. Поки що ми всім задоволені».

Одеситки Оксана та Вікторія приїхали в Ужгород на наукову конференцію:

«В Ужгороді ми не вперше. Щорічно приїжджаємо сюди на конференції. Зазвичай живемо в друзів. Вчора побували у вашому славнозвісному ресторані «Фанфан». Прикольно так. Правда, дівчина-офіціантка на нас дивилася якось так дивно і перелякано. Ми себе відчули селюками з Беверлі-Хіллз  (сміються). Мабуть, боялася, що ми не зможемо заплатити за вечерю судячи з нашого одягу. Наші кеди і светри, очевидно, не вписувалися в атмосферу Провансу. Готують смачно. Правда, все там якось дуже напружено і пафосно».

Цікаво, чи захочуть ці всі люди повернутись до нас бодай би ще один раз? Чи захочуть привезти сюди своїх родичів і друзів? Яким вони запам’ятають Закарпаття?

Що не кажіть, а так хочеться, щоб у нас, нарешті, з’явилося своє  обличчя, щоб усі ті численні власники готелів, ресторанів, турфірм подумали про людей і позитивний імідж міста, а не про гроші. Щоб нарешті брали на роботу професіоналів, а не своїх родичів і знайомих. Щоб одного разу якийсь Лоренцо мені сказав, що Ужгород – це те місто, в яке хочеться повертатися знову і знову.

Я переконана, що наші рідні українські пам’ятки не замінити ні італійським Колізеєм, ні грецьким Олімпом. У нас є своє цікаве і неповторне, але так бракує належної організованості і сервісу, щоб показати туристам бодай би крихітну його частинку…

Христина БІКЛЯН, «Карпатський Об’єктив»

02 серпня 2013, 14:51
Karpatnews.in.ua — Новини Ужгорода, Мукачева, Закарпаття та України

Сподобалась новина? Підтримай KarpatNews натиснувши "Подобається"!