Взимку кабанам приходить каюк, або Хто вони, гентеші Верховини? (ФОТО, ВІДЕО)

Саме у грудні ранки розпочинаються не з кукурікань півнів, а писку-вереску хрюкаючих вепрів, яких з хлівів силою витягують на подвір’я і їм настає амба...

Трапляється, що і смерть, як… свято. Мова, звісно, за свинячу кончину, коли різники-м’ясники беруться за своє звичне діло — витягують із халяв ножі і страчують вигодовану тварину.

Кабанський каюк стається, як правило, за холодної пори, коли у свої права вступає зима. Саме у грудні ранки розпочинаються не з кукурікань півнів, а писку-вереску хрюкаючих вепрів, яких з хлівів силою витягують на подвір’я і їм настає амба. Ця процедура — справді ґаздівський празник, бо прийшов кінець митарствам у стайнях, натомість на столах з’являються смачні м’ясні страви, холодильники і морозильники, комори резервуються різного асортименту продукцією забитої худобини — ковбасами, гуркою, шойтами, рулетами і т. д., і т. п.

Зрозуміло, не кожен господар спроможний вдатися до свинячого самосуду, тобто зарізати вирощену на обійсті тварину. Щоб зважитися на такий крок, треба мати передусім холоднокровний характер, а найголовніше — добре знатися у цьому ділі. За традицією газди з м’яким серцем запрошують на смертну кару своїх домашніх “хрюшок” з боку різників, які собі набили руку в справі, як садити свиню на палю. Відверто кажучи, не знаєш, як і їх величати — аматорами чи професіоналами, бо як таких спецкурсів з фаху не проходять — самотужки за різних обставин опановують кваліфікацію “катів” кабанів, беручи за роботу не так гроші, як споживаючи за застіллям виставлений алдамаш. Після гостинного могоричування добродушні хазяї зазвичай щедро пакують у тайстрину забійнику і частку свіжатини — м’ясо, сало, шкіру, щоб він у своєму родинному колі теж розділив з ними радість свинячого свята. По-різному називають карателів поросячих душ. Одні — просто звуть різниками чи м’ясниками, інші — салогонами, а у нашому верховинському краї з діда-прадіда здебільшого йменують гентешами.

Якщо б то лиш різати свиню, але й треба палити і вміти розбирати тушу. Одне слово, дана робота не така проста, як комплексна. Міжгірець-пенсіонер Федір Веждел навчився допоміжній домашній професії з юності у Сухому, де народився і ріс. Чисто випадково — прискіпливо придивився, як старшина порається і зрозумів, що не таке вже страшне це діло, як його малюють. З тих пір, як кажуть, пішло-поїхало — раз за разом засукує рукави біля “рьох”. Щоправда, ходить з ножем та іншою атрибутикою майже лиш до своїх — близьких родичів, декотрих сусідів і, звісно, сам собі різник на ґаздівстві. Має свій почерк розчленування свинячого тіла, що виразно простежується передусім у ідеальній акуратності, ніби не поспішає за роботи, але все швидко у нього виходить. Своєрідний і тим, що спроможний зарізати як свиню, курку чи півня, натомість, борони Боже, ні за яку ціну не вкоротить віку корові, телятку чи вівці, козі. У кожного гентеша своя натура. Федір Федорович мудро зауважує: “Вигодована тварина — товста солонина”. Що так, то так. Як господарі хлівів піклувалися про свиняче “чадо”, такий і результат м’ясопродукції. Як не кажемо, але, правді бути, кожен старається, щоб худобина не голодувала — мала у валові повний раціон харчування, до всього, у кожного свій секрет-рецепт, коли пацята за їди ростуть, наче на дріжджах.

Хто-хто, а гентеші не переводяться у нашому верховинському краї. У кожному селі досвідчених різників повно. Приємно, що серед них як люди солідного віку, так і молодого. Скажімо, у самому райцентрі з великою повагою мовлять про 67-річного Федора Баника та 36-літнього Василя Тайстру. Про них так і кажуть, ці люди — безвідмовні, коли звуть, а ще — бездоганно знаються у справі, що потрібна на господарстві. Кожен з них на додаток виконання своїх безпосередніх функцій може й порадити-проконсультувати: як і що виготовити з свіжатини. На смаках, зазвичай, не сперечаються, але завжди необхідно прислухатися до компетентної думки, тим паче тих, хто з’їв собі зуби на м’ясі, тобто знає тонкощі у приготуванні страв, коли під час їхнього куштування губи і пальці облизуєш.

З цього приводу хочеться і порекомендувати одну ідею-захід: провести у районі фестиваль чи то пак змагання гентешів. Наперед можна прогнозувати, що й учасників би вистачало, не кажучи вже про глядачів. Ця думка варта й того, щоб і підняти Міжгірщині туристичний імідж. Згадаймо — кілька років тому в нашому селищі проводилися фестини під назвою “Верховинське сало”, що мали завдяки гласності через українські телеканали гучний успіх в усіх куточках країни. Почин треба продовжувати, якщо ми бажаємо, щоб знали як про наших славних гентешів, так і ґаздівську глибинку…

Василь ПИЛИПЧИНЕЦЬ, фото автора.

28 грудня 2012, 7:53
KARPATNEWS.in.ua — Усі новини Ужгорода, Мукачева, Закарпаття та України

Сподобалась новина? Підтримай KarpatNews натиснувши "Подобається"!