Іван Бушко: «Закарпаттю бракує у Києві здорового лобізму»

Відверте інтерв’ю з політиком.

«Довіру населення неможливо завоювати за місяць-два до виборів, розносячи людям гроші чи подарунки». «Закарпаття, задіявши потенціал вільних економічних зон, могло би слугувати своєрідним експериментальним плацдармом, через який Україна поступово може ввійти до Європи». «Шкода, що в Україні, на відміну від багатьох країн світу, на державному рівні ще не визнають русинської мови й національності русин». Цими та іншими ідеями живе один із найяскравіших політиків нинішнього Закарпаття, а ще – кандидат у народні депутати України по одномандатному виборчому округу №73  Іван Іванович Бушко. Про всі вищезгадані речі – наша розмова з політиком.  

Закарпаттю бракує здорового лобізму

– Іване Івановичу, Ви – самодостатня людина, маєте досвід роботи в бізнесі, займаєте солідний пост першого заступника губернатора. Навіщо Вам депутатство у Верховній Раді? Там що, більше платять?

– Якщо чесно, я не цікавився, яка зарплата в парламентарів. Повірте, не це головне. На жаль, система влади в нашій країні роками вибудувана так, що багато питань місцевого рівня (області, району, міста чи села) не мають чіткого законодавчого регулювання, їх часто неможливо вирішити без втручань із Києва. Як на мене, нинішні представники Закарпаття у Верховній Раді мало того, що політично роздроблені, тягнуть ковдру кожен у свій бік, а й украй слабо лобіюють інтереси нашого краю. Запитайте в будь-кого з них, чи «пробив» він кошти для будівництва бодай одного кілометра закарпатських доріг? А такого здорового лобізму нам якраз і не вистачає. Думаю, у Києві ще слабо усвідомлюють потенціал Закарпаття. Там лише зараз доходять до Асоціації з Євросоюзом, б’ються об політичні перепони, в той час як ми, закарпатці, завжди ментально були європейцями.

– Й історично…

– Так, історично також. Наші діди без особливої науки в школах вільно володіли трьома-чотирма мовами. Зверніть увагу, у нас і прізвищ багато угорських, австрійських, німецьких, словацьких. І це також важливий фактор того, що сюди охоче йдуть іноземні інвестори. Але ж треба впритул зайнятися нашими дорогами, інфраструктурою для роботи інвесторів – як вітчизняних, так і закордонних. Тоді й нові робочі місця з’являться, і бюджети місцеві будуть більш спроможними. На мій погляд, саме Закарпаття, задіявши потенціал вільних економічних зон, могло би слугувати своєрідним експериментальним плацдармом, через який Україна поступово може ввійти до Європи. Але це потрібно ж комусь на весь голос говорити з трибуни Верховної Ради.

Потрібні конкретні механізми захисту фермерів

– До 73-го виборчого округу, по якому Ви балотуєтеся, належать низинні сільськогосподарські райони. З якими проблемами тут звертаються до Вас люди?

– Як і всюди, на Виноградівщині, Іршавщині, Берегівщині капітального ремонту потребують об’єкти соціальної інфраструктури, бракує нормальних доріг тощо. За час роботи першим заступником голови ОДА, та й зараз, під час передвиборчої кампанії, я постійно їжджу селами й бачу, що потрохи стає на ноги підприємництво, гарно зберігаються національні традиції. Водночас переважна частина дорослого населення й далі виїжджає на заробітки за кордон, землі пустують. А неврожай через цьогорічну спеку поставив у скрутне становище селян, які мають фермерські господарства. На рівні держави прийняті закони, але не розроблені конкретні механізми захисту фермерів, збереження й підвищення плодючості земель. А без застосування нових технологій сільськогосподарського виробництва неможливо рухатися вперед і досягати того рівня, який наш край мав за часів Антоніна Бірова та Юрія Пітри. Є й інші питання, до прикладу, село Широке цього літа, як і низка інших сіл, потерпали від нестачі питної води. У спекотні дні криниці висихали, а збудовані колись водонапірні вежі потребують серйозної профілактики чи й заміни. Питною водою, як, зрештою, й каналізацією, іншими побутовими речами, треба впритул займатися через гнучкі й дієві державні програми. Самотужки органи місцевого самоврядування не осилять цю ношу. Серйозне завдання для депутата Верховної Ради? Думаю, що так… Та коли вже мова йде про село, я би відзначив ще один суттєвий момент: держава надає дотації селянину на розвиток садівництва, тваринництва, і це добре. Але щойно фермер отримує ці кошти, як на нього починають тиснути різні контролюючі органи. Через це чимало селян відмовляються від державної допомоги, бо від неї більше мороки, як користі. І це теж треба в корені міняти. Тому подолання корупції в системі державної влади я включив як одне з ключових питань своєї передвиборчої програми.

– Цікаво, а як же Ви плануєте боротися з цим злом?

– А тут не треба вигадувати велосипед. Окрім законодавчого впливу через кримінальне право, у цивілізованому світі успішно використовують чимало інших способів боротьби з корупцією. Але найбільш прогресивним є введення так званого «електронного уряду». Естонія й Грузія, до прикладу, першими на пострадянському просторі впровадили в себе такі системи, які в принципі виключають можливість корупції. Але для цього потрібна технічна база і, передусім, наявність швидкісного Інтернету в кожному населеному пункті, у кожній сільській раді. Саме цей процес ми розпочали наразі впроваджувати: так, на Виноградівщині не лише в місті, а й у понад десяти інших населених пунктах за короткий час ми створили зони вільного доступу до всесвітньої павутини. Поки що виноградівський Wі-Fі – унікальний випадок, але, думаю, він швидко пошириться в області та в країні загалом.

–  Давайте повернемося ще до попередньої теми нашої розмови. Якось я помітив біля Вашого дому чудовий виноградник із отакенними гронами винограду. А ще – багато різноманітних екзотичних рослин. Це Ваше захоплення чи когось із членів сім’ї?

– Це не просто захоплення. Ще з 70-80-х років минулого століття у Виноградові багато родин займалися вирощуванням полуниці. Завдяки заробіткам на цьому місцеві люди будували житла, навчали дітей. «Полуничні» гроші стали важливою складовою сімейних бюджетів. Не була винятком і наша сім’я, ми мали кілька ділянок, засаджених ягодою. Тому змалку я прив’язаний до роботи на землі, щоправда, зараз це перейшло в розряд приємного захоплення. Допомагає й консультує мене в цьому місцевий досвідчений садівник Павло Епереші, за що йому дуже вдячний. Приємно спостерігати, як на невеликій ділянці на Чорній горі гарно плодоносять не тільки традиційні виноград, персики, а й хурма, ківі, інжир. Гранат то дозріває, то вимерзає. А найбільший кавун, який виріс у нас на городі, заважив 15 кілограмів. Усе це, крім іншого, ще й переконливо демонструє величезні незадіяні аграрні можливості південної частини виноградівської околиці, як, зрештою, й берегівських пагорбів чи іршавських садів. У той же час на наших овочевих ринках багато імпортної продукції. Потрібні зміни до переліку рослин, які можуть вирощуватися в Україні. В цілому м’який клімат Закарпаття, його неповторна природа, наявність мінеральних джерел тощо – все це ще й величезний ресурс для потужного поштовху туристично-рекреаційній галузі, розвитку альтернативних джерел енергії, як-от сонячної, вітрової тощо. Впевнений, що саме ці напрямки в найближчі роки будуть визначати соціально-економічний поступ нашого краю.

Коли працювати разом – можна досягти неабияких результатів

– Кожен, хто буває у Виноградові, відзначає позитивні зміни, які тут сталися, особливо за останні два роки. Це при тому, що бюджет міста не змінився. Значною мірою зміни пов’язують із Вашим іменем. Як Вам це вдалося зробити?

– Вважаю це передусім заслугою команди підприємців, депутатів, просто громадян Виноградова, які під егідою нашої політичної сили склали основу нинішнього депутатського корпусу міської ради. Є повне взаєморозуміння з керівництвом міста, його депутатським корпусом, і це яскравий приклад того, яких результатів можна досягати, коли працювати разом, без взаємопоборювання й політичних протистоянь. Завдяки цьому вдається не тільки впорядковувати вулиці, сквери, дитячі й спортивні майданчики, а й благоустроювати церковні споруди, задіяти велику частину підприємців для утримування  місцевого футбольного клубу, що не має аналогу в жодному з районів області. До речі, саме цей досвід об’єднання бізнесменів довкола ФК «Севлюш» я використав у залученні їх до всіх інших добрих справ, меценатських заходів, що проводяться зараз у Виноградові.

– Не в останню чергу завдяки теперішньому становищу в структурі влади, у Вас добре виходить допомагати місту, районам у будівництві доріг, реконструкції дитсадків, шкіл тощо. Та чи будуть такі можливості, коли перейдете на роботу до Верховної Ради?

– Я і зараз як депутат обласної ради маю свій округ, до якого, крім Виноградова, входять Онок, Великі Ком’яти та Боржавське. Постійно про них піклуюся, маю повне взаєморозуміння з сільськими головами, активом цих населених пунктів, маю звіт про зроблене за ці два з половиною роки для них. Планую, що за такою аналогією буду працювати й із усім 73-м виборчим округом, коли потраплю до Верховної Ради. У Виноградові ж, як я вже казав, сформувалася дієздатна команда, яка, впевнений, буде продовжувати наші розпочаті справи. Неодмінно у ній з’являться й нові лідери, вони займуть звільнену нішу. Я ж буду їм у всьому допомагати. Вважаю, що набутий досвід менеджера в бізнесі й державного службовця на керівній роботі в краї дозволяє мені бачити проблеми та шляхи їх законодавчого вирішення для успішного розвитку як нашої області, так і країни в цілому.
 
Русини – це наше коріння

– Іване Івановичу, розвиток демократії в Україні сприяв тому, що в останні роки на Закарпатті активно розвивається русинський рух. Між іншим, а Ви ким себе вважаєте – українцем чи русином?

– Я – громадянин України. Але мої батьки й прадіди, як і більшості закарпатців, однозначно, були русинами. Це – наше коріння, наш етнос. Шкода, що в Україні, на відміну від багатьох країн світу, на державному рівні ще не визнають русинської мови й національності русин. Але ситуація може змінитися, якщо наступного року під час перепису населення закарпатці запишуться русинами, і я також. Гадаю, саме так воно й буде, і мова йтиме не про 5 чи 10 %, а, як свідчать прогнози, щонайменше про 20 відсотків населення краю. Це стане серйозною підставою для того, аби русинську мову офіційно  визнали в країні. Тоді можна буде говорити про визнання національності русинів в Україні й про серійне книговидання русинською мовою, яке фінансово підтримуватиметься державною програмою, а не силами кількох активістів, і про проведення фестивалів русинської культури. Тоді ми сміливо зможемо говорити і про підтримку та збереження мови й культури наших прадідів. Що так воно і буде, у мене навіть сумнівів немає.

– Ви маєте хороший рейтинг  в області, й передусім у Виноградові та районі. Завдяки чому цього вдалося досягти?

– Уже якось говорив, що довіру населення неможливо завоювати за місяць-два до виборів, розносячи людям гроші чи подарунки. Я ніколи цим не займався, хоч і беру участь у різних благодійних та меценатських заходах. Для мене це планомірна, цілеспрямована робота, яку  веду вже упродовж десяти років, захищаючи інтереси своїх виборців та допомагаючи їм у вирішенні важливих злободенних питань. Так я планую працювати й надалі. Думаю, кожен політик, який живе не лише сьогоденням, а дивиться у майбутнє, розуміє – як тільки він переступить поріг парламенту, вже другого дня для нього розпочинається наступна виборча кампанія. А інакше нічого ні собі, ні людям голову морочити.

– І насамкінець: що порадите молодим людям, які починають самостійне життя й із доброю заздрістю дивляться на Вас як успішного бізнесмена й політика?

– Передусім має бути чітко визначена мета і непереборне бажання її досягти. А ще – повна самовіддача. На різних етапах цілі можуть мінятися. Це нормальний процес, коли в твої плани життя вносить свої корективи. Думаю, і в бізнесі, і в політиці не слід зациклюватися лише на своїй діяльності, треба чітко бачити суспільні процеси довкола, бути їх активним учасником, творцем. За таку позицію суспільство обов’язково віддячить сторицею.

– Дякую Вам за розмову.

Василь Кіш

 

14 жовтня 2012, 15:39
KARPATNEWS.in.ua — Новини Ужгорода, Мукачева, Закарпаття та України

Сподобалась новина? Підтримай KarpatNews натиснувши "Подобається"!