Культура карпатських курганів. Історія досліджень та нові відкриття

#Суспільство

Стаття присвячена історії дослідження та аналізу джерелознавчої бази до вивчення культури карпатських курганів. В ній представлені також результати новітніх відкриттів.

Більше ста років пройшло з того часу, коли наприкінці минулого століття на території Українського Прикарпаття майже одночасно у різних його частинах були відкриті пам’ятки культури карпатських курганів.

1893 р. віденський археолог Й. Сомбаті обстежив курганний могильник поблизу с Глибоке на Буковині, що складався з 86 насипів, зосереджених в трьох групах. Тоді ж два кургани були розкопані, а матеріали опубліковані у щорічнику Буковинського краевого музею в м. Чернівцях. [1] В обох курганах виявлено кремації на місці поховання. Залишки поховання були вміщені в ямку або урну. Супроводжуючий матеріал складався з кружального посуду. В одному з курганів знайдено античну світлоглиняну гостродонну амфору, а в другому – залізний ніж. Автор розкопок відніс ці кургани до перших століть нашої ери. Ще раніше, у 1886 p., директор Львівського міського архіву О. Чоловський розкопав групу з 6 курганів поблизу с Рожнів на Косівщині (сучасна Івано-Франківська область). Проте це стало відомо тільки 1932 p., а матеріали, що ніколи не публікувалися, зникли. [2] Ще один [с. 18] курган з таким самим поховальним обрядом і аналогічним керамічним матеріалом був досліджений Й. Коперницьким 1912 р. біля с. Нижній Струтинь. [3]

Ці поодинокі, спорадичні розкопки в різних частинах північно-східного Карпатського підгір’я тривалий час не привертали належної уваги археологів. Тільки М.Ю. Смішко 1932 р. згадав про дослідження Й. Коперницького, прозорливо відмічаючи, що тут, ймовірно, йдеться про нову археологічну культуру. [4] Дослідження цих пам’яток на Буковині тривалий час, після робіт Й. Сомбаті, не мали свого продовження. На території Східної Галичини, яка тоді входила до складу Польщі, привернули увагу археологів курганні могильники типу Глибокої та Нижнього Струтиня. Протягом 1934-1938 pp. там досліджено близько 100 курганів на 17 могильниках. Т. Сулімірський 1934 р. розкопав 12 курганів на могильниках у Ганеві, ГрушевіКорничі та Дебеславцях. Я. Пастернак за польові сезони 1934-1936 pp. розкопав 33 насипи на 7 могильниках. Наймасштабніші дослідження здійснено поблизу с. Перерісль, де розкопано 17 курганів. К. Журовський 1938 р. провів розкопки 12 насипів біля с. Марківці. М. Ю. Смішко 1935- 1937 pp. дослідив 35 курганів на могильниках в Мишині, Нижньому Струтині, Трачі, Цуцулині й Стопчатові. Матеріали цих розкопок переважно збереглися і у наш час знаходяться в фондах Львівського історичного музею. Сліди цих досліджень – круглі замулені розкопи діаметром 5 м й зараз можна бачити в лісовій місцевості. З погляду сьогодення, методика цих розкопок недосконала: розкопувалася лише центральна частина курганних насипів, часто не робилися загальні плани могильників та розкопаних курганів тощо.

Майже в той самий час на території Закарпаття, по інший бік Карпатського хребта, в Угорщині, археологи також досліджували аналогічну пам’ятку – курганний могильник біля с. Іза. 1938 р. його було обстежено П.П. Совою, а 1940-1942 pp. Є. Затлукаль розкопав 15 насипів. [5] Від розкопок збереглися речові знахідки та звіти. Проте результати досліджень в цілому не опубліковані. Вперше в науковий обіг їх ввів у повоєнні роки М.Ю. Смішко. Тоді ж він провів дослідження на Закарпатті, де на вже згадуваному могильнику в Ізі розкопав 11 насипів. М. Ю. Смішко всі ці памятки відніс до єдиної археологічної культури, яку назвав культурою карпатських курганів. [6] Були також опубліковані наслідки нових розкопок на могильниках в Ізі. [7] Майже зразу ж М.Ю. Брайчевський висловив думку, що прикарпатські пам’ятки не складають окремої археологічної спільності, а є локальним варіантом черняхівської культури. [8] Однак вона не дістала схвалення у інших дослідників, які підтримали висновок М.Ю. Смішка стосовно того, що прикарпатські старожитності за комплексом специфічних рис виділяються в окрему археологічну культуру.

1960 р. вийшла в світ монографія М. Ю. Смішка «Карпатські кургани першої половини І тис н. е.», де зібрано й систематизовано відомі на той час матеріали карпатських курганних могильників. Сюди увійшли й результати останніх досліджень як самого автора, так і опубліковані Б. О. Тимощуком матеріали досліджених ним 1951 р. п’яти курганів на могильнику в Глибокій. [9]

В монографії М.Ю. Смішка подана характеристика поховального обряду, керамічного комплексу, зроблено ґрунтовні висновки стосовно господарства, торгівлі, соціальноекономічного розвитку прикарпатського населення. М. Ю. Смішко вважав його скотарями, а хронологічний період існування культури визначав III-VI ст. Розглядаючи питання етнічної належності прикарпатських племен першої половини І тис. н. е., М.Ю. Смішко висунув припущення, що то були карпи, яких поступово асимілювало слов’янське ото- [с. 19] чення. Пізніше вони стали безпосередніми предками східної частини літописного слов’янського племені хорватів. [10]

Проте всі висновки і положення, викладені в монографії, ґрунтувалися виключно на матеріалах поховальних комплексів.

Сам автор зазначав, що ряд важливих питань, пов’язаних з історією племен культури карпатських курганів, можна буде висунути і вирішити лише після відкриття і дослідження поселень, які на той час не були відомі.

Систематичні дослідження поселень культури карпатських курганів розпочалися нами в середині 60-х років розкопками поблизу с Глибоке Чернівецької обл. Згодом стаціонарні дослідження провадились на поселеннях біля сіл Волосів, Грабовець, Печеніжин. Крім того, розвідками виявлено ще цілий ряд поселень на Буковині та Галичині. Введення в науковий обіг зовсім нової категорії пам’яток дозволило значно розширити загальну характеристику культури карпатських курганів, власне по-новому уявити характер господарства та економіки прикарпатського населення першої половини І тис. н. е.

За період, що пройшов після виходу монографії М.Ю. Смішка, було зібрано велику кількість матеріалів стосовно археологічних культур на суміжних територіях. Насамперед назвемо роботи румунських археологів по вивченню культури Поянешти-Вертишкой, [11] археологічні дані стосовно селищ липицької культури, [12] відомості, одержані внаслідок вивчення черняхівських пам’яток верхів’їв Дністра і Західного Бугу; [13] а також матеріали досліджень Прикарпаття і слов’янських пам’яток VI-VII ст. н. е. сусідніх територій.

Все це, а також нові розробки хронології європейських старожитностей римського часу дозволили мені у виданій 1977 р. монографії «Пам’ятки підгір’я Українських Карпат» на новому рівні знань висвітлити культуру прикарпатського населення. Було змінено хронологічні межі культури – кінець II – середина V ст. Матеріали селищ дали переконливі докази стосовно землеробського характеру господарювання прикарпатських племен першої половини І тис. н. е. [14] В ці самі роки, паралельно з дослідженнями на поселеннях, проведено невеликі розкопки на розташованих поруч могильниках. Досліджено два кургани в с Глибоке і три в с. Печеніжин. [15]

В наступні роки вивчення пам’яток культури карпатських курганів проводилися переважно в Закарпатській області. Експедицією Ужгородського державного університету 1975- 1977 pp. досліджувалися курган біля с Братове, [16] 3 кургани поблизу с. Руське Поле [17] та вцілілі насипи в Ізі. [18] Крім того, щорічними дослідженнями відкрито кілька десятків поселень, що відносяться, ймовірно, до першої половини І тис. н. е. Однак матеріали поселень не опубліковані і хронологічно достовірно не розчленовані. Тому їх чітка культурна та хронологічна атрибутація поки що неможлива.

Здійснені роботи дозволили В. Г. Котигорошку висловити припущення щодо походження, племінної та етнічної належності пам’яток культури карпатських курганів. На його думку, район Верхнього Потисся став місцем формування цієї культури, звідки вона вже у сформованому вигляді поширилася і на територію Прикарпаття. Саме ж утворення культури є наслідком еволюційного розвитку місцевого північно-фракійського населення ще з часів куштановицької культури (VI-ІІІ ст. до н. е.) з включенням елементів кельтської культури наприкінці І тис до н. е. і споріднених дакійських племен, що інтегрувалися в місцевий етнічний масив в середині І тис до н. е.

Розташування пам’яток культури карпатських курганів по обидва боки Карпатського хребта, подібно до того як за свідоцтвом Птолемея були локалізовані [с. 20] племена костобоків, змусили В.Г. Котигорошка повернутися до розглянутої раніше і відкинутої мною гіпотези щодо їх приналежності останнім. При цьому дослідник не звернув увагу на той загальновідомий факт, що найпізніша згадка в писемних джерелах імені костобоків відноситься до самого початку 80-х років II ст. н. е. і належить Діону Кассію. Таким чином, на час виникнення культури карпатських курганів костобоки вже сходять з історичної арени і тим самим зникають з поля зору античних авторів. ∗ Щоб хоча б частково уникнути цього протиріччя, В. Г. Котигорошко відсовує нижню хронологічну межу культури у І ст. н. е., не маючи для цього ніяких підстав. [19]

Новим етапом у вивченні культури карпатських курганів є 80-ті роки. Протягом цього десятиріччя були зроблені відкриття, що дозволили значно розширити або навіть змінити уявлення про основні риси культури. Це стосується території її поширення, характеру поховального обряду, житлового та господарчого будівництва, хронології тощо.

Польові дослідження останнього десятиріччя засвідчили, що пам’ятки культури карпатських курганів поширювалися на значно більшій території, ніж це вважалося раніше. Могильники цієї культури виявлено в області Румунського Прикарпаття. Найбільші роботи по вивченню прикарпатських курганних могильників здійснив яський археолог В. МіхаілескуБірліба, який розкопав понад 30 курганів на могильниках в Тирзії, Гура Сикулуй та Бранеште. Він висунув власну концепцію походження культури карпатських курганів, стверджуючи, що вона виникла внаслідок змішування липицького населення та германських племен астінгів (пшеворська культура). [20] Подібні могильники відомі й у Південній Буковині (повіт Сучава), де Д. Теодор розкопав три з 13 курганів на могильнику в с. Ботошанах, а М. Ігнат – один з шести курганів в Бароайї.

За останні роки пам’ятки культури карпатських курганів відкрито також на території між верхньою течією Прута і Дністром, де вони раніше не були відомі. Крім того, намітилася перспектива відсунути межу поширення цих пам’яток на захід, оскільки курганний могильник з аналогічним обрядом відкрито на території Польщі (Лукавиця).

Масштабні археологічні дослідження 80-х років у Галицькому Прикарпатті разом з попередніми роботами 30- і 70-х років зробили цей район найбільш вивченим з усього ареалу культури карпатських курганів, а отже, основним для вирішення багатьох проблем. Планомірними розвідками відкрито низку нових пам’яток. Значна густота їх розміщення засвідчує щільне заселення цього регіону за пізньоримських часів. Наприклад, три великі курганні могильники поблизу с. Шопорівці і Товмачик, що нараховували 46, 62 і 102 курганні насипи, розміщені один від одного на відстані 3 км.

Нами були проведені стаціонарні дослідження на двох поселеннях і трьох могильниках поблизу с. Пилипи, на поселеннях біля с. Трач, на двох могильниках біля с. Шепорівці, на могильнику біля с. Товмачик та ін. Дослідження могильників поблизу с. Пилипи внесли суттєві доповнення до реконструкції поховального обряду. Тут вперше простежено існування трьох видів підкурганних конструкцій, умовно названих нами «будиночками мертвих», «огорожами», «камерами». Це підтвердилося даними старих матеріалів, де, як з’ясувалося, ці важливі деталі ли- [с. 21] шилися поза увагою дослідників, наступними розкопками інших могильників (ТрачПиконів, Трач-Микитинське, Товмачик).

Новими дослідженнями в Галицькому Прикарпатті виявлено виключно поселення із заглибленими житлами, а на поселенні в Пилипах відкрито 11 унікальних споруд – зерносховищ. Кожне з них складалося з системи зернових ям, перекритих однією покрівлею. Виключно важливими знахідками для вивчення різних аспектів господарської діяльності прикарпатського населення першої половини І тис н.е. є обвуглені зерна злаків, що заповнювали більшість ям. Вони засвідчили широкий асортимент вирощуваних сільськогосподарських культур і високорозвинене землеробство.

Таким чином, новими дослідженнями на Прикарпатті відкрито досить репрезентативну групу пам’яток, що датуються кінцем ІV – першою половиною V ст. і які суттєво поповнили наші знання з історії та культури місцевих племен пізньоримського часу. [с. 22]

Автор: Ліана Вакуленко

Старожитності Русі-України. –Київ, 1994. –С. 18-22.

Перелік посилань:

Szombathy І. Prähistorische Precognoscieningenstair nach der Bucowina im Iahne 1893 // Iahrb. der Bucowiner Jandes – Museums. – 1894. – Bd. Z – Czernowitz. – S. 15.
Смішко M. Ю. Карпатські кургани першої половини І тис. н. е. – К., 1960. – С 44.
Kopernicki І. Mogila w Strutyniu niznym // WA. – 1921 – S. 194-197.
Smiszko M. Kultury wezesnego okresu epoki cezarstwa rzymsklego w Małopolsce wshodniej. – Lwów, 1934. – S. 181.
Сова П. Доисторическіе поселенія въ Мараморошь// Русский календарь. – Ужгород, 1939. – С. 77-81; Zatlukal Е. Az izai oskori hasuvasztasos sirok Zakarpatska Ukrainóban // Архив археологической группы Ужгородского госуниверситета. – Инв. № 08.
Смішко М. Ю. Доба полів поховань в західних областях УРСР // Археологія. – 1948. – Т. 2 – С. 107-109; Смішко М. Ю. Ранньослов’янська культура Карпатського підгір’я // Наук. зап. ін-ту сусп. наук АН УРСР. – 1953 – Т. I. – С. 131.
Смішко М. Ю. Два курганні могильники в околицях с. Ізи Закарпатської області // АП УРСР. – 1952. – Т. 3. – С. 315-335.
Брайчевський М. Ю. Про етнічну приналежність черняхівської культури // Археологія. – 1957. – 3. – С. 122-125.
Тимощук Б. А. Подкарпатские курганы ІІІ – V вв. н. э. // КСИИМК. – 1953. – Вып. 52. – С. 54-63.
Смішко М. Ю. Карпатські кургани… – С. 151-152.
Bichir Gh. Ja zivilization des Carpes (II – III siecle de n. e.) а la lumiere des fouilles archeologiques de Poiana – Dulcesti de Butnaresti et de Padureni // Dacia. – 1967. – n. s. vol. 11. – P. 179-197.
Цигилик В. М. Населення Верхнього Подністров’я перших століть нашої ери. – К, 1975.
Баран В. Д. Деякі підсумки дослідження поселень черняхівського типу у верхів’ях Дністра і Західного Бугу // Слов’яно-руські старожитності – К, 1969. – С. 44-45.
Вакуленко Л. В. Пам’ятки підгір’я Українських Карпат. – К., 1977. – С 43-56.
Памятники культуры карпатских курганов у с. Глубокое // АИУ 1967 г. – 1968. – Вып. 2. – С. 172.
Котигорошко В. Г. Курган первой половины ІІІ в. н. э. у с. Братово // CA – 1979. – № 2. – С. 153-163.
Котигорошко В. Г. Население Закарпатья в первой половине I тыс. н. е. // Автореф. дис. канд. ист. наук. – К, 1983. – С. 9.
Котигорошко В. Г. Итоги изучения могильника Иза на Закарпатье // CA – 1980. – № 1 – С. 229-247.
Котигорошко В.Г. Население… – С. 18.
Mihailesku-Birliba V. Un nouveau groupe culturel sur le territoire de Roumanie, les fouilies de Braniste-Nemtisor (Comm. de Vinatori, dep. de neamt) // Dacia. – 1980. – n. s. vol. XXIV. – С 181-207.